Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том десятий"

— Він може спіймати тебе ще до того, як ти встигцеш сховатися, — ще раз застеріг Дік. Потім звернувся до Берта ледь-ледь занепокоєно: — А там усе справне? Бо як ні, то Пола матиме кілька неприємних секунд, поки вибереться назад.

— Усе гаразд! — запевнив Берт, — Я сам туди пірнав. Душник вільний, повітря досить.

— Готово! — гукнула Ріта. — Старт!

Грейм прожогом, мов бігун-спринтер, побіг понад басейном до вежі, а Пола метнулась нагору. Поки вона видерлась на верхній помісток, він уже скочив на нижні щаблі. Як Грейм доліз до половини вежі, Пола вдала, ніби стрибає, і він змушений був не лізти далі, а зступити на середній, двадцятифутовий помісток, щоб стрибнути у воду слідом за нею. Але вона тільки засміялась до нього згори і не стрибнула.

— Час біжить, коштовні секунди минають! — проспівала Ернестіна.

Коли Грейм знову кинувся нагору, Пола ще раз загнала його на середній помісток, удавши, ніби стрибає. Але він згаяв не багато секунд. Він рішуче рвонувся вгору і не дався на підману втретє. Він хотів досягти дальшого, тридцятифутового помістка перше, ніж вона стрибне, і Пола побачила, що далі зволікати їй не можна. Вона відштовхнулась ногами й полетіла вперед і вниз, відхиливши голову назад, притиснувши до грудей зігнуті в ліктях руки і випроставши горизонтально тулуб та стулені докупи ноги.

— Ух, Анета Келерман![101] — розітнувся захоплений вигук Берта Вейнрайта.

Грейм на мить затримався, щоб побачити, як Пола стрибає, і вгледів, як за кілька футів від води Маленька господиня випростала шию, простягла вперед руки, стулила долоні дашком перед головою і, змінивши в такий спосіб рівновагу тіла, врізалась у поверхню води якраз під потрібним кутом.

Щойно вона зникла під водою, Грейм вихопився на тридцятифутовий помісток і на мить застиг, чекаючи. Згори він побачив, як Пола скільки духу пливе під водою до дальшого кінця басейну, і аж тоді стрибнув сам. Він був певен, що наздожене її у воді, та й сильний стрибок виніс його футів на двадцять далі від того місця, куди дострибнула вона.

Та ледве-но він поринув, Дік занурив у воду два камінці й постукав ними один об один. То був сигнал для Поли завертати. Грейм також «почув його й здивувався. Виринувши, він зразу в шаленому темпі поплив кролем до дальшого кінця басейну. А коли доплив, обернувся, вистромився з води й окинув поглядом її поверхню перед собою. Нараз дівчата заплескали в долоні, він підвів очі вище — і побачив, що Пола вже вилазить з басейну на другому кінці.

І знову він побіг понад берегом, а Пола метнулась на вежу. Та вона вже трохи задихалась, і цього разу Грейм, витриваліший, майже наздогнав її на драбині. Вона мусила сплигнути на двадцятифутовий помістокі, не мавши вже часу виконати правильний стрибок «ластівкою», просто свічкою скочила у воду й попливла до західної стінки басейну.

Грейм стрибнув, ще як вона не зникла під водою. Пливучи, він відчував обличчям і руками звихрений струмінь — Полин слід у воді; але той слід завів його в глибоку тінь під західною стінкою — адже сонце стояло вже низько, і вода там була така темна, що він не міг нічого вгледіти.

Доторкнувшись до стінки, Грейм виринув. Поли не було видно. Він вискочив з води і став над краєм басейну, важко хекаючи, готовий стрибнути назад, щойно Пола покажеться над водою. Але її не було й знаку.

— Сім хвилин! — вигукнула Ріта. — З половиною!.. Вісім!.. Вісім з половиною!..

А Пола все не виринала. Грейм не стривожився, бо не бачив ніякої тривоги на обличчях у інших. Коли Ріта оголосила: «Дев’ять хвилин!» — він сказав:

— Я програю, — а потім додав: — Не піддурите! її вже дві хвилини не видно, а ви спокійнісінькі… У мене ще ціла хвилина — може, я ще й не програю, — і зразу сковзнув уперед ногами в воду.

Пірнувши, він повернувся обличчям до стінки і став її обмацувати. І ось якраз посередині басейну, на глибині футів у десять, його руки натрапили на великий отвір. Грейм сягнув углиб його, переконався, що отвір не затягнено сіткою, сміливо поліз туди і зразу відчув, що там просторо, можна зринути. І він зринув кудись у чорну темряву — поволі, нечутно, обережно, щоб не хлюпати, лапаючи довкола себе руками.

Нараз його пальці доторкнулись до гладенькою, прохолодного плеча; воно конвульсійно шарпнулось, і пролунав зляканий зойк. А Грейм уже сміявся і міцно держав Полу за руку. Вона теж засміялась, і Греймові сяйнув у голові рядок з «Першого Хору»: «Зачувши в пітьмі її сміх, я полюбив її палко».

Я так злякалася, коли ви торкнули мене, — сказала Пола. — Ви ж виринули зовсім нечутно, а я була за тисячу миль звідси, у мріях…

— Про що? — спитав Грейм.

— Признатись по правді — про сукню. Мені якраз спав на думку повий фасон. Оксамит такого приглушеного темно-червоного кольору, ніби винного, прості, чіткі поздовжні лінії, важка тьмяно-золота лямівка й шнури… І до нього одна-едина коштовність: перстень з великим кривавим рубіном. Мені його подарував Дік, ще як ми плавали на «Все покинь».

— Чого лишень ви не вмієте?! — засміявся Грейм.

Пола теж засміялась, і їхній сміх химерною глухою луною відбивсь у пітьмі від склепіння над ними.

— А хто вам сказав про схованку? — запитала вона за мить.

— Ніхто. Ви не виринали аж дві хвилини, отож я здогадався, що тут мусить бути щось таке, і став шукати.

— Це Дік придумав. Уже в готовому басейні пробили. Він великий мастак на такі витівки. Йому страшенно подобалось лякати до смерті старших паній: купаючись із їхніми синами чи онуками, візьме та й сховається з ними тут. Та коли дві чи три справді трохи не вмерли з жаху, він надумав інше: щоб я піддурювала, як оце сьогодні, людей з міцнішими нервами — таких, як ви. Ой, у нього тут ще одна пригода була! Якось Ернестіна привезла сюди таку собі міс Коглен, молоденьку пансіонерочку, свою приятельку. Її хитро підвели до душника, що звідси виходить, а Дік тоді стрибнув з вежі й заплив сюди. Минуло кілька хвилин, вона уже умліває, що він утопився, а він нараз як заговорить до неї крізь душник таким страшним замогильним голосом! І сердешне дівча зомліло направду.

— Ото яка легкодуха, — зауважив Грейм. Його раптом опанувало чудне бажання: якби йому сірники, щоб черкнути і побачити Полу Форест, як вона поруч нього гребе