Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина у високому замку" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 74
Перейти на сторінку:
нічого живого. Це все тимчасово. І вони, ці божевільні, відповідають на поклик граніту та пилу, на це жадання неживого. Вони хочуть допомогти Natur[28].

І я розумію причину. Вони хочуть бути суб'єктами, а не жертвами історії. Вони ототожнюють себе із Божою силою і вважають себе подібними до Бога. У цьому суть їхнього божевілля. Вони у полоні якогось архетипу. Їхні еґо психотично розширилися, і вони вже не можуть визначити, де закінчуються самі і де починається божественне. Це не зарозумілість, не гординя. Це роздутість еґо, яка сягнула апогею, коли стерлася межа між тим, хто вірить, та тим, у кого вірять. Людина не поглинула Бога — Бог поглинув людину.

Вони ніяк не можуть зрозуміти, що людина безпорадна. Я слабкий, крихітний, для Всесвіту я — ніщо. Він не помічає мене. Я живу невидимкою. Але що в цьому поганого? Хіба так не краще? Боги нищать тих, на кого звертають увагу. Будь маленьким — і ти уникнеш заздрощів великих».

Розстібаючи свій ремінь, Бейнс сказав:

— Містере Лотце, я нікому цього не казав. Я єврей. Розумієте?

Лотце витріщився на нього із жалістю.

— Ви б ніколи не здогадалися, оскільки зовнішньо я анітрохи не схожий на єврея. Мені зробили пластичну операцію на носі, звузили мої великі жирні пори, відбілили шкіру за допомогою хімічних препаратів, змінили форму черепа. Інакше кажучи, за зовнішністю мене ідентифікувати неможливо. Я маю доступ до найвищих кіл нацистського суспільства і часто буваю там. Ніхто ніколи не викриє мене. А ще...

Він помовчав, стоячи поруч із Лотце, зовсім близько, а потім сказав так тихо, що лише Лотце міг почути:

— Є й інші. Чуєте? Ми не померли. Ми ще існуємо. Ми живемо далі, невидимі для вас.

— Служба безпеки...— пробурмотів врешті Лотце.

— Служба безпеки може переглянути мою особову справу. Можете донести на мене. Але у мене зв'язки із дуже впливовими людьми. Дехто з них — арійці, а дехто — євреї, які обіймають високі посади в Берліні. Ваш донос не матиме наслідків. А потім я одразу ж викажу вас. І тоді, завдяки тим самим зв'язкам, вас заарештують.

Він усміхнувся, кивнув і рушив проходом між рядами крісел до інших пасажирів, залишаючи Лотце в себе за спиною.

Усі спустилися трапом на аеродром, де дув холодний вітер. Внизу Бейнс на мить знову опинився поруч із Лотце.

— Взагалі-то,— сказав він, проходячи повз німця,— не подобаєтеся ви мені, містере Лотце, тому, гадаю, я все одно донесу на вас.

І пішов далі, лишаючи Лотце позаду.

У дальньому кінці аеродрому, біля входу до головної зали, чекало багато людей. Друзі та родичі пасажирів, дехто махав, усміхався, уважно вдивлявся у натовп, стурбовано шукаючи знайоме обличчя. Огрядний японець середнього віку, добре вдягнений — пальто англійського крою, гостроносі оксфордські черевики, капелюх,— стояв трохи попереду у супроводі молодшого японця, який тримався у нього за спиною. Вилогу пальта прикрашав значок достойника Тихоокеанського торгового представництва уряду Імперії.

«Це він,— зрозумів Бейнс.— Містер Н. Таґомі особисто приїхав, щоб зустріти мене».

Зробивши крок назустріч, японець звернувся до нього:

— Гере Бейнс, доброго вечора!

Він невпевнено схилив голову.

— Доброго вечора, містере Таґомі,— сказав Бейнс, простягаючи руку.

Вони обмінялися потисками рук та поклонами. Молодий японець також вклонився, широко всміхаючись.

