Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

зумовлено падінням рівня економічної активності. І цей фактор наростає. Як повідомляє Ден Алперт379, приватний сектор здебільшого створює робочі місця в сегменті дешевої робочої сили: «Ці сектори — роздрібна торгівля, адміністративні послуги та послуги зі збирання, переробки й вивезення відходів, а також готельний бізнес — разом становлять близько однієї третини всіх робочих місць приватного сектору в США, але вони були джерелом 57 % нових робочих місць, створених у першій половині [2013] року» (http://westwoodcapital.com/wp-content/uploads/2014/01/2013-US-Jobs-Report-Card-Alpert-011314.pdf).

Ось воно, «зростання без створення робочих місць» — стандартна риса економіки впродовж чотирьох минулих десятиріч. За офіційними даними, економічні рецесії закінчуються задовго до того, як робочі місця повністю відновлюються (див. графік Стефані Келтон: http://neweconomicperspectives.org/2014/01/five-ways-improve-odds-succeeding-labor-market.html). І власне тоді, коли ринок робочої сили починає стабілізуватися, економіка має схильність наражатися на вибух чергової фінансової бульбашки, і все починається заново. Буває такий «інерційний ефект», коли з кожним економічним спадом дедалі більше людей втрачають робочі місця і відносно менше людей знаходять роботу під час економічного підйому. За помітним винятком економічного буму, коли президентом був Білл Клінтон, пік економічного циклу дедалі менше впливає на створення робочих місць і підвищення економічної активності.

Тепер, після Глобальної фінансової кризи, провідні економісти стверджують, що це новий стандарт або новий нормальний стан речей — нам слід очікувати постійного зниження рівня економічної активності, бо наша економіка ніколи не продукуватиме достатньо робочих місць для нових учасників ринку праці, не кажучи вже про тих, хто перебував у пошуку місяцями чи роками. Додайте сюди зростання механізації чи роботизації плюс іноземну конкуренцію, а ще скорочення державних робочих місць, і побачите, чому пошуки роботи в Америці майже безнадійні.

Зрештою, зауважте, що офіційні дані про ринок праці у США публікуються на підставі даних про цивільне не-інституційне населення380 — тобто тих, кому понад 16 років, хто не вчиться в школі і не сидить у в’язниці. Мляві ринки праці схильні збільшувати інституційне населення, скорочуючи населення, за кількістю якого вираховуються рівні економічної активності. У Сполучених Штатах, звичайно, відбувається сила-силенна ув’язнень; країна кидає мільйони людей у слідчі ізолятори та в’язниці. Але (що не так уже й погано) на млявих ринках праці, як правило, зростає кількість зарахувань до коледжів. І все-таки це означає, що відсоток населення, яке працює і підтримує тих, хто не працює, в нас нижчий.

Проблема в тому, що економіка повільно зростає, але натомість не відбувається створення значної кількості робочих місць. Навіть якби нам вдалося підняти ВВП на один чи два процентні пункти, це не забезпечило б достатньої кількості робочих місць. А з огляду на причини, описані вище, немає нічого такого, що дало б змогу підтримувати зростання ВВП на рівні 4–6 % на рік, що створило б інвестиційні можливості для впливу на сукупну пропозицію та споживчі витрати, які, зі свого боку, мали б вплинути на сукупний попит. Ми можемо припустити, що збільшення витрат уряду підніме сукупний попит достатньо, щоб стимулювати інвестиції, але цього не станеться. У Вашингтоні забагато тих, хто вірить, що дядько Сем на мілині, тож йому потрібно затягнути свого гаманця.

І це неминуче підводить нас до питання про гарантовану зайнятість.

Гарантована зайнятість

Рецепт відновлення процвітання — це створення робочих місць і підняття найнижчих зарплат задля того, щоб збільшити продаж споживачам. Ми не хочемо покладатися на ще один споживчий бум, стимульований боргами. Ми не можемо покладатися на інвестиції, бо навіть у тому малоймовірному випадку, коли казочки про довіру спрацюють і зможуть переконати корпорації та компанії активніше інвестувати, ефект мультиплікатора на сукупний попит буде нівельований подальшою реальністю, коли ефект збільшення виробничих потужностей на сукупну пропозицію перевершує ефект зростання сукупного попиту. У будь-якому разі періоди економічного зростання, коли двигун активності — це приватний сектор, супроводжуються накопиченням боргу, тривають до певного часу, допоки є запал, і часто завершуються фінансовою кризою.

