Читати книгу - "Антологія української готичної прози. Том 1"

class="p1">Він йшов і молився. І хіба нам дано знати, яку молитву читав він! І вернувся реб назад, і приніс пляшку, і став біля корчми… А вже і в корчмі горить, і «бебехи» ось-ось загоряться… І жалько Посі «бебехів»… І їй вони ще потрібні були, бо вона могла ще примножити кількість народу нашого, і потрібні були вони в посаг Сурі, Ривці, Малці, Рухлі та іншим… Кожній дочці Ізраїлю потрібні «бебехи», бо без них неможлива плодючість жон наших… І ридає Поха… І прийшов реб Лейб-Сурес, і почав зойк Похи, і мовив: «Ша!» Вони заспокоїлися. І мовив: «Не лякайтеся!» І вони стихли, і замовкли… Взяв тоді реб пляшку, і підняв її, і бризнув із неї водою, і стихло полум’я, і пожежі й не було…

І це було друге чудо великого рабина і дізнали його, і прославили, і говорили про ребе Лейб-Суреса Йось і Поха всім постояльцям їхньої корчми, і поширилася слава про ребе Лейб-Суреса. І багато інших чудес створив наш дивний реб потому.

V

Неподалік того містечка, де проживав наш знаменитий цадик, жив в одному селі татарин. І був він сильний чоловік, бо йому служили біси… Звісна річ, нам служить Бог, а гоям – біси… І знали про цього татарина ближні й далекі люди, і привозили до нього своїх хворих, біснуватих… І брав їх татарин до своєї домівки, і морив їх голодом, і бив палицями, і шмагав батогами, і вигонив бісів… І славився татарин між гоями, навіть між нашими був відомий… Та засяяла слава нашого дивного цадика, найсвятішого ребе Лейб-Суреса, і почала тьмяніти слава татарина. І позаздрив він нашому цадику, і розпочав проти нього всілякі утиски, і наслав на нього різні напасти, але не міг нічого зробити, бо реб Лейб-Сурес був невразливий… І спрямував тоді татарин своє зло проти родаків найсвятішого ребе Лейб-Суреса… І було це так…

VI

В одному селі жив собі корчмар на ймення Фрідель, чоловік бідний, простий, невчений, але благочестивий і чесний… І був той Фрідель простацький, але великий серцем, бо не робив ніяких справ, але читав і вивчав талмуд… І це посприяло бісам… І вселилися вони в жону корчмаря Фріделя Йоху, і змусили її мучити чесного Фріделя.

Велика жіноча злоба, і нема їй рівних! Вжалить бджола, і щезає з лиця землі. А зла жона дозоляє чоловікові до кінця днів його!..

І дозоляла, і уражала, і згризала Йоха мужа свого, Фріделя, щодня і щогодини. І терпів Фрідель муки свої, і не розлучався з мучителькою своєю. В книгах доль нашого народу написано було, щоб Йоха мучила Фріделя, аби дати можливість прославитися найсвятішому ребе Лейб-Суресу. І було так: якось Йоха змусила Фріделя продавати горілку гоям… І почав Фрідель наливати горілку повною міркою. І, побачивши це, Йоха накинулася на Фріделя, і вхопила його за пейси, і довго мучила, і вигнала із корчми. І він пішов, вийшов і щез. І зраділа Йоха, і посміхнулася, бо не знала, що нападе на неї смертельна туга.

Як часто трапляється, що муж і жона нудьгують одне за одним, коли розійдуться в різні боки! Ви, мабуть, знаєте нашого Янкеля? Не у згоді жив із своєю жоною Шейвою, бо вона була велика нечупара. І поклав собі Янкель розлучитися із своєю Шейвою, і розлучився… І треба було Янкелю і Шейві піти до рабина, щоб одержати засвідчення і правильний розлучний лист. І зібрався Янкель з Шейвою йти до рабина. А в той час на вулиці було холодно й вогко… І сказала Шейва Янкелю:

– Душко Янкелю! Ти можеш застудитися, бо вдягнув лиш один легкий капот. Візьми свій великий шаль і поклади його на плечі й на груди.

І приємні були ці слова Янкелю, і помирився він з Шейвою, а позаяк Шейва була в ті дні чистою, то Янкель почоломкав її і появ її… – і втішалася Йоха, коли вигнала Фріделя‚ але швидко минулася радість і настала печаль, бо це було перед сабашем… Звісна річ, негоже мужу й жоні стрічати святий сабаш на самоті… І тужить Йоха, і журиться, і натужує зір свій, дивлячись на шлях, і сподівається уздріти Фріделя. І вона уздріла, але не Фріделя, а коней, що скачуть шалено. То їхав татарин, і приїхав, і зупинився, і ввійшов до корчми, і привітався, і спитав Йоху:

– А де твій Фрідель?

– Нема його, пішов, – сказала Йоха й заплакала.

– Хочеш повернути його?

– Хочу.

– Дай дзеркало й віск, – сказав татарин.

І послухалася Йоха, і подала дзеркало й віск, і дивилася на татарина і на руки його. І зробив татарин із воску свічку, і поставив дзеркало, і посвітив свічку перед дзеркалом, і сказав:

– Не догорить ця свічка до кінця, як твій Фрідель буде біля тебе.

І Йоха повірила, бо татарин був «сильний» чоловік, дивний лікар, і багато міг зробити… Певна річ, дурна… Хіба можна вірити гоям?… І загинув би Фрідель, але врятував його найсвятіший реб Лейб-Сурес. Він прийшов на поміч.

– Хто був у тебе? – грізно запитав реб Йоху.

– Ну-у, хто був у мене? – перепитувала Йоха, як роблять всі наші, щоб виграти час і обдумати відповідь. – Нікого не було, – сказала Йоха, бо не знала, що перед нею найсвятіший реб.

Звісно, інколи наші не скажуть правду навіть свому, не лише чужому.

– У тебе був татарин і пропонував тобі вернути Фріделя? – запитав реб.

І призналася тоді Йоха, і розповіла все, і заплакала. І похитав головою реб, і взяв дзеркало, і повернув його до стіни, і взяв свічку, і нахилив її вниз ґнотом, і сказав Йосі:

– О безмозка! Фрідель прилетів би до тебе, але мертвий, і верхи на кочерзі.

І, почувши ті слова, Йоха злякалася, і так злякалася, що й сказати неможливо, і почала кричати й голосити. І сказав їй реб: «Ша!» і вийшов із корчми, і обійшов довкола неї, і ввійшов знову до корчми. І було: здійнявся вихор, побігли хмари, почорніло небо, линув страшний дощ, і була страшна буря, і все тріщало й падало. І запала тиша, і був спокій лише в корчмі, бо вона була обведена колом… І ви гадаєте, що то була буря?… Вай-вай!.. То літали біси, і хотіли розвалити корчму, і погасити свічку, і розбити дзеркало… І даремні були їхні намагання, бо свічка догоріла і дзеркало розбилося. І чи знаєте ви, що це було?… То реб переміг татарина… І згинуло мерзотне життя татарина, бо догоріла його свічка,