Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Германе, а де всі?

— Так Антуан з Інгою ще о п'ятій поїхали, готуватися до весілля. Анабель він раніше відпустив. А я на вас чекаю.

Ми разом вийшли з кабінету. А на стоянці зрозуміла, що всі роз'їхалися. Навіть хлопці, що нібито мали мене охороняти. Зателефонувала в службу таксі й замовила машину. Герман згадав, що забув телефон і пішов за ним. А я залишилася чекати машину.

Машина приїхала швидко. Я телефоном уже змогла на Афонському пояснити від куди і куди мені потрібно їхати. А тепер спілкуюся з водієм на стоянці і в мене таке відчуття, що він мене не розуміє. Просто каже "сідай, поїхали". До мене підійшов Герман, я звернулася до нього.

— Можете допомогти пояснити йому, куди мені їхати. А то здається він не місцевий.

Герман назвав адресу. Водій знову.

— Сідай, поїхали.

Подивилася на Германа.

— Германе, поїхали зі мною, я оплачу дорогу і вас потім додому відвезуть. А то переживаю, він щось з адресою наплутає.

Сіла на переднє сидіння поруч із водієм. Герман влаштувався на задньому сидінні. Варто було тільки сісти в машину, як подзвонив Альфред.

— Привіт.

— Привіт, а ти де? Я вже встиг із твоїм дідусем поспілкуватися і він переживає, що ти затримуєшся. Я, між іншим, теж переживаю.

— Ми з Германом уже в таксі їдемо. З Жанною сьогодні трохи захопилися уроком. Вона цікавий співрозмовник і добре пояснює.

Водій направив на мене лазер і сказав:

— Вимкни телефон, — одразу зазначила сказав на загальному.

— Ізо, — чую переляк у голосі коханого.

Телефон опустила і натиснула на блокування екрана, не перериваючи розмови.

— Що вам потрібно?

А сама краєм ока помітила кам'яне обличчя Германа і руки вже тримає напоготові. Мабуть готовий будь-якої миті вчепитися у водія.

— Ви б за дорогою стежили, — кажу спокійно.

Він злегка відволікся на дорогу, не припиняючи наводити на мене лазер. Я схопила його двома руками за руку з лазером. Прибрала вбік від себе, а Герман схопив його за горло і притиснув так, що йому стало складно дихати. Чоловік відпустив лазер. А я тільки встигла спрямувати машину в ліхтарний стовп, а не на жваве перехрестя до якого ми їхали. Машина напрочуд плавно зупинилася. Герман знерухомив горе нападника і забрав лазер. А я взяла телефон і подивилася, чи на зв'язку Альфред.

— Ти ще тут?

— Тут. Де ви і як?

— Не далеко від офісу. Зачекай, хм, він в інший бік їхав. Вулиця така пустельна. Я була впевнена тут буде далі перехрестя, а тут темно і далі дорога в парк.

Подивилася на Германа, він розтирав ногу.

— Германе, з вами все гаразд?

— Пусте, ногу звело. Потрібно поліцію викликати, а в мене телефон розрядився, не зміг набрати.

— Альфред, під'їдеш?

— Так. Я зрозумів, де ви. Дай Герману телефон, нехай дзвонить поки що.

Герман набрав потрібний номер і описав ситуацію. Щоправда швидше до нас приїхав Альфред, на своїй машині. Він одразу обійняв мене і перевірив, що я ціла.

— Наступного разу або на робочій машині, або на байку. А ще краще на своїй машині. А то скоро дощі будуть.

До нас під'їхало три машини. Відчула як Альфред напружився і засунув мене собі за спину. Взяв свій телефон і швидко написав повідомлення, відправив його.

— Що сталося? — тихо запитала в нього.

— Це не поліція, — сказав Герман. — Чорт, здається, у вашому телефоні хтось покопався.

На нас направили зброю і один із чоловіків на кривому Афонському сказав:

— Віддавайте дівчину і ніхто не постраждає. Та й вона теж, просто батьки заплатять викуп.

— Смішно звучить. Враховуючи, що батьків немає в живих!

Кажу досить голосно, щоб мене почули. Альфред все одно не дає мені вийти з-за нього. Тільки трохи висунутися. Чоловіки зі зброєю переглянулися.

— Значить чоловік заплатить.

— Я не за не заміжня, — і тихо додаю — поки що.

— Так навіть краще, сама гроші нам відпишеш! — видає хтось інший з їхньої компанії.

— Що будемо робити? — запитала тихо в Альфреда.

— Час тягнути, я так поспішав, що навіть зброї не брав. Я ж у твого дідуся був.

Подумала і сказала:

— Відписати не можу, вже іншим пообіцяла.

— Дайте заберемо, хоч так розважимося, — каже один із чоловіків.

Герман спокійно підійшов до нас. А я з Альфредом помічаю, як у наш бік безшумно їдуть чоловік п'ять на байках, я на такому їздила на дикій планеті. Альфред швидко пригинає мене до землі й накриває собою. Герман сам плюхнувся поруч на землю. Миготять спалахи лазера, лайка чоловіків. І за кілька хвилин усе припиняється.