Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ідеаль, або На поміч, пардон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ідеаль, або На поміч, пардон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ідеаль, або На поміч, пардон" автора Фредерік Бегбедер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 47
Перейти на сторінку:
планеті, не „капіталізм“, а „плутократія хотячки“. Колективістська, а відтак і комерційна утопія не лишили і крихти від європейського гуманізму. Я набрид вам? Може, ви і маєте рацію: хто ми такі, щоб балакати про політику, ліпше не ворушити це лайно, і, головне, нізащо не погоджуватися з тим, що десятки мільйонів людей загинули ні за цапову душу. Я оце думаю собі, чи не служить російський націоналізм, націоналізм вашої церкви і ваших правителів, прикриттям для блискучої відсутності декомунізації. Коли нема правосуддя, панує страх. Тим-то Володимир Буковський і пропонував улаштувати комуністам Нюрнберзький процес. Поки ця країна не погляне в очі історії, вона не позбудеться лиха, тому що у всіх її мешканців жижки тремтять. Минулого не обирають. Росія після 1991 року — це Німеччина в 1945-му, Іспанія після Франко, Італія після Муссоліні, Франція після Петена і я після Франції. Атрофія пам’яті не допоможе знайти дорогу в житті. І куди мене оце понесло, izvinite, певне, ладану нанюхався… Може, я уявив себе Росією? Адже, як по правді, я теж не люблю згадувати. Я теж боюся свого минулого і забороняю собі мріяти, то, власне, й опинився тут.

17

Я носив мокасини, черевики зі слизькими підошвами, тож став королем слалому на брудному снігу Петровки, поміж брязкучими трамваями і тяжкими чорними автами, що стояли у два ряди перед „Галереєю“. Я навчився перемагати самотність, вкладаючи голих дівчат до себе в ліжко. Ох, панотченьку, ви уявити не можете, як утішно наказувати їм цілуватися, висолопивши язики, аж обидві повиснуть на тонкій ниточці слини. І чого це я такий ласий на слину танцівниць? Страшенно люблю висисати вміст їхніх ротиків і постійно прошу, щоб вони плюнули на мене. Вони принаймні не вдають, коли у них котиться слина.

Мрію про дівчину на виклик, у якої з верхньої губи звисатимуть бурульки: заморожена стриптизерка — це наче карпатський упир. Мені здається, я знову ладен закохатися мов парубчак, та й що тут такого, це ж востаннє… Поки я коцюбну від холодюки на Арбаті, музика в імлі будить у мені спрагу покохати дівчину, якої не існує на білому світі… Понурий перехожий у завеликому пальті.

Як у „Стрейнджер ін Москов“, найліпшій пісні того педофіла Майкла Джексона. Знаєте, пресвятий панотче, наша зустріч — це неабиякий антидепресант. Не сподівався навіть, що ви так добре вплинете на мене. Сповідь у храмі Христа Спасителя ще дужчий гедонізм, ніж відвідини „Гангрі-даку“ (хоч „Нью-Йорк таймс“ запевняє, що це найбільш несамовитий шинок північної півкулі). Я спробував попросити допомоги в одній психіатричній клініці вашого міста, та черговий лікар відмовився мене туди госпіталізувати. Ваші божевільні напхані по самісіньку зав’язку. Втім, мені ще поталанило: кажуть, ті заклади ще гірші, ніж за доби Солженіцина. Ваша позолочена маківка набагато ліпше покриває мою провину. Тут я цілком почуваю мою незначущість. Храм ваш відбудували зовсім нещодавно, та москвичі вже ненавидять його, тому що Лужков у нього вгатив усенький міський бюджет. Так цікаво просити відпущення гріхів у каплиці, яку спорудили скоробагатьки. Ох, чого це я так забалакався, адже стільки пацієнтів чекають своєї черги, щоб поскаржитися вам на життя. Бувайте, панотче. У мене таке враження, наче ваше мовчання може порятувати мені життя.

Хтозна, що сказати про нього: він причепився до мене в „Найт-флайті“, і я погодилася піти з ним у готель, а потім… Він був такий добрий, трохи дивак, дуже романтичний і надто вже ніжний як на такі заклади… Ми завжди остерігаємося лагідних клієнтів, хтозна, чому вони так гаряче присягаються в коханні, адже ми беремо п'ятсот доларів за півгодини і ніколи не дзвонимо потім! (…) Він повсякчас торочив, що шукає обличчя для фірми, і я подумала, що це може згодитися мені для роботи: він знай казав, що мої груди твердіші, ніж вилиці. Тож я лишила йому візитку і портфоліо. Знаєте, більшість дівчат з „Найт-флайту“ знімається в еротичних позах, у нас у всіх є візитки зі світлиною в білизні. Тож знімки, що їх виявили ви у нього в кімнаті, валяються у спальнях багатьох московських чоловіків.

Ксенія В., ескортниця

Ми перевели з Октавом декілька вечорів, та я його не знаю, й мені нема чого сказати про нього. Він жодного разу не казав мені про свої плани, і я заявляю, що обурений вашими методами. (…) Авжеж, чоловік на світлині в „Голден-доллсі“ — це таки я, але це ще нічого не доводить. Повторюю, до цієї справи я не маю жодного стосунку, і: НІ, Я НЕ ПРАЦЮЮ НА СПЕЦСЛУЖБИ, скільки можна повторювати? Мене просто підставили. (…) Підтверджую, що я заплатив за трьох дівчат у ресторані, пригостивши їх шампанським і збитими вершками. Я готовий співпрацювати з російською поліцією і відповідати на всі запитання, які поставлять мені у зв'язку з цією справою.

Ж.-М. Д., імпортер джі-пі-ес-радарів.

Не said he was looking for new faces. It was my dream to become a model so I accepted to take pictures at his studio. He was very professional so we had an affair together It didn't last long, He said I was too young, he was nervous, always asking for my ID. card.

But Karolina Kurkova was 15 when she signed her first contract with Miuccia Prada! I don't see the problem.

Yurgita P, model, „Aristo agency“, Moscow.[16]

Я нічого про нього не знаю, та він казав мені, що спілкується з якимось священиком. Православна церква близька до влади. Може, він хотів видати себе за бойовика, щоб підозра впала на чеченських сепаратистів. Хто там знає?

Ірина В., незалежний піар-менеджер, що відповідає за піар-підтримку і організацію конкурсу „Арісто стайл ов зе момент“.

Хтозна, чи допоможе вам моя розповідь зрозуміти, що сталося. Якось під час фотосесії в його студії цей навіженець сказав, що зможе змусити мене заплакати двічі поспіль, розповівши одну історію, та й годі. Він хотів, щоб у мене засяяли очі, тоді світлина буде ліпша. Я сказала, нехай спробує.

— Уяви, — мовив він, — біле ведмежа на крижині. Воно весело плигає довкола своєї матері, аж у неї поціляє мисливець. Ведмедиця заточується і падає на бік, її білим хутром розпливається кругла кривава пляма. Вона гарчить від болю. А ведмежа нічого не помічає, воно знай гасає собі, аж розуміє, що матінка його не рухається. Спершу

1 ... 11 12 13 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ідеаль, або На поміч, пардон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ідеаль, або На поміч, пардон"