Щоб розірвати це коло, потрібно, щоб уряд відігравав більшу роль. Кероване урядом зростання фактично посилює фінансову міць приватного сектору, і йому не потрібно покладатися на казочки про довіру, бо це безпосередньо забезпечує більшу кількість робочих місць, вищі доходи та кращий продаж. Дедалі більшого визнання набуває думка, що пряме створення урядом робочих місць має бути частиною економічного плану відновлення.

Експертна дискусія почалася зі статті Джесса Маєрсона381 під назвою «П’ять економічних реформ, за які повинне боротися покоління Y»382; гарантована зайнятість була в його списку перша:

Гарантуйте робоче місце кожному — і безробіття зникне. Найлегше та найдоцільніше рішення для уряду — гарантувати, що кожен, хто хоче зробити продуктивний внесок у розвиток суспільства, має змогу заробити собі на гідне життя в державному секторі. Мільйони людей хочуть працювати, і є купа роботи, яку потрібно зробити, — усе очевидно й просто. І це не радикальна ідея, як може видатися. Вона схожа на ту, яку реалізувало федеральне Управління громадських робіт, здійснюючи політику «Нового курсу» за президента Рузвельта, а Мартін Лютер Кінґ-молодший публічно закликав до запровадження гарантованої зайнятості в державному секторі в 60-х роках ХХ століття.

Цю публікацію вітав салют із позитивних відгуків. Інтернет-видання «Гаффінґтон Пост» провело дослідження, щоб з’ясувати, яка з п’яти реформ одержала б найбільшу підтримку. Гарантована зайнятість була беззастережно улюбленою (http://www.huffingtonpost.com/2014/01/13/rolling-stone-millennielas_n_4589014.html).

Як і очікувалося, громадяни США білої раси з консервативними поглядами та високими доходами стали в опозицію до програми, натомість більшість тих, хто має нижчий дохід (демократи та афроамериканці), програму підтримали. Ті, кого найменше стосується трагедія вимушеного безробіття, — мінімальні прихильники гарантованої зайнятості. Проте якщо ми глибше проаналізуємо результати опитування, то виявимо, що лише невелика частина населення — трохи більше ніж чверть — рішуче заперечує програму «Гарантована зайнятість»:

Ви підтримали б чи були б проти закону, що гарантує зайнятість для кожного дорослого американця, тобто коли уряд надає робочі місця людям, які не можуть працевлаштуватися в приватному секторі?

Рішуче підтримую 22 %

Частково підтримую 25 %

Частково проти 13 %

Рішуче проти 28 %

Якщо копати ще глибше, то результати стають іще цікавішими (cdn.yougov.com/cumulus_uploads/document/sd19asu7et/tabs_HP_government_20140109.pdf). Понад 50 % респондентів у кожній віковій групі, окрім тих, кому за 65, або рішуче підтримують, або частково підтримують гарантовану зайнятість. Лише 9 % демократів та 11 % афроамериканців рішуче виступає проти програми. Серед людей із середніми доходами (40–80 тис. доларів США на рік) рішучих опонентів — 30 %. За регіоном — Північний Схід та Середній Захід більшістю рішуче підтримали гарантовану зайнятість, на Півдні прихильників майже половина (48 %), і лише Захід не схвалює програми (34 % рішуче відкидає та 17 % частково відкидає).

У цих результатах — дві несподіванки. По-перше, поставлене на голосування питання описує програму, за якою саме уряд надає робочі місця. Якщо взяти до уваги ймовірне вороже ставлення народу до уряду, дивно, що відповіді на питання такі позитивні. По-друге, дивує, що за такої високої підтримки демократів та афроамериканців, немає лідерів, які лобіювали б те, чого точно хочуть їхні виборці.

Може, нарешті вже настав час?

10.5. MMT та зовнішні обмеження: зафіксувати обмінний к