Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Інколи навпаки, почувалася так, ніби в неї якийсь дідько вселився, і тоді насилу могла дочекатися, коли вони з Адамом залишаться наодинці. Забувала про всі умовності, сама провокувала його і відчувала, як їй паморочиться в голові від власної сміливості та розбещеності. Потім зазвичай жалкувала, що в якісь моменти надто багато собі дозволила. Порядна заміжня пані має поводитися трохи стриманіше. Про це не лише Тереза каже, але й вона сама давно зрозуміла із розмов жінок з товариства. Очевидно, їй просто доведеться змиритися з власною безсоромністю, а за втіху мати те, що Адам не шукатиме все це на стороні.

А Адам, і справді, дедалі частіше проводив усі вечори вдома, майже облишив карти, клуб, візити, дедалі рідше кудись виїздив. Хіба б Анна дуже сильно просила його про це. Врешті, втомившись просити, теж залишалася з ним вдома. Напевно, це лише для неї всі ці гостини та візити є цікавими, а Адаму набридли, здаються пустими і він не бачить у них жодного сенсу. Чи, може, йому просто хочеться спокою. Дедалі частіше починала підозрювати, що тридцять років різниці у віці — це таки трохи забагато. Особливо у шлюбі. Не завжди могла передбачити, як Адам сприйматиме її бажання до постійного руху та змін, інакше ставлення до життя та забав, імпульсивність чи емоційність, а його розважність та консерватизм у щоденному житті, зверхність чи демонстративна поблажливість до її поведінки іноді доводили Анну до сказу та примушували чинити щось усупереч його волі.

Сьогодні теж мали б піти на забаву, проте Адам категорично відмовився кудись їхати і вони залишилися вдома. Ображалася весь вечір, бо й сукню нову приготувала, і всім домашнім наказала, як мають поводитись і що робити за їхньої відсутності, а Адам навіть не захотів вислухати її аргументи. Тепер мусила і сукню заховати, і всі накази скасувати, а тому, коли з Адамом залишилась у спальні наодинці, вона не промовила до нього жодного слова — мовчки роздягнулася, так само мовчки вкрилася ковдрою і демонстративно відвернулася до стіни. Зазвичай така поведінка не справляла на Адама жодного враження і мало що змінювала в його намірах. Він робив те, що йому хотілося. Анна не лише добре це знала, але зазвичай не надто впиралася, проте сьогодні була така на нього сердита, що відмовити собі в задоволенні подратувати Адама не могла. Такому бажанню не заважало навіть те, що зараз і сама розуміла: насправді не має жодного настрою кудись їхати, і подумки давно визнала слушність слів чоловіка. Нікого цікавого вони з Адамом там не побачили б, добрих знайомих не зустріли б, і, найімовірніше, їм там було б нудно. Хотілося хіба вдягнути нову сукню, але визнати таке перед Адамом не можна. Він знов сміятиметься з неї.

Декілька хвилин поспостерігавши за поведінкою Анни, Адам присів біля неї на ліжко, тоді згріб її в оберемок і розвернув до себе обличчям.

— І довго ти ще дутимешся на мене? — На його обличчі не було й тіні роздратування, а очі сміялися. — Думаєш, я не розумію, що якщо тобі вчора принесли нову сукню, то сьогодні тобі конче треба піти в ній на забаву. Але, знаєш, через якусь сукню я не маю бажання псувати собі цілий вечір. Ліпше підемо наступного тижня до мого двоюрідного брата на Пекарську. Там хоч є з ким поговорити. Уже маємо запрошення від нього.

На мить розгубившись, Анна, проте, відразу взяла себе в руки і випручалася з обіймів Адама.

— Нічого такого. Навіть близько. Та сукня взагалі мені не пасує. Я навіть не думала її сьогодні вдягати.

— Звичайно, не думала. А розклала ти її на ліжку лише для того, щоб вона муляла тобі очі й псувала настрій. Ніхто ж і не сперечається.

Анна промовчала, а тоді глянула на Адама, який дивився на неї з погано прихованим веселими іскорками в погляді, і теж розсміялася.

— Нехай так, але наступного разу я нізащо не поступлюсь.

— Звісно, не поступишся, — Адам відкинув ковдру з її ніг. — Добре, що хоч зараз тобі не треба жодної сукні. Усе інше теж зайве.

Він допоміг їй скинути нічну сорочку, а тоді, потягнувши Анну за собою за руку, поставив перед дзеркалом.

— Бачиш? Так ти мені подобаєшся навіть більше, аніж у тій сукні. Тобі не здається?

Він міцніше притиснув Анну плечима до себе і подивився на їхнє спільне відображення у дзеркалі, а її аж у жар кинуло від його погляду. Навіть не знайшлася з відповіддю, лише розгублено усміхнулася.

Адам знов озирнув Анну в дзеркалі з ніг до голови.

— Гарна ти в мене… Аж занадто.

Він провів долонями вниз до її талії, майже зімкнув пальці на тоненькому стані, ковзнув долонею ще нижче.

— Ти в мене тепер не завжди чемна, але я все одно тебе дуже люблю. Знаєш це?

Усміхнувшись, Анна заплющила очі й притиснулася до Адама сильніше. Його руки вже не надто делікатно розкривали її для себе, але перед тим, як цілком втратити голову, вона ще встигла прошепотіти йому на вухо:

— А ну її, ту гостину. Це таки краще, аніж всі забави та гостини вкупі з їхніми балами та карнавалами. Правда?

Адам лише розсміявся і, розвернувши Анну обличчям до себе, затулив їй рот поцілунком…

Вранці Анна прокинулася навіть трохи пізніше, ніж звичайно. Задоволено потягнулась і повернула голову до вікна. У тілі все ще відчувалася приємна, ні, не просто приємна, а розкішно-приємна втома від усього того, що вони з Адамом робили цієї ночі. Ніби все ще гойдаєшся на теплих хвилях і кудись повільно пливеш. Так гарно, аж вставати не хочеться.

Позіхнувши, Анна прислухалася до того, що діється в будинку.

Щось надто тихо сьогодні. Навіть діти ще не прокинулися. Невже всі сплять? Таке рідко трапляється. Особливо в неділю, коли малі чогось зриваються з ліжок раніше, аніж у будень.

Вона ближче підсунулася до Адама. Спати не хотілось. Навіть кохатися не мала бажання і відчувала в собі лише ліниву втому розімлілого від любощів тіла. Напевно,