— На цьому відкритому аеродромі трохи прохолодно,— зауважив містер Таґомі.— Якщо ваша ласка, ми можемо зараз же полетіти до центру міста вертольотом Представництва. Чи ви спочатку хотіли б скористатися вбиральнею?

Він стурбовано вдивлявся в обличчя містера Бейнса.

— Можемо вирушати просто зараз,— сказав Бейнс.— Я хочу поселитися у готель. Але мій багаж...

— Про нього подбає містер Котомічі,— сказав містер Таґомі,— він потім приєднається до нас. Бачите, сер, у цьому терміналі на багаж доводиться чекати у черзі майже годину. Довше, ніж ваш переліт.

Містер Котомічі ввічливо усміхнувся.

— Гаразд,— відповів Бейнс.

— Сер, я маю вручити вам подарунок,— сказав містер Таґомі.

— Прошу?

— Щоб заручитися вашою прихильністю.

Містер Таґомі сягнув рукою у кишеню свого пальта і дістав невелику коробочку.

— Ми обрали це з-поміж найкращих витворів американського мистецтва, які вдалося знайти,— сказав він, простягаючи коробочку.

— Що ж, дякую,— відповів Бейнс, приймаючи її.

— Увесь вечір добірна група наших службовців розглядала різні варіанти. Це найбільш автентичний взірець старої вмираючої культури Сполучених Штатів, рідкісний артефакт, оповитий флером безтурботних часів минулого.

Містер Бейнс відкрив коробочку. На подушечці з чорного оксамиту лежав наручний годинник із зображенням Міккі Мауса.

Містер Таґомі вирішив із нього покепкувати? Підвівши очі, Бейнс побачив серйозне зосереджене обличчя містера Таґомі. Ні, це не жарт.

— Дуже вам дякую. Це справді неймовірно.

— У всьому світі залишилося всього кілька, можливо, з десяток, автентичних годинників 1938 року із зображенням Міккі Мауса,— сказав містер Таґомі, уважно вивчаючи його, намагаючись вловити його реакцію, відчути, чи він задоволений.— У жодного знайомого мені колекціонера таких немає, сер.

Вони увійшли в термінал і почали підніматися пандусом.

Позаду містер Котомічі сказав:

— Harusame пі nuretsutsu yane по temari капа...[29]

— Що це означає? — запитав містер Бейнс у містера Таґомі.

— Давній вірш,— відповів той,— з середньої епохи Токуґава.

— Копи падає весняний дощ, вбираючи його води, на даху лежить дитячий ганчірковий м'ячик,— сказав містер Котомічі.

4

«Дивна річ,— подумав Френк Фрінк, спостерігаючи, як його колишній роботодавець перевальцем плентається коридором, прямуючи у головний цех корпорації „В.-М.“,— з його вигляду не скажеш, що він власник фабрики. Зовнішність у нього, як у волоцюги з неблагополучних міських околиць, пияка, якого вимили, вдягнули в нове, поголили, постригли, обкололи вітамінами і випустили у світ, давши п'ять доларів на те, щоб розпочати нове життя». Старий тримався невпевнено, полохливо, нервово і навіть запопадливо, немов у кожному бачив сильнішого за себе ворога, якого потрібно улестити й заспокоїти. «Мене заганяють у глухий кут»,— ніби говорив він своєю поведінкою.

І попри це старий В.-М. насправді був дуже могутнім. Він мав контрольні пакети акцій багатьох підприємств, частки в угодах та нерухомості. І володів фабрикою корпорації «В.-М.».

Ідучи слідом за ним, Фрінк штовхнув великі металеві двері до головного цеху. Гуркіт машинерії, який він чув кожного дня впродовж такого тривалого часу, люди біля станків, спалахи, що блимали в повітрі, пил відходів, рух. А он і старий. Фрінк пришвидшив ходу.

— Гей, містере В.-М.! — гукнув він.

Той зупинився біля чоловіка із волохатими руками, який керував цехом,— Еда Маккарті.

1 ... 11 12 13 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"