Читати книгу - "Війна Калібана"

Желатин. Чом по шпиталям завжди годують желатином?

Боббі безладно штрикала ложковилкою тріпотливий горбок на тарілці. Нарешті вона почувається досить добре аби нормально їсти але м’яке їдло, через яке можна роздивлятися довкола викликає все більше незадоволення. Навіть збагачені протеїнами та вуглеводнями помиї, що їх місять на більшості військових кораблів вже виглядають цілком пристойно. Чи дебелий грибний стейк під підливою з кускусом на гарнір…

Двері до кімнати прочинилися і її лікарка, яку кличуть Тріша Пічон, (хоча всі називають доктор Тріш ) зайшла разом з капітаном Торсоном і з чоловіком їй незнайомим. Торсон посміхнувся своєю страшнуватою посмішкою, але Боббі вже вивчила що це так працює чоловікове обличчя. Здається що му не стає мускулів, потрібних для нормальної посмішки. Новенький був зодягнутий у форму капелана морпіхів з невиразною приналежністю до певної релігії.

Доктор Тріш заговорила першою:

- Гарні новини, Боббі. Виходить так, що завтра ми тебе втратимо. Як почуваєшся?

- Нормально. Голодною, - відповіла сержантка і ще раз штовхнула свій желатин.

- Значить варто тебе як слід нагодувати, - лікарка посміхнулась і вийшла з кімнати.

Торсон вказав на капелана:

- Це капітан Мартенс. Він приєднається до нас у нашій подорожі. Залишаю вас на одинці для знайомства.

Торсон устиг вийти ще до того, як жінка змогла відповісти, і Мартенс вмостив себе на стільці поблизу ліжка. Простягнув руку, яку вона потисла.

- Вітаю, сержантко, - сказав він, - я..

- Коли я заповнювала форму 2790 то цілком серйозно вказала в графі «релігія» жодна, - перервала капелана Боббі.

Мартенс посміхнувся, вочевидь ніяк не ображений на її агностицизм.

- Я тут не для релігійних відправ, сержантко. На додачу я ще й психотерапевт, що допомагає справитися з втратою близької людини. А так як ви стали свідком загибелі кожної людини з вашого підрозділу і майже вбили себе, капітан Торсон і ваш лікар погодились, що я вам зможу стати у нагоді.

Боббі хотіла було відмовитися, але тут недоречно її зупинив клубок в грудях. Вона приховала дискомфорт за довгим ковтком води і потім сказала:

- Я в порядку. Дякую що зайшли.

Мартенс відхилився на спинку, його посмішка не згасала.

- Якщо після всього через що ви пройшли ви справді в порядку, це може бути сигналом що таки щось неправильно. Вас мають ввергнути в ситуацію зі значним емоційним і інтелектуальним тиском. Як тільки ми потрапимо на Землю, у вас не буде розкошів у вигляді емоційного зриву або посттравматичного синдрому. У нас багато роботи по..

- Земля? – наступні слова вона насипала без паузи, - чейкайтехвилинку. Чому я лечу на Землю?

Розділ п’ятий: Авасарала

Крісьєн Авасарала, асистент заступника генерального секретаря сиділа наприкінці стола. Її помаранчеве сарі було єдиним спалахом кольору на цій по-військовому блакитно-сірій нараді. Семеро інших місць були зайняті очільниками відповідних підрозділів збройних сил ООН, самими чоловіками. Вона знала їх імена, їх кар’єрні шляхи і психологічні профілі, рівень зарплатні і політичні альянси, їх партнерів по ліжкам. Попід задньою стіною особисті помічники і дрібні службовці стояли незручно заклякши, мов підлітки на танцях. Авасарала дістала з сумочки фісташку, розділила шкаралупу на шматки і вкинула солоний горішок до рота.

- Жодних зустрічей з марсіянським командуванням не має відбутися, допоки ситуація на Ґанімеді не стабілізується. Офіційні дипломатичні перемовини до того будуть виглядати неначе ми погоджуємось з новим status quo. Це був адмірал Нґуєн, наймолодший з чоловіків. Войовничий. Самовпевнений, якими часто бувають молоді люди.

Генерал Адікі-Сандовал кивнув своєю широкою, мов у вола головою:

- Підтримую. Нам тут не тільки про Марс варто замислюватись. Якщо ми почнемо виглядати слабкими в очах Альянсу Зовнішніх Планет, то можемо розраховувати на пік терористичної активності.

Мікель Агі з дипломатичного корпусу подався вперед і стурбовано облизнув губи. З зализаним назад волоссям і загостреним обличчям він був схожий на антропоморфного пацюка.

- Панове, я змушений не погодитись –

- Звісно ви змушені, - сухо сказав генерал Нетллфорд. Агі його проігнорував.

- Зустріч з Марсом це крок який ми повинні зробити у першу чергу. Розставляючи перепони та додаткові умови, ми не тільки зробимо увесь процес довшим, а ще й піднімемо шанси на відновлення військових дій. Якщо ми можемо скинути тиск, трохи випустити пару..

Адмірал Нґуєн кивнув без жодного виразу на обличчі. Заговорив він звичним тоном:

- Хлопці, ви там в себе в дипкорпі маєте якісь свіжіші за парові двигуни метафори?

Авасарала посміхнулась разом з усіма. Вона теж не надавала Агі значної уваги.

- Марс і так вже нервує, - сказав генерал Неттлфорд, - мені здається що найкращим кроком буде відкликання Сьомого з Церери. Хай мчить. Хай на стіні цокає годинник а ми побачимо, чи захочуть марсіянці відстоювати Ґанімед.

Нґуєн перепитав:

- Ви ведете мову про відправку їх до Йовіанської системи? Чи в бік Марсу?

- Навернення будь-чого в бік Землі буде схоже на націлення на Марс, - відповів Неттлфорд.

Авасарала прочистила горло і запитала:

- Чи є щось нове щодо первинного атакувальника?

- Технарі працюють над цим, - відповів Неттлфорд, - але прийміть мою точку зору: якщо Марс на Ґанімеді тестує нові технології, ми не повинні дозволяти їм задавати темп. Ми повинні поставити на дошку наші загрози.

- Це ж була протомолекула? – запитав Агі, - тобто, подібне було на Еросі, коли він впав?

- Працюємо над цим, - Неттлфорд дещо артикулював слова. – Є певні серйозні схожості, але й базові відмінності теж. Воно не поширюється так як на Еросі. Ґанімед не змінюється так, як змінювалося населення Еросу. Згідно супутникових зображень які ми маємо, схоже що воно пішло на марсіянську територію і або самознищилось, або було знищене іншою стороною. Якщо воно взагалі має відношення до Еросу, воно значним чином покращилось.

- Отже Марс отримав зразок і перетворив його на зброю, - відреагував адмірал Саутер. Він був малослівним. Авасарала завжди забувала наскільки високо звучить його голос.

- Лише вірогідність, - відповів Неттлфорд, - лише дуже серйозна вірогідність.

- Дивіться, - почав Нґуєн з самозадоволеною посмішкою, мов дитина, яка знала що доб’ється свого, - я знаю, що ми не розглядаємо варіант першого удару, але ми маємо обговорити межі миттєвої відповіді. Якщо це гонка за чимось більшим, очікування може бути таким само корисним як і прогулянка за межами шлюзу.

- Нам варто зустрітися з Марсом,