Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бо вона вміє грати. Бо вона ніколи не каже того, що думає. Бо вона найкраща актриса у світі і як ніхто вміє приховати свої справжні почуття.
— Чого ти хочеш? — запитує її Ігор російською мовою.
— Ще вина.
Його голос звучить так, ніби йому байдуже, що вона йому відповість, адже він сказав усе, що хотів сказати.
— Перед тим як ти мене покинула, я сказав тобі дещо. Але ти, схоже, забула мої слова.
Він багато чого їй казав, наприклад: «Обіцяю тобі, що змінюся й працюватиму менше» або «Ти жінка мого життя», «Якщо ти мене покинеш, ти зруйнуєш моє життя» — фрази, які всі говорять, хоч знають, що вони не мають ніякого сенсу.
— Я тобі сказав: якщо ти мене покинеш, я знищу світ.
Вона не пам’ятала цих слів, але вони були можливі. Ігор ніколи не вмів програвати.
– І що це означало? — запитала вона по-російському.
— Ви не могли б бодай із чемності говорити по-англійському? — втручається до розмови Хамід.
Ігор пильно дивиться йому у вічі.
— Гаразд, я говоритиму по-англійському, але зовсім не з чемності. Я так говоритиму, щоб ти все зрозумів.
І він знову обертається до Єви.
— Я сказав, я знищу світ для того, щоб повернути тебе. І я вже почав так робити, але мене врятував янгол, що явився мені. Ти цього не заслуговуєш. Ти еґоїстка, ти жінка нещадна, зацікавлена лише в тому, щоб добути більше слави, більше грошей. Ти відкинула все те добре, що я міг запропонувати тобі, бо вважаєш, що будинок у глибині Росії не відповідає тому світові, в якому ти мрієш жити, — до якого ти не належиш і не належатимеш ніколи.
Я пожертвував собою та іншими задля тебе, й далі так тривати не може. Я повинен дійти до кінця, щоб я міг повернутися до світу живих із відчуттям виконаного обов’язку та завершеної місії. У цю хвилину, коли ми розмовляємо, я перебуваю у світі мертвих.
З очей цього чоловіка дивиться Абсолютне Зло, думає Хамід, слухаючи цю розмову, позбавлену будь-якого глузду й уривану тривалими періодами мовчанки. Тим ліпше: нехай і справді все доходить до кінця, як він каже, аби тільки цей кінець не завершився для нього втратою коханої жінки. І навіть добре, що цей колишній чоловік з’явився в супроводі тієї вульгарної жінки й ображає Єву просто в обличчя. Він дозволить йому зайти ще трохи далі й урве розмову в ту мить, коли він уже не зможе попросити прощення і сказати, що кається за свої брутальні слова.
Єва, певно, бачить те саме, що й він: бачить, як її колишній чоловік дихає сліпою ненавистю проти всього і проти всіх лише тому, що вона не захотіла й далі задовольняти його забаганки. Він запитує себе, що робив би він, якби опинився на місці цього чоловіка, що, схоже, розпочинає боротьбу за кохану жінку.
Чи зміг би він убити когось за неї?
Підходить офіціант і бачить, що ніхто не доторкнувся до їжі.
— Вам не сподобалась страва?
Ніхто не відповідає. Офіціантові стає все зрозуміло. Жінка приїхала до Канна з коханцем, чоловік їх викрив, і тепер вони з’ясовують свої стосунки. Він бачив такі сцени багато разів, і вони здебільшого закінчувалися гучною сваркою або скандалом.
— Принесіть ще одну пляшку вина, — каже йому один із чоловіків.
— Ти не заслуговуєш ні на що, — каже інший, не відриваючи погляду від жінки. — Ти використала мене, як тепер використовуєш йолопа, що сидить із тобою поруч. Ти — найбільша помилка мого життя.
Перш ніж виконати замовлення на другу пляшку, офіціант вирішує спитатися поради в господаря вечірки, але перший чоловік уже підвівся й каже, звертаючись до жінки:
— Годі. Ходімо звідси.
— Атож, ходімо звідси, — каже другий. — Я хочу подивитись, на що спроможний чоловік, який захищатиме жінку, що їй невідомі такі слова, як честь або гідність.
Самці збираються зчепитися за самицю. Жінка просить їх не робити цього, просить повернутися до столу, але її чоловік налаштований відплатити за цю образу. Офіціант хоче застерегти охоронців, що за стінами зали може зчинитися бійка, але метрдотель кричить йому, щоб не затримував обслуговування, чого він стовбичить там? Треба обслужити й інші столи.
А й справді, те, що відбувається поза стінами зали, його не стосується. А якщо він скаже, що підслухав розмову за столом, то одержить догану.
Йому платять за те, щоб він обслуговував столи, а не рятував світ.
Троє перетинають сад, де подавали коктейль і який тепер змінився до невпізнання: коли гості спустяться, вони знайдуть тут танцювальну підлогу із синтетичних дощок, освітлену оригінальними світильниками, то там, то там — крісла й багато барів по кутках із безплатними трунками.
Ігор іде попереду, не кажучи й слова, Єва за ним, також мовчки, а Хамід — останнім. Сходи, які ведуть на пляж, починаються за маленькою залізною хвірткою, яка легко відчиняється. Ігор хоче пропустити їх наперед, але Єва відмовляється. Він не наполягає і йде далі, спускаючись незліченними приступками, які ведуть до моря, що шумить десь далеко внизу. Він знає, що Хамід не виявить боягузтва. До того, як вони зустрілися на святі, він вважав його безсоромним кутюр’є, спроможним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переможець завжди самотнiй», після закриття браузера.