Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Двейн почув стомлений голос звідкілясь позаду голови, хоча там нікого не було. Голос Двейнові сказав: «Ой-йой».
Шкідливі Двейнові речовини тепер змусили його завести машину. Він виїхав з незабудованої ділянки, спокійно проїхав Юніон-авеню, яка йшла паралельно до автомагістралі.
Він проминув своє основне підприємство, яким було «Парк понтіаків Двейна Гувера біля одинадцятого виїзду», і повернув на паркувальний майданчик нового «Голідей Інн». Двейн володів третиною готелю — у партнерстві з провідним ортодонтом Мідленд-Сіті, д-ром Альфредом Марітімо, і Біллом Міллером, який серед іншого був головою ради з умовно-дострокового звільнення виправної колонії для дорослих в Шепердстауні.
Двейн піднявся сходами через чорний вхід на дах, нікого не зустрівши. Місяць був повний. Були два повні місяці. Новий Меморіальний центр мистецтв імені Мілдред Баррі виглядав як прозора сфера на опорах і тепер освітлювався зсередини — і був схожий на місяць.
Двейн глянув на сонне місто. Тут він народився. Перші три роки свого життя він провів у дитячому притулку лише за три милі від місця, де стояв. Тут його всиновили і вивчили.
Він володів не лише аґенцією «понтіаків» і часткою нового готелю «Голідей Інн». У його власності були також три «Бурґер Шефс», п’ять автомийок самообслуговування і частки літнього кінотеатру на Цукровому Струмку, радіостанція WMCY, ґольфове поле «Три клени» і тисячу сімсот простих акцій «Баррітрон лімітед», місцевої фірми електронної апаратури. Він володів десятками незабудованих ділянок. Він був у раді директорів Національного банку округу Мідленд.
Але тепер Мідленд-Сіті здавалось незнайомим і лякало Двейна.
— Де я? — сказав він.
Він навіть забув, наприклад, що його дружина Селія вчинила самогубство, проковтнувши «Драно» — суміш гідроксиду натрію і алюмінієвого порошку, яким чистили каналізаційні труби. Селія стала невеличким вулканом, оскільки складалася з тих самих речовин, які зазвичай забивають труби.
Двейн навіть забув, що його єдина дитина, син, виросла і стала відомим гомосексуалом. Його ім’я було Джордж, але всі кликали його «Банні». Він грав на піаніно в коктейль-барі нового «Голідей Інн».
— Де я? — сказав Двейн.
Розділ 7
Кілґор Траут відлив у чоловічій вбиральні нью-йоркського кінотеатру. На стіні біля паперових рушників висіло оголошення. Рекламували масажний салон під назвою «Гарем султана». Масажні салони були чимось новим і захопливим у Нью-Йорку. Чоловіки могли зайти туди, щоб пофотографувати голих жінок або порозмальовувати оголені жіночі тіла водорозчинними фарбами. Чоловіків могла старанно розтирати жінка, аж поки їхні пеніси не випорскували сперму в пляжні рушники.
— Ото повноцінне життя і веселе, — сказав Кілґор Траут.
Олівцем на плитці біля паперових рушників було написано послання. Ось воно:
Траут пошарив у кишені за ручкою або олівцем. У нього була відповідь на це питання. Але не було чим писати — навіть спаленого сірничка. Тож він залишив питання без відповіді, але ось що він би написав, якби знайшов чим писати:
Бути очима, і вухами,
і сумлінням
Творця Всесвіту, дурню.
Коли Траут попрямував назад до свого місця в кінотеатрі, він зображав із себе очі, вуха і сумління Творця Всесвіту. Він посилав телепатичні повідомлення Творцеві, хоч де б Він був. Повідомив, що чоловіча вбиральня чиста, як скло. «Покриття під ногами, — сиґналив він з вестибюля, — пружне і нове. Думаю, це якесь чудо-волокно. Воно блакитне. Розумієте, що значить блакитне?» І таке інше.
Коли він зайшов до кінозалу, світло вже ввімкнули. Там був лише адміністратор — він же білетер, і викидайло, і прибиральник. Він вимітав бруд з проходів між місцями. То був білий чоловік середніх років.
— Розваги закінчились, діду, — сказав він Траутові. — Час додому.
Траут не протестував. Але й не пішов відразу. Він роздивився зелену металеву скриньку у задній частині кінозалу. В ній був проєктор, звукова система і плівки. Від скриньки до штепселя на стіні йшов дріт. Спереду скриньки був отвір. Крізь нього і виходили фільми. Збоку скриньки був простий вмикач. Він виглядав ось так:
Траут був заінтриґований: досить було йому клацнути вмикачем, і люди знову почнуть трахатись і лизатися.
— На добраніч, діду, — сказав адміністратор багатозначно.
Траут неохоче відійшов від машини. Він сказав про неї адміністраторові:
— Вона задовольняє таку потребу, ця машина, і нею так легко управляти.
Виходячи, Траут послав це телепатичне повідомлення Творцеві Всесвіту — він служив Його очима, вухами і сумлінням: «Прямую до Сорок другої вулиці. Що ви знаєте про Сорок другу вулицю?»
Розділ 8
Траут вийшов на тротуар Сорок другої вулиці. Це було небезпечне місце. Ціле місто було небезпечним — через хімічні речовини і нерівномірний розподіл багатства і таке інше. Багато людей було як Двейн: вони витворили хімічні речовини у своїх власних тілах, які шкодили їхнім головам. Але були тисячі й тисячі інших людей у тому місті, які купували шкідливі хімікати і ковтали або вдихали їх — або вводили у свої вени пристроями, які виглядали ось так:
Інколи вони навіть запихали ці шкідливі хімікати собі в ануси. Їхні ануси виглядали ось так:
Люди йшли на такі страшні ризики з хімікатами і своїм тілом через те, що хотіли поліпшити якість свого життя. Вони жили в огидних місцях, де творилося лише щось огидне. Вони мали дірку з бублика, тож не могли поліпшити своє довколишнє середовище. Тож натомість вони з усіх сил старалися зробити красивим свій внутрішній простір.
Досі результати були катастрофічними — самогубство, грабежі, вбивства, божевілля і таке інше. Але на ринку весь час з’являлися нові хімікати. За двадцять футів від Траута на Сорок другій вулиці чотирнадцятирічний білий хлопчик лежав без свідомості біля дверей порнографічної крамниці. Він проковтнув пів пінти нового розчинника фарби, який напередодні вперше був на розпродажу. Він також проковтнув дві таблетки, що призначалися на запобігання заразним викидням у рогатої худоби, що називалося хворобою Банґа.
Траут скам’янів на Сорок другій вулиці. Я дав йому життя, яке не варто було проживати, але й дав йому залізну волю до життя. Таке поєднання було звичним на планеті Земля.
Адміністратор кінотеатру вийшов і зачинив за ним двері.
І дві молоді проститутки матеріалізувалися з нізвідки. Вони спитали Траута й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут», після закриття браузера.