Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

— Я тебе зустрічати буду з роботи, — каже батько.

— Тату, досить. На твоєму заводі стільки не платять, як там.

— Та що там платять у твоєму «Зад корпорейшн», — видає батько.

— «Зед корпорейшн», — поправляю його. — Все, я вирішила. Працюю там.

Згадую про абонемент у фітнес-зал, про який говорив Зимнєв. Ні, туди я тим паче ходити не буду. Мені о восьмій годині вечора страшно ходити, а що буде, якщо я ще після залу буду? Ні-ні. Я не настільки ризикова.

— Я завтра поговорю з начальником, — безкомпромісно вставляє батько, а я перезираюся з Настею.

Та й зовсім знизує плечима.

— Так нехай Настя і йде туди.

— Гей, у мене дитина, і я не довчилася, — обурюється вона.

— Відчепися від сестри. Народила сина — нехай виховує, — мало не гаркає батько.

Ми миттю замовкаємо, доїдаючи торт.

Після десерту Настя йде укладати Єгорчика. З квартирою нам пощастило — величезна трикімнатна. Сестра з племінником в одній, я в іншій, а тато в третій. Стіни тонкі — чутність шикарна. Коли Єгорка прокидається посеред ночі — не спить ніхто. Дуже хочу зробити ремонт і поставити шумоізоляцію, але все якось ніяк. Ще й сестра викидає такі фортелі з дитячими грошима. І головне — не вперше, а я втомилася. Просто втомилася тягнути на собі сім’ю, ще й замість підтримки отримувати пирхання, що помічниця боса обов’язково має з ним спати. 

На завод мене відправлять. Ага зараз. Біжу, аж підбори блимають. Я не просто так намагаюся вирватися звідси. Ось реально, якби не вагітність сестри, то збирала б на квартиру в новобудові.

Я йду в душ, а коли виходжу, зазираю в дитячу, кличучи сестру до себе.

Вона дивиться на мене, як шкодливе кошеня. У її руках чорна тканина.

— Нумо, я тобі сукню покажу, — винувато каже вона, розгортаючи в руках чорне плаття на бретельках.

Прибити її хочу, ось тільки дитині потрібна матір, а тато нас обох любить.

— Це плаття не варте дитячих, — шиплю на сестру, а сама не можу відвести погляд від штучки.

Мою фігуру воно точно буде облягати, а ще тут виріз саме під мої груди.

— Сонь, ну вибач, я його коли побачила — як прибило, — виправдовується сестра, а в очах стоять сльози. — Воно мені так сподобалося. Хочеш, візьми його собі.

Вона простягає мені плаття, а щоками течуть сльози. Мені навіть шкода її стає, але від цієї недолугості просто вивертає.

— Насть, чесно. Ми з тобою розмовляли про це не раз. Сьогодні я влізла в кредит заради Єгорки.

— Сонь… — намагається сказати сестра, але я її зупиняю.

— Це востаннє таке. Давай свою картку, — я простягаю руку. — Годі. Мені набридло. Не вмієш витрачати на сина, отже, вона в мене буде.

— Ти пароль не знаєш, — глухо каже сестра.

— Мені не потрібен пароль. Я буду витрачати на їжу дитині свої гроші, але ти до дитячих не торкнешся доти, поки він хоч трохи не підросте.

— Сонь, ну чесно, це востаннє, — пхикає сестра, але я стою з простягнутою рукою, як на паперті в очікуванні картки.

Настя ще хвилину з благанням дивиться на мене, а потім йде в кімнату й повертається з карткою.

Сподіваюся, у неї вистачить розуму не пертися з паспортом у відділення банка. Ми розходимося по кімнатах.

Сон не йде, і я залажу в соцмережі. Гортаю стрічку, лайкаючи й розглядаючи смішні картинки. А потім закушую губу і вводжу в пошуковику Зимнєв Вадим.

На подив, я знаходжу свого боса досить швидко. Майже сто тисяч підписників і всього сто друзів. Навіть дивно. Не впоравшись з цікавістю, лізу на його сторінку.

Вадим Зимнєв — тридцять два роки, не одружений. Робота — «Зед корпорейшн».

На мене відразу вивалюється купа фотографій керівника в костюмі. І лише одна з його оголеним торсом. У мене відразу течуть слинки. Щоправда, не тільки в мене, а й у майже двох тисяч коментаторок. Перегортаю цю фотку й мало не смикаюся від холодного погляду зелених очей. Він дивиться на мене так, що мені стає ніяково. На знімку його обличчя найменше лайків і переглядів, але те, як він дивиться… Немов говорить:

«Я бачив твої груди, Метельська. Нічого було ними світити».

У-ух. Мабуть, ця стане моєю найулюбленішою фоткою.

Шановні читачки, дуже рада, що ви у мене є. Давайте знайомитися. Я автор-початківець. На цей час це моя перша книга українською  мовою, російською закінчую вже другу. Сподіваюся почути вашу думку, щодо мого твору. 

Ваша  Ольга)*