Читати книгу - "Герой передмістя, Іван Степанович Керницький"

— Чим? Шміром?

— Шміром. Наш відвічний ворог не заслужив собі на ліпшу фарбу. Зрештою, підпільний досвід учить нас, що вапно — річ непрактична. Піде вночі дощ та й все позмиває, а тоді вся робота до люфту.

Пан Макс посортував «літературу» — окремо летючки, окремо листівки і пресу. Летючки порозпихав по кишенях, а листівки та бібулу всунув собі за пазуху, під сорочку.

— Не люблю ж я того пачкання з бібулою! — сердився при цьому. — Це якраз робота для панянок і мікрусів з Юнацтва. Моє місце було завжди в першій лінії зеленосвяточної боївки. Так що з того: вчора і сьогодні поліція так прочистила Городецьку дільницю, що нема кому летючок порозкидати. Дурна робота, дурна, але хтось мусить її виконати… Ага, ще одні важлива річ: скоч до кооперативи і купи пуделечко кляйстру. Купи за свої гроші, Україна тобі цього не забуде.

…Отак, назгузь води, не читаючи «Декалога» і не присягаючи в лісі на револьвер, я попав у підпілля і включився в революційну роботу. Будучи тоді заледве підростком, я мав дуже зелене уявлення про завдання і суть конспірації. Я знав лише те, що «наші хлопці» роблять полякам всякі штуки — граблять поштові уряди, нападають на амбулянси і мусять через те критися, бо поліція розшукує їх і замикає до Бриґідок. Але підпільна романтика вже тоді хвилювала мою душу, розбурхану в школі читанням козацьких повістей Чайківського і Кащенка, а поза школою пожиранням «на фунти» пригод Шерлока Голмса та іншої детективної літератури.

Треба ж було бачити і подивляти — як строго законспіровано я йшов тоді купувати той кляйстер і як вертався потім додому!.. Як прокрадався попід парканами і мурами кам'яниць, стараючись бути незаприміченим, ніби «невидима людина» з повісти Веллза. На кожному розі тривожно оглядався, чи хто за мною не слідкує або не йде назирцем. А пуделечко з кляйстром притискав до серця, як найбільший у світі секрет, найжахливішу таємницю! Воно палило вогнем мою долоню й тяжіло в руці, мов десять пудів динаміту!

Якраз перед нашою хатою стояла вулична ліхтарня, і я, збагачений кримінальним знанням, після студій Конан Дойла, витягнув з кишені побільшуюче скло і докладно прослідив хідник і стежку до хати — чи немає, бува, на них яких підозрілих слідів.

Не помітивши нічого загрозливого, свиснув задоволено, перескочив три східці нараз, з розмахом відчинив двері кухні і на порозі остовпів: переді мною стояв і, прищуливши рідкі рясниці, загадково посміхався поліційний аґент Коґут…

2

Поліційний аґент Коґут — це була, мабуть, найпопулярніша постать на Богданівці, може, трохи й тому, що він жив тут з горою п’ятнадцять років, і наша «парафія» могла почванитись перед рештою Городецькою, що має свого власного шпіцля. Нераз люди ставили собі на здоровий толк питання — що ж це, насправді, за таємний аґент, коли його знає навперестріт кожний батяр, що краде баламути, кожна перекупка з Рогачки і трохи не кожна дитина?.. Проте, його хлібодавці мусіли мати в тому якийсь розрахунок, коли так довго тримали його в службі на одному місці. Може, саме в тому, що публіка його знала й потрохи легковажила, крився і ввесь секрет його службових успіхів?

Ви ніколи не могли вгадати, коли Коґут був на службі, а коли ні: він завжди лазив сновидою по базарах, торговицях, трактирах та ресторанах, то базікав, попиваючи пиво, з візниками, то грав «очко» з якимись обірванцями, жартував з товстими дівчатами за прилавком, довго і терпеливо слухав, як сторожиха, підпершись на своє «берло», обмовляла льокаторів, або як закукурічені сидухи скакали одна одній до очей. При тому вічно мав таку добродушно-оспалу міну, ніби його абсолютно не цікавив цілий світ і все, що довкруги нього творилося.

Для мене особисто Коґут був тоді прямим запереченням і спотворенням того образу детектива-джентльмена, що його я вичарував у своїй уяві на підставі студій кримінальних романів. Мені було аж до болю соромно, що ось така нікудишня фігура профанує достойну професію Ната Пінкертона, Ніка Картера і славного Шерлока Голмса. Що ж бо то, люди добрі, за таємний аґент — з черевцем, гей барилочка, з куцими ніжками, на яких одна штанка завжди була спущена «на погоду», а друга підкочена «на дощ», з нерозлучною парасолькою під пахвою і в старосвітському габіку, що ледве-ледве тримався на чубку його голови?

Ота смішна фігурка, карикатура детектива, стояла тепер серед кухні, лускала американські горішки і привітливо кивала мені головою:

— О-о, це ти, синку? Як ся маєш? Куди ж ти ходив, га?

— До кооперативи, — відповів я зовсім свобідно, без тіні тривоги, вважаючи нижчим від своєї гідности боятися такого поківаного поліцая.

Одночасно мої очі бистро шукали по кухні пана Макса… Він сидів за кухонним столом, в плащі і в капелюсі, трохи приблідлий на обличчі, дуже ясно дивився на мене і з натугою морщив брови.

— О-о, до кооперативи! Ха-ха, до кооперативи!

Пан Коґут без якоїсь виразної спонуки захлиснувся дрібненьким уривчастим сміхом.

— А що ж ти там купував? Бомбони, так? Так.

— Ні, кляйстер.

— О-о, кляйстер. Хе-хе, кляйстер! А навіщо тобі кляйстер?

— Значки клеїти, — відповів я, не заїкнувшись, а пан Макс аж легше відсапнув.

— О-о, значки. Хе-хе, значки!.. А може, покуштуєш горішків, га?

Він підсунув мені паперову торбинку і, не чекаючи, чи я почастуюся тими горішками, рушив дрібним трухнем в обхід по кухні: кінчиком парасолі відслонив фіранку в миснику, кинув оком до шафи, заглянув до смітярки, потім втягнув носом повітря, — а з його носових дірок виставали наверх два смішно закручені волоски, наче в польового коника, — і сказав:

— Чим то у вас чути, шміром чи терпентиною?

— Е, щось вам причувається, — засопів пан Макс і ще трішки приблід.

— О, причувається, кажете?.. Ну, а ви, пане Максе, куди так були нарихтувались? На рандочку, очевидно, так? Так. На маївку, а потім — на шкарпи? З дівчинкою, хе-хе! Га, дуже мені прикро, що мушу вам попсувати ваші побожно-романтичні пляни. Пан комісар Гольонка конче бажає собі бачити вас сьогодні на комісаріяті.

— Значить, я арештований?

— Але ж ні, борони Боже! — затріпав короткими ручками пан Коґут, аж горіхи розсипались по підлозі. — Не арештований, а тимчасово притриманий. На два-три дні, не довше. Ви знаєте, в чому справа, так? Так. Завтра — Зелені Свята, буде традиційна процесія, а ви, за старою традицією,