Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Улл говорив, зосереджено вивчаючи карту, прокладаючи по ній маршрут у напрямку Баренцбурга. Закінчивши цю роботу, поглянув на годинник і неголосно скомандував готуватись до подальшого переходу. Команда прошелестіла з вуст у вуста і затихла в кінці десятки. Загін вирушив у путь.

Вони йшли і йшли, стежачи за ритмом, диханням, лижнею. Йшли довго. Зупинялися на короткий час, щоб відпочити, а потому знову поковзом перетинаючи долини, піднімались на невисокі горби і спускалися в глибокі крутояри і все те тихо, неначе рухались не живі люди, а безтілесні білі примари. Людвіг Улл вів своїх бійців найкоротшим шляхом. Після другого привалу вийшли на розлоге «сідло». Перед ними відкрилась долина, що нагадувала чашу з надбитими, пощербленими краями. Сонце ледь-ледь проклюнулося. Його червонувато-малинові відсвіти м'яко лежали на боках далеких гір. Людвіг зупинився. Чекав, поки надійдуть решта. Його увагу привернув схил, яким мали спускатися в долину. Він знав, що рівна гладенька поверхня, яку бачить око, оманлива. Безоглядно летіти вниз — означало скрутити собі в'язи. Сам Людвіг, можливо, ризикнув би, та зараз він був не один і відповідав не лише за життя людей, але і за боєздатність десятки і, звичайно ж, не мав права ризикувати. Хай навіть швидкісний спуск обіцяв виграш у часі.

Їм треба було напрямки перетнути цю долину — попереду, за її краєм ховався Грен-фьорд і Баренцбург, що притулився на його уривистому березі. Вивчаючи цю уявну пряму, Людвіг раптом помітив якийсь рух. Дістав бінокль. Шестикратне збільшення дозволило побачити напівзавалені снігом уламки літака і людей біля нього, їх було троє. Двоє длубалися в снігу, третій стояв поруч і дивився на них.

— Поглянь, — Людвіг подав Касянові бінокль.

— Фріци! Це вони, — промовив Касян. — Ті, що вийшли із Свеа. А це той самий Шлезінгер… От, взяти б нам їх живими, га?

— Заманлива ідея.

— Треба брати, — твердо сказав Касян. — Дай мені двох хлопців.

— Усім залягти, — скомандував Людвіг. — Рюгос і Стенсон, до мене! Візьмеш цих двох, і зайдете їм у тил. Відріжете шлях на Баренцбург. Самі нічого не вигадуйте. До часу викриєте себе — провалите справу. Якщо вам не вдасться підійти до них непоміченими і вони кинуться тікати, перехоплюйте… Та так, щоб хоч одного взяти живим. Ти все зрозумів, Яне-Кассію? Повторювати не треба?

— Не треба, командире. Дозволь виконувати? Ану, камарадос, давайте трохи попідскакуємо!

На нього подивились, як на дивака, проте прохання виконали. І тут з'ясувалось, що обоє, і Рюгос, і Стенсон, гримлять і тарабанять амуніцією і всім, що до неї приторочене. Ваду вмить виправили і вже дивились на Касяна іншими очима.

— Давайте, рибалки. Риба велика, випустить не можна.

Ховаючись за уламками скель, трійка Касяна почала швидко спускатися-в долину. Людвіг розкинув носки лиж і впав ліктями в сніг. Німці біля літака вовтузились, як і раніше, не підозрюючи про небезпеку. Та й звідки їм було її чокати в такій тиші, серед мертвого від створення світу пейзажу.

Подальші події розгорталися стрімко. Дочекавшись, поки Касян з «рибалками» відріжуть німцям шлях до відступу, Людвіг підняв бійців і рушив з ними вниз. Вони вже зовсім наблизились до місця катастрофи літака, а Шлезінгер і його підручні, як і раніше, ні про що не здогадувалися. Двоє довбали саперними лопатками мерзлу землю, а третій, стежачи за ними, час під часу нервово поглядав на свій годинник і ніби прислухався до чогось. Люди Улла розгорнули шеренгу підковою і рушили до уламків літака. Та й після цього їх помітили не одразу. Офіцер усе поглядав на годинник, потім звів очі до неба і побачив людину в білому, що саме виходила на макушку кам'яної глиби, біля підніжжя якої лежав розбитий літак. Якусь мить він тупо дивився на нього, а потім рука його смикнулась до парабелума. Він закричав на солдат, і ті кинулись до карабінів. Поки солдат і офіцера прикупала до себе людина на скелі, шість лижників (по троє з кожного боку) вже стрімко летіли до них. Опір був би безглуздим і лише дурень міг сподіватися, що перестріляє всіх нападаючих одним пострілом — на другий у нього вже не було б часу. Відстань скорочувалась блискавично І тут сталося то, чого не міг передбачити навіть Касян, що вже був у бувальцях.

Офіцер вистрелив раз, другий, третій… Та стріляв він не у ворогів, що наближались до нього, а в спину своїм же солдатам. Один упав замертво з першого пострілу; другий, піймавши кулю в шию, здивовано, дико глянув на офіцера, підняв на нього карабін, але вистрелити не встиг. Друга куля зрізала його, і солдат упав на сніг. Офіцер перескочив через труп і кинувся тікати. На лижах стояв упевнено, не вистачало тільки швидкості. Зараз вона була перевагою атакуючих. І все ж офіцер зумів вивернутись. Йому вдалося добігти до каменя, за яким починався крутий спуск. Кинувся донизу, відчуваючи за спиною переслідувачів. Засліплений цією малою удачею, не помітив, що попереду вже чекали троє в білих масккомбінезонах з автоматами в руках. Офіцер різко загальмував і зупинився. Тікати було нікуди. Він кинув у сніг свій пістолет і звів догори руки. Першим до нього під'їхав Касян. Підняв парабелум і, роздивляючись офіцера, все більше темнів з лиця.

— Старий знайомий. Обер-лейтенант Шлезінгер, коли не помиляюсь?

Офіцер впізнав його і це стривожило його, мабуть, більше, аніж сам факт полону. Поки підійшли інші, Касян встиг обшукати полоненого і зв'язати йому за спиною руки. Від цього типа слід було чекати чого завгодно. Підкотив Людвіг. Сипонув снігом на крутім повороті і зупинився.

— Ну й гусак, — видихнув зло.

— Швидше тарантул, — сплюнувши, сказав Касян.

— Якою ж треба бути наволоччю, — процідив крізь зуби Людвіг і раптом крикнув: — Навіщо ви убили ваших солдат?!

Шлезінгер здригнувся. Лице в нього стало білішим за сніг,