Читати книгу - "Колгосп тварин"

Але справа рухалася тяжко й повільно. Бувало, аби витягти нагору одну брилу, минав цілий день. Та й то, коли її пускали вниз, вона не завжди розбивалася. Годі було обійтися без Боксера, який, здавалося, був сильніший за всіх інших тварин разом узятих. Коли валун сповзав схилом униз, тягнучи за собою тварин, які розпачливо кричали, саме Боксер налягав на свій канат і зупиняв валун. Вони не приховували захвату, дивлячись, як він, важко дихаючи, дюйм за дюймом видирався вгору, як напружується, риючи копитами землю, як лисніють від поту його могутні боки. Часом Конюшинка його остерігала, мовляв, працюй обережніше, не надірвись, але Боксер її не слухав. На всі застороги він відповідав своїми двома гаслами: «Я працюватиму ще завзятіше» та «Наполеон завжди правий». Він попрохав півня, щоб уранці той будив його не на тридцять, а на сорок п’ять хвилин раніше. А вільної часини, хоч їх тепер і було обмаль, сам рушав до каменоломні, набирав візок потрощеного каменю і самотужки волік до вітряка.

Попри тяжку працю, того літа всім непогано велося. Їжі хоча й не стало більше, ніж при Джонсі, але й менше її не було. Перевага від того, що вони годували лише себе, без утримання ще й п’ятьох зажерливих людей, була наскільки відчутною, що жодні лихоліття не могли її змарнувати. І саме господарювання тварин було багато в чому ефективнішим і потребувало менше зусиль. Скажімо, прополювання робилося з недосяжною для людей ретельністю. Та й тварини тепер не крали. Тож паркани та плоти стали зайвими. Проте надходила осінь, а з нею виникали й різні непередбачені ускладнення. З’явилася потреба в гасі, цвяхах, мотузках, сухарях для собак, залізі для підков — у Колгоспі нічого з цього не могли виробляти. А пізніше постане потреба у насінні, мінеральному добриві, не кажучи про всілякий реманент і, нарешті, пристроях для вітряка. Ніхто не уявляв, де те все діставати.

Одного недільного ранку, коли тварини зібралися вислухати розпорядження, Наполеон оголосив про свою нову політику. Відтепер їхній Колгосп торгуватиме із сусідніми фермами: певно ж, не з якихось комерційних міркувань, а щоб отримати дефіцитні матеріали. Він заявив, що все мусить бути підпорядковане питанню спорудження вітряка. Тому він і вів перемовини про збут копиці сіна й частини врожаю пшениці. Згодом, як знадобиться більше грошей, доведеться пустити на продаж і яйця, на які у Віллінґдоні завжди був попит. Кури, заявив Наполеон, мусять охоче піти на цю жертву, це стане їхнім особистим внеском у спорудження вітряка.

І знову тварини відчули невиразну тривогу. Не мати справ з людьми, не торгувати, не користуватися грішми — хіба не ці резолюції вони найперше прийняли на Мітингу після перемоги над Джонсом? Усі добре пам’ятали, як схвалювали ці рішення, принаймні, їм здавалося, що пам’ятали. Чотири підсвинки, що оскаржували скасування Наполеоном Мітингів, несміливо подали голос, але відразу вмовкли, зачувши страхітливе гарчання псів. Потім, надолужуючи своє мовчання, звично забекали вівці: «Чотири ноги — добре, дві ноги — погано». Наполеон підніс ратицю, закликаючи до тиші, і оголосив, що про все вже домовлено. Жодна тварина не спілкуватиметься з людьми, що, певно ж, вкрай небажано. Цю тяжку повинність він бере на себе. Такий собі містер Вімпер, повірений з Віллінґдона, погодився бути посередником між фермою і зовнішнім світом, він навідуватиметься сюди щопонеділка вранці для отримання вказівок. Наполеон закінчив промову звичним вигуком: «Хай живе „Колгосп тварин!“» і після виконання «Тварин Англії» всіх відпустив.

Пізніше, аби заспокоїти тварин, Пищик обійшов ферму. Він усіх запевняв, що резолюція проти торгівлі й використання грошей ніколи й не схвалювалася, ба навіть не пропонувалася. Ця чистісінька вигадка, можливо, з’явилася із побрехеньок, які поширював Сніжок. Однак дехто ще вагався, тож Пищик їх проникливо запитував:

— Товариші, ви певні, що вам це не приснилося? Може, у вас десь є на папері така резолюція? Де ж вона записана?

А оскільки нічого подібного, звісна річ, на папері не існувало, то тварини вирішили, що вони все ж помиляються.

Як і було домовлено, щопонеділка містер Вімпер навідувався на ферму. То був лукавий на вигляд дрібний чоловіок з бакенбардами, який не дуже-то знався на подібних справах, але якому вистачило кмітливості, щоб зметикувати раніше за інших, що Колгоспу знадобиться повірений у справах і що його винагорода вартуватиме затрачених зусиль. Тварини з якимось острахом спостерігали за тим, як він приходив і йшов геть, і намагалися зайвий раз не потрапляти йому на очі. Однак у ті миті, коли Наполеон на своїх чотирьох віддавав накази двоногому Вімперу, в них пробуджувалася гордість, і це деякою мірою виправдовувало нові порядки. Тепер їхні стосунки з людським родом стали інакшими, ніж колись. Коли «Колгосп тварин» почав процвітати, люди не стали його любити більше, і навіть навпаки — вони ще ніколи так його не ненавиділи. Кожна людина непохитно вірила, що рано чи пізно Колгосп зазнає краху, і насамперед це переконання стосувалося спорудження вітряка. Вони збиралися у пивничках і за допомогою схем доводили один одному, що вітряк мусить розвалитися. А якщо й стоятиме, то нізащо не працюватиме. Але все ж, усупереч самим собі, вони відчували щось на кшталт певної поваги до тварин, які так справно хазяйнують. Одним із виявів цього було те, що вони стали називати Колгосп його теперішньою назвою і вже не вдавали, що він називається «Садиба». Перестали й підтримувати Джонса, який, полишивши надію повернути собі ферму, переселився в інші краї. Колгосп не мав жодних зв’язків із зовнішнім світом, за винятком Вімпера. Проте ходили вперті чутки, що Наполеон готується до ділової угоди чи то з містером Пілкінґгоном з ферми «Лисячий Гай», чи то з містером Фредеріком із ферми «Лужок». Але при цьому зазначалося, що в жодному разі не з обома одразу.

На ту пору якось несподівано свині зробили будинок своєю резиденцією. І тварини знову невиразно пригадали, нібито колись щодо цього теж приймалося певне рішення. І знову Пищик мусив їх переконувати, що такого не було і не могло бути. Вкрай необхідно, казав він, щоб свині, цей мозок ферми, мали тиху місцину для своєї напруженої роботи. Та й вождю за