Читати книгу - "У черзі за святою водою"

Як я вже казала, «Лісова пісня» — це щось святе для кожного українця. І реакція як митців, так і глядачів на виставі за «Лісовою піснею» в регіонах підтверджує святість Лесиного шедевру. Як свідчать повідомлення в медіа, з успіхом ідуть цікаві вистави у театрах Дніпропетровська й Запоріжжя. А в Севастополі молода режисерка отримала грант Президента на постанову «Лісової пісні» та вирішила ставити її українською! (Треба знати севастопольську ситуацію «исконного русского города», щоб оцінити цей крок, але режисерка вирішила найняти лінгвістів і грати «Лісову пісню» мовою оригіналу.) Отже, говорячи про репрезентацію «Лісової пісні», варто говорити і про те, що ця річ виступає моментом крихкого примирення заходу й сходу України.

Також «Лісова пісня» — це певної мірою візитівка української культури в Росії. Гарна дівчина з України, особливо якщо в неї довге волосся, чиста душа та обдарованість у якій-небудь сфері, з великою ймовірністю ідентифікуватиметься з «українською Мавкою». (Відсилаю до оповідання Фаїни Грімберг «Мавка».)

Розмірковуючи над місцем «Лісової пісні» в українській культурі, неодмінно приходиш до питання: яка ще національна культура має у своїй скарбниці подібний твір, настільки глибокий за своїм філософським сенсом, такий досконалий стилістично і такий популярний серед непосвячених? Я не знаю відповіді на це питання, бо складно знати національні культури зсередини. Можна порівняти лише з Росією, культурна ситуація в якій українцям із відомих причин добре відома. В Росії подібну роль сакрального тексту відіграє «Євгеній Онєгін» Пушкіна, але не такою мірою. Так, в ЄО є той плюс, що він легко, легше, ніж ЛП, завчається напам’ять. Так само в центрі любовна історія, зрозумілий непосвяченим сюжет, який водночас припускає безліч тлумачень для посвячених. Проте, як на мене, ЄО — то більшою мірою інтелігентський сюжет, а не народний. І він більшою мірою належить своїй епосі, там більше реалій початку ХІХ сторіччя, які стали історичними й потребують коментарів, ніж у позачасовій ЛП.

«Лісова пісня» за своїм потенціалом цілком може стати візитівкою України у світовому просторі культури, бо переповідана там любовна історія є зрозумілою всім, але водночас не є тривіальною. Можна знайти у світовій літературі декілька типологічно подібних творів, але немає жодного цілковито ідентичного нашій «Лісовій пісні», де так сильно було би відпрацьовано той духовний вимір, який легко вичитують і непосвячені, з яким легко ідентифікують себе мало не всі читачі. Історія кохання «Лісової пісні» за певної подібності до багатьох сюжетів світової літератури й міфології, аж ніяк не є кітчевою. Інша річ, що вона сама породила кітч у багатьох напрямках і в Україні, і в Росії. В Україні від уже згаданих пінопластових панно у вестибюлях дитячих центрів до високого кітчу у відомому романі у віршах Ліни Костенко, де в протистоянні Марусі Чурай і Галі Вишняківни повторюється конфлікт неземної Мавки й заземленої Килини. А в Росії це відтворюється у вигляді стереотипів малоросійського фольклору під час вистави «Лісової пісні» на сценах московських театрів.

У Росії існує декілька перекладів «Лісової пісні». Є переклад англійською. Сподіваємося, одного дня світ звернеться до цього геніального тексту, і українська Мавка посяде у світовій культурі таке ж унікальне місце, яке зайняла зворушлива данська Русалонька.

У Вармінсько-Мазурському університеті цю лекцію вислухали уважно й дали зрозуміти, що зрозуміли. У відповідь на цукерки «Лісова пісня» на кафедрі слов’янської філології доповідачці подарували пляшку горілки «Пан Тадеуш». Чи не в кожній культурі є герої літературних творів, які стають культурними героями з усією відповідною атрибутикою.

Як царюється цариці наук

«Математика виникла з давніх-давен із практичних потреб людини» — чують діти в початковій школі. Математика виникла, щоби розв’язати практичні проблеми людини. Але й для того, щоби не менші проблеми для людини створити. Особливо для людини молодої.

Так, математика — то зібрання методів, необхідних для того, щоб узгодити стосунки людини з матеріальним світом. Адже знання — або незнання — математики покращувало або ж суттєво погіршувало якість життя, тої людини, яка сама будувала оті стосунки з матеріальним світом, а не це робив для неї хтось.

Утім, хоч би як складалося життя, а математика стала неодмінним елементом життя кожного, хто здобував освіту. Коли до нас доходять «навчальні плани» найдавніших шкіл, навіть якщо навчальних дисциплін було дуже мало, серед них неодмінно була математика. Бодай у вигляді арифметики. Зі збільшенням кола осіб, які здобували освіту, кількість долучених до математики зростає. А коли суспільство доходить того рівня, коли освіта, бодай початкова, стає обов’язковою, математика стає фактом культури такого суспільства. Згодом математика присутня в середній освіті вже не тільки як арифметика, яку знають усі, а й як значно складніші алгебра, геометрія, тригонометрія, з яких практичного сенсу немає, а функція розвитку помітна не відразу, якщо комусь помітна. А середня освіта поступово стає більш масовою, поки не стає для досить великого відсотка населення земної кулі обов’язковою. Отже, від математики в обсязі шкільної програми не сховається ніхто.

Математика як деяка особлива мудра сутність присутня в житті мало не всього людства. Є стійкі стереотипні уявлення про математику з боку нематематиків. Є певні стереотипи щодо математиків — людей, які займаються математикою на тому чи тому, проте фаховому рівні. А в СРСР, до складу якого входила Україна, місце математики було особливо почесним, позаяк кар’єру математика можна було зробити, мінімально контактуючи з брехливою радянською ідеологією. Після розвалу СРСР ставлення до математики в суспільстві визначається або за радянськими стереотипами, або як діаметрально протилежне до радянського. Кажуть, певною мірою справедливо, що в СРСР процвітали спорт і стислі науки. Але й сьогодні математика викладається у школі, провадяться математичні олімпіади, в університетах ніхто не закрив математичних факультетів, на них і досі набирають студентів у декілька разів більше, ніж філологів чи істориків. Складно уявити, щоби про сучасних українських математиків було поставлено фільм типу «Математик і чорт», згідно з яким, як виявляється, навіть чорт не знає, чи буде доведено Велику теорему Ферма. Але все одно в культурі присутній візуальний образ математика, неодмінно хлопця, неодмінно в окулярах, на тлі чорної дошки, списаної крейдяними формулами, в яких неодмінно будуть присутні вишуканий інтеграл і рішучий радикал. Сьогодні цей хлопець навряд чи стане елітою в рамках рідної країни, але, якщо підучить іноземну мову, зможе продовжити навчання за кордоном. А оскільки еміграція сьогодні не така, якою була в радянські часи, коли блокувалися будь-які контакти, цей хлопець періодично приїздитиме до рідного міста, села чи на зустріч із однокурсниками. Також