Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шизґара 📚 - Українською

Читати книгу - "Шизґара"

233
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шизґара" автора Сергій Батурін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 42
Перейти на сторінку:
сама підійшла до нього на вулиці:

— Ой, це у вас — ердельтер'єр?

Такий факт не здивував парубка: порода була на піку популярності, і на Весту часто звертали увагу. Але того разу Ірина, в фасонистому імпортному плащі, брюках кльош, модній перуці та макіяжі в стилі дівчат з гурту АВВА, видалась йому значно старшою: років двадцять — двадцять три, — визначив тоді він і, виявляється, помилився; тепер-то чітко видно: — приблизно ровесниця.

Вогонь догорів, перетворившись на купку жару, Ірина пішла, вечір якось сам собою вичерпався. Це відчули всі троє, а озвучив прагматичний Ом:

— По хатах?

— Ні, не діло вогонь кидати, слід загасити, — заперечив майже дорослий Белс. Він взагалі був правдивих поглядів.

– І як? — запитав бездумно Олекса.

— По-піонерському, — без жодного сумніву визначив правильний студент. Піонерський спосіб гасіння багаття полягав у тому, що хлопці щодуху пудили на кострище; Олексієві він ніколи не подобався й здавався непристойним: землею закидати чи водою залити — зовсім інша річ… А витягти прилюдно причандалля й дзюрити на жариво практично з того місця, де ще кілька хвилин тому стояла така неземна дівчина, було просто блюзнірством, і він відмовився:

— Я сцяти не хочу.

— А я хочу, — заявив далекий від сентиментів Ом, і вони на пару із Белсом у два струмені за лічені миті розправилися із залишками жару, вигасивши його на вугілля. Белсів Джин кілька разів коротко потяг в себе повітря і, лишень вони відійшли, підбіг туди ж і задер лапу, наслідуючи приклад старших самців зграї.

Белс одразу похиляв додому, а Олексій з Омом ще постояли у дворі, викуривши під балачки по цигарці: спілкуватися з Серьогою було загалом незрівнянно легше, ніж із Віктором-Белсом: той претендував на лідерство у майданчиковому товаристві через один тільки свій старший вік, тобто — за чіткими традиціями вулиці — без достатніх на те підстав. Треба бути однозначно крутішим: не так сильнішим фізично, як хоробрішим, відчайдушнішим, авторитетнішим, до того ж — битим на голову заводієм, знаним не лише на районі, а й за його межами, словом, переважати решту претендентів якщо вже не в кожній характеристиці, то в сумі багатоборства, причому — з великим відривом. Вітя Заєць серед своїх однолітків котирувався так собі, ні теє ні онеє: звісно, не шістка, але й далеко не основний, а репутація — вона й в Африці — репутація: як не намагайся перед молодшими на рік-два-три парубками себе показати, а вона за тебе вже наперед сказала, і змінити щось — ой, як важко… Серьога Ом, теж старший за Олексу, але не на два, а лише на півтора роки, не корчив із себе шерифа Маккенну,[23] демократично визнаючи їхню взаємну рівність. Тому з Омом спілкуватися було аж он як простіше.

— Яка гарна дівчина, — озвучив свої враження від нового знайомства Олексій.

За молодіжним вуличним розмовним лексиконом належало сказати не гарна, а кльова, класна, офіґенна, на крайняк — чотка, і не дівчина, а подруга, тьолочка, чувиха або герла — комбінуючи ці загалом позитивні слова залежно від ступеню свого враження. Та Олексієві вони видалися не гідними Ірини, і Ом одразу зрозумів це:

— Тащишся від неї?

— Вона неймовірна.

— Тьолочка шедевральна, — погодився Серьога. — Та ти, гляди, Алексе, на неї не западай.

— Ти запав? — миттю перепитав той.

— Мені бім-бом, — байдуже виголосив Ом. — А от Белс не тільки запав, але вже й зайнявся нею: вчора провів, телефончик взяв.

— А чого ж сьогодні не пішов проводжати?

— У нього й спитай, — знизав плечима Сергій.

Це був грім серед ясного неба. Один-єдиний раз не прийшов, і треба було статися, що саме того вечора… а цей уже встиг…

У ті часи підвалини ще не було остаточно розхитано: не те щоб ніхто ніколи не западав на дівчину свого друзяки, не сказати, щоб не уводили подружок у товаришів, але вважалося це моветоном найгіршого ґатунку, вартим як не тотального остракізму, то принаймні несхвальних косих поглядів — дивлячись по ситуації. І виправдати таку парочку — та й то не одразу — міг лише факт очевидного великого кохання. Інша річ — якщо для твого товариша дівчина вже колишня, тоді ти вже у повному праві й можеш не зважати: хто з них кого послав, а хто тепер — убивається. Або — ви з корешем на пару одночасно підкотилися до вільної герли — тут вже, що називається, займайтеся: беріться на всі штуки за всіма правилами мистецтва залицяння хто на що придавсь — аж до того моменту, поки вона не вибере, а тоді — невдатний, відступай!

А тут, хоч Ірина ще не Белсова подруга, але … Він захотів проводжати — вона погодилася, попросив телефончик — дала, отже, не проти, щоби він робив і подальші кроки…

Олексій розумів: навіть якби він не пропустив той вечір, не факт, що обрали б його; Белс — старший парубок, а для дівчат це багато означає, але з'явився би хоч шанс на чесне суперництво. Та вчора він на майданчик не прийшов: забирав у Сашка котонові штани — не кожен фарцівник визначить, що не фірмА…

І Белсове «пів на дев'яту» не влаштовувало: о цій порі він зазвичай тільки уходив з П'ятака-на-Броді, тридцяти хвилин якраз вистачало, аби доїхати додому, взяти Весту й вийти на собачий майданчик.

Треба сказати, що «п'ятак» знаходився на іншому кінці Печерська — в районі старої квартири, звідки Олексієва родина переїхала три роки тому. В тих же краях була й стара школа, куди він з упертою відданістю їздив до останніх зимових канікул трамваєм чи автобусом зі своєї Різницької вулиці. За цей час педколектив його альма матері зазнав непоправних втрат, та все з числа улюблених учителів: русачка та англійка пішли на пенсію, математичка — до престижної спецшколи. Історикові Аркадію Захаровичу змінили «навантаження», і в Олексієвому класі він більше не читав. Звільнилася навіть незмінна класна керівничка — українка Марія Федорівна, за незбориму вимогливість прозвана учнями всіх поколінь Марфою — за аналогією із відомою суворістю новгородською посадницею. Замість неї з'явилася Лариса Іванівна — здоровенна злостива бабега з рудою дулею на потилиці — на прізвище Кузькіна, до котрого одразу ж ідіоматично приліпився російський іменник мать. Кузькіна-Мать замість Марфи — це занадто, тим паче що викладала рідну мову тезка суворої середньовічної правительки не в заміру краще від носійки стійкого фразеологічного прізвиська. Усіх, хто їй наважувався суперечити, Кузькіна-Мать іменувала «наґлєцами», і Олексій з його незалежним характером негайно потрапив до їхньої не надто численної когорти, до того

1 ... 11 12 13 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шизґара», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шизґара"