Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Спокута сатани 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута сатани"

1 003
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокута сатани" автора Марія Кореллі. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120 121 ... 124
Перейти на сторінку:
Господньою та в братерстві зі своїми ближніми!.. Невідома пташка виспівувала, як дрізд навесні, навіть іще мелодійніше; без сумніву, жоден інший лісовий співак ніколи не співав і наполовину так гарно!

І, коли остання ніжна нота поступово розчинилась у таємничій безмовності, я побачив нещасне створіння, що виривалося зі скупчення чорних і багряних крил, − білу жіночу постать, запнуту лише власним довгим волоссям. Вона ковзнула до борту корабля і притулилась там, звівши догори стражденне обличчя… це було обличчя Сибілли! Я бачив, як вона кинулась на палубу й заплакала. Моє серце зворушилося… Я зрозумів, якою вона могла б бути, яким янголом могла б зробити її терпляча любов… і, нарешті, я пожалів її; раніше я ніколи її не жалів!

Я впізнавав багато знайомих облич, які світились до мене, наче бліді зірки в дощовому тумані, − обличчя померлих, позначені невпинними докорами сумління та скорботою!

Одна постать похмуро брела переді мною в обтяжених вагарями ланцюгах із блискучого золота − і я впізнав у ній шкільного товариша, приятеля давно минулих днів. В іншій постаті, яка, охоплена жахом, припадала до землі, я впізнав того, хто поставив на карту останнє, що мав, − свою безсмертну душу. Я навіть бачив обличчя мого батька, вбите горем, і тремтів зі страху, боячись знайти серед цих моторошних видінь священну красу тієї, що померла, даючи мені життя. Але ні − дяка Богові, я не бачив її! її душа не загубила шляху на Небо!..

Вогненний вінець сяяв навколо пропащого янгола; він підніс руку − корабель спинився, а похмурий керманич нерухомо стояв біля стерна. Навколо розстелявся залитий вогнистим світлом пейзаж, неначе чудовий сон про чарівну країну, і знову невідома Божа пташка заспівала з такою захопленою ніжністю, що могла б утішити душі, які мучаться в пеклі.

− Ось тут ми зупинимось! − сказав владний голос. − Тут, де викривлений образ людини ніколи не кидав тіні. Тут, де пихатий розум людини ніколи не задумував гріха. Тут, де безбожна людська захланність ніколи не спотворювала краси й не знищувала лісу. Тут − останнє місце на землі, не заплямоване присутністю людини. Тут − край світу! Коли цю країну буде знайдено, коли ці береги будуть опоганені, коли Мамона ступить ногою на цю землю − тоді станеться Судний день. Але до того часу тут лише Бог творить досконалість; янголи, не настрахані, дивляться вниз, і навіть демони знаходять спокій.

Донеслися врочисті звуки музики, і я, досі закутий у невидимі кайдани без можливості рухатись, раптом відчув себе звільненим. Усвідомлюючи свободу, я стояв віч-на-віч зі своїм ворогом; його темна гігантська постать височіла проти мене, його ясні очі були зведені на мене, і голос його, що проникав у душу, звертався тільки до мене.

− Чоловіче, не заводь себе в оману! − мовив він. − Не думай, що страхіття цієї ночі − ілюзія сну чи полуда видіння! Це місце − не пекло, і не рай, і не простір між ними: це куточок того світу, в якому ти живеш. Тож знай віднині: надприродний світу середині й навколо природного − не вигадка, але найправдивіше дійсність. Доля визначає твою пору − і о цій порі тобі дане право обирати свого Володаря! Тепер, волею Господа, ти бачиш мене Янголом; але не забувай, що серед людей я − людина! У людській подобі я з усім людством іду крізь незліченні сторіччя; канцлерам і вченим, мислителям і проповідникам, старим і молодим я являюся в тому образі, якого вимагає їхня пиха або розбещеність, і для всіх я бажаний! Але від чистих серцем, стійких у вірі, довершених у прагненнях я відступаю з радістю, нічого не пропонуючи, крім шани, нічого не прохаючи, крім молитви! Такий я є, таким мушу вічно бути, доки людина з власної волі не відпокутує й не звільнить мене! Не помиляйся в мені, але знай мене! І обирай своє майбутнє − не зі страху, а заради істини. Обирай і ніколи вже не зраджуй потім: ця година, ця хвилина − твій останній іспит. Обирай, кажу я! Чи хочеш ти служити собі й мені, чи тільки Богу?..

Земля, повітря й море раптом засяяли вогненним золотом; мене, засліпленого та оглушеного, знову підхопили чиїсь владні руки, і невидима сила міцно тримала мене… Яхта піді мною повільно занурювалась… Мої вуста шепотіли:

− Бог! Тільки Бог!

Небеса з золотих стали червоними, потім знову засяяли блакитним світлом… У гамі переливчастих кольорів я бачив того, кого знав як людину: він швидко здіймався в небо, крила його блищали, а прегарне обличчя, ніби видіння світла серед мороку, було зведене догори. Навколо юрмилися мільйони крилатих образів, але він − верховний, величний, чудовий − вивищувався над усіма; очі його, неначе дві зірки, горіли захватом і блаженством. Приголомшений, ледве дихаючи, я напружував зір, щоб спостерігати, як він летить… Звідусіль − від сходу до заходу, від півночі до півдня − долинали мелодійні поклики ніжних голосів:

− Люцифере!.. Милий і незабутній! Люцифере, Сину Ранка! Здіймися!.. Здіймися!..

Напружуючи останні сили, я намагався спостерігати, як величне світило, чиє сяйво тепер сповнювало весь видимий світ, зникало у височині. Сатанинський корабель занурювався повільно, але дедалі глибше… Невидимі руки опускали мене вниз… Я падав, падав у неоглядну безодню…

Інший голос, якого я не чув досі, − врочистий, але ніжний, − проказав:

− Зв'яжіть йому руки й ноги та вкиньте у самісінький морок світу! Там нехай він знайде Моє Світло!

Я чув, однак не відчував страху.

− Тільки Бог! − знову повторив я, поринаючи у прірву, − і побачив сонце, знайоме благотворне світило, світоч Божого заступництва. Його золотий диск, сяючи, здіймався на сході вище і вище. Обличчя Янгола обернулось до мене… Я бачив тужливий усміх…Великі очі горіли безсмертною скорботою…

Потім щось кинуло мене вниз, і я полетів у бездонну могилу крижаного холоду.

ХLІІ

Синє море, синє небо! І сонячне світло над усім! Це було перше, що я побачив, коли, отямившись після тривалої непритомності, виявив, що я, прив'язаний до дерев'яного бруса, гойдаюсь на хвилях безкрайого моря. Мої руки й ноги були зв'язані так міцно, що я не міг ворухнутися. Після кількох безрезультатних зусиль я відмовився від спроб поворушитись і, віддавши себе на ласку долі, лежав горілиць, споглядаючи над собою безмежну блакитну глибінь, тоді як напружене дихання моря ніжно погойдувало мене, ніби мати дитину. Я був сам на сам із Богом і Природою

1 ... 119 120 121 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута сатани», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута сатани"