Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— Прошу пробачення, що турбую вас, сер, — сказав він, — але я хотів би вас про дещо спитати.

— О! — збентежено відповів м-р Норрелл. — Звісно ж, я завжди радий відповісти на усі ваші запитання, але саме зараз маю нагальну справу, якою не можна знехтувати. Я розповів лорду Ліверпулю про наш план захисту узбережжя Великої Британії від штормів за допомогою магії, і він дуже втішений. Лорд Ліверпуль каже, що море щороку знищує власність на сотні тисяч фунтів. Лорд Ліверпуль вважає, що збереження власності — головне завдання магії у мирні часи. Як завжди, його милість бажає, щоб справу виконали негайно, а це чимала робота. На одне тільки графство Корнуол піде цілий тиждень. Боюся, нам доведеться відкласти бесіду до кращих часів.

Стрейндж усміхнувся.

— Коли магія така нагальна, як ви кажете, сер, то краще я допоможу вам, і ми могли б поговорити під час роботи. Звідки почнемо?

— З Ярмута.

— Що ви використовуєте? Беласіса?

— Ні, не Беласіса. Це реконструкція магії Стоксі для упокоєння буремних вод із «Пташиної мови» Ланчестера. Я не такий дурний, щоби вважати, ніби Ланчестер достеменно відтворив Стоксі, але нічого кращого в нас нема. Я трохи попрацював над Ланчестером і додав закляття Захисту та Нагляду Певенсі[237].

М-р Норрелл підсунув до Стрейнджа кілька аркушів паперу. Стрейндж прочитав їх, і маги взялися до справи.

По якомусь часі Стрейндж сказав:

— Нещодавно я знайшов у Ормскіркових «Об’явленнях про тридцять шість інших світів» згадку про край за дзеркалами, де, вочевидь, безліч добрих доріг, якими мандрівник може дістатися з одного місця в друге.

За інших обставин предмет цієї розмови не потішив б м-ра Норрелла, але, зрадівши, що Стрейндж не має наміру сваритися з ним через бібліотеку в Гертф’ю, маг розговорився:

— О, так! Справді існують шляхи, якими сполучено всі дзеркала світу. Великі маги Середньовіччя добре це знали. Без сумніву, вони часто ступали на ті дороги. Боюся, точніших відомостей у мене немає. Кожен із відомих мені авторів описував їх по-своєму. Ормскірк стверджує, що дороги пролягають через широке темне пустище, а Гікман[238] оповідає про величезний дім із безліччю темних переходів і широких сходів. Гікман пише, що в будинку є кам’яні мости, перекинуті через глибокі провалля, та канали з чорною водою, що тече між кам’яними стінами невідомо куди і невідомо навіщо.

Раптом настрій Норрелла значно покращився. Найбільшою насолодою для нього було ось так спокійно сидіти зі Стрейнджем і займатися магією.

— До речі, як там ваша стаття в наступний номер «Часопису для джентльменів»?

Стрейндж на мить замислився:

— Я ще її не дописав.

— Про що вона? Ах, ні, не кажіть мені. Я вже наперед засмаковую вашу статтю. Можливо, ви принесете її завтра з собою?

— Авжеж, завтра.

Того вечора, зайшовши до вітальні свого будинку на Сого-сквер, Арабелла зі здивуванням виявила, що килим вистелений маленькими клаптиками паперу, на яких видніються заклинання, нотатки та уривки розмов з Норреллом. Стрейндж стояв посеред кімнати, дивився на папірці й куйовдив собі чуприну.

— Про що, заради всіх святих, мені скласти наступну статтю в «Часопис для джентльменів»? — запитав він.

— Не знаю, любий. А містер Норрелл нічого не пропонував?

Стрейндж насупився.

— Чомусь він вважає, що стаття вже готова.

— Що ж, може, напишеш про дерева та магію? — запропонувала Арабелла. — Лишень недавно ти говорив, що це дуже цікава тема, якою несправедливо нехтують.

Стрейндж узяв чистий аркуш і взявся хутко шкрябати на ньому:

— «Дуб стане другом тобі і виступить проти ворогів твоїх, коли вважатиме, що твоє діло праве. Березові ліси, як відомо, прочиняють браму до Фейрі. Ясень не припинить тужити, доки не вернеться дому Король Крук»[239]. Ні, ні! Так не годиться. Я не можу про це написати. Норрелла поб’є грець.

Маг зім’яв аркуш і кинув його у вогонь.

— Ну, тоді, можливо, ти знайдеш хвилинку і послухаєш, що я маю тобі розповісти, — мовила Арабелла. — Сьогодні я віддала візит леді Вестбі й зустріла там дуже дивну юну леді, що, здається, перебуває під враженням, ніби ти навчаєш її магії.

Стрейндж кинув на дружину швидкий погляд і відказав:

— Я нікого не навчаю магії.

— Так, любий, — терпляче погодилась Арабелла. — Я це знаю. Тому так і здивувалася.

— І як же звати цю юну фантазерку?

— Міс Ґрей.

— Я з нею не знайомий.

— Розумна, елегантна дівчина, але не красуня. Вочевидь, вона дуже багата й просто нестямиться від магії. Усі так вважають. У неї є віяло, оздоблене твоїми портретами — твоїми й містера Норрелла — і вона прочитала кожне слово, що надрукували ви з лордом Портісгедом.

Стрейндж кілька секунд замислено на неї дивився, й Арабелла хибно припустила, що чоловік обмірковує її слова. Але коли він таки заговорив, то лише зауважив із м’яким докором:

— Люба, ти стоїш на моїх паперах.

Маг узяв дружину за руку й м’яко відсунув убік.

— Вона сказала, що заплатила тобі чотириста гіней за честь стати твоєю ученицею. І додала, що у відповідь ти надіслав їй листи з описами заклять і списками рекомендованих книжок.

— Чотириста гіней! Оце дивина. Я міг би забути юну леді, але не думаю, що зміг би забути чотириста гіней.

Клаптик паперу привернув Стрейнджеву увагу. Маг підняв його і взявся читати.

— Спершу я подумала, що вона все вигадала, аби викликати в мене ревнощі й спричинити між нами сварку, але, схоже, її одержимість — зовсім іншого штабу. Вона захоплюється не твоєю особою, а фахом. Я нічого не розумію. Що ж це за листи такі? І хто їх написав?

Стрейндж підняв маленький записник (то виявилася Арабеллина господарча книжка, яка не мала до чарівника жодного стосунку) і взявся щось туди занотовувати.

— Джонатане?

— М-м-м?

— Що мені сказати міс Ґрей при наступній зустрічі?

— Запитай у неї про чотириста гіней. Скажи, що я й досі їх не отримав.

— Джонатане! Справа серйозна.

— О, із цим я повністю згоден. Мало є настільки серйозних справ, як чотириста гіней.

Арабелла повторила, що це суцільна дивина. Сказала, що трохи хвилюється щодо міс Ґрей і додала, що хотіла б, аби Стрейндж поговорив із дівчиною і розкрив загадку. Але