Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

У «Слові о полку Ігоревім» є місце, яке давно викликає численні дискусії. «Встала обида в силах Дажьбожого внука, вступила дівою на землю Троянову, заплескала лебединими крильми на синьому морі біля Дону». Вираз «встала обида» породжує образ Діви-Обиди каже Дмитро Лихачов. Митрополит Іларіон зазначає: подання це таке неясне, що дослідники часто цю Діву прий<335> мають за Дива (ДВ, 113). У Діві-Обиді на синьому морі, яка тріпоче лебединими крилами, деякі дослідники «Слова» вбачають прекрасну Олену, через яку спалахнула Троянська війна. Обида — це персонаж образи, зневаги, а взагалі — лиха, констатує Іларіон (ДВ, 136). «Обида, — додає реконструктор «Слова» Микола Ткач, — персонаж української міфології. Один із виявів Карни. Втілює середовище смутку й печалі» (КМ, 92). Діва — це Артеміда, вважає дослідник і письменник Валерій Шевчук у «Мисленному дереві», вона пов’язана з Тмутораканню і Черніговом. А земля Троянова — Руська, тобто Київська земля (МД, 21).

Є і припущення, що Діва-Обида зросла на Дону, а прийшла на Руську землю з половецьких степів, від моря Синього, тобто Азовського, на узбережжі якого височіли половецькі вежі. Її навіть ідентифікують із конкретною історичною особою — половецькою княжною, дружиною руського князя Олега Святославича. Вигнаний із чернігівського престолу, він тривалий час княжив у Тмуторакані.

Більшість дослідників визнає колоритність Діви-Обиди і вважає її давньоруським язичницьким персонажем. Вона означається як «Лебідь крилата», «тріпоче лебединими крилами», ступає Дівою на «землю Трояню».

Найбільш глибокі й близькі до істини, як на нас, міркування Валерія Шевчука. Аналізуючи «Слово» у зв’язку з Дівою, він слушно зазначає, що саме з Дівою-Артемідою пов’язана київська Дівич-гора на правому боці Либеді, що на Дівич-горі відправлялися культові обряди на честь богині Діви. І що поклоніння Діві відбилося в численних назвах річок, міст, гір, пагорбів, узвиш по всій Україні (МД, 21, 50).

Та чи не найважливішим висновком дослідника є те, що Діва тотожна київській Мокоші, що Діва-Мокоша тісно пов’язана з Черніговом і Тмутораканню. Ця констатація тим важливіша, що з Тмутораканню на Таманському півострові тісно пов’язані чернігівські, сіверські князі. Саме вони, а не київські князі, сідали на престол у Тмутораканському князівстві, коли воно входило до складу Київської Русі. Саме на Таманському півострові розташовувалася країна сіндів — Сіндика, до якої, каже Геродот, узимку по замерзлому Боспору Кімерійському перебиралися кримські скіфи. А для сіндів індійська епічна традиція має другу назву — сувіри. Тож не дивно, що сінди-сувіри споріднені з кімерами-сіверами-сіверянами, і не лише назвами (ТРС, 10–17). З іншого боку, столицею таврів-русів на південному узбережжі Криму, був Херсонес Таврійсь<336>кий, літописний Корсунь, звідки великий київський князь Володимир приніс до Києва християнство, привів християнських священників і привіз християнські регалії. Захисницею і покровителькою цього Корсуня, Матір’ю його була Діва, тотожна і походженням імені, і функціями індійській Деві, «Богині». Показово й те, що знаменита Херсонеська присяга, датована ІІІ ст. до н.е., поряд із Дівою згадує і састер, що його херсонесці клянуться оберігати від еллінів (!) і варварів (КЛХ, 9 — 11). А састер не що інше як специфічний індійський термін шастри — ним давні індійці означали священні книги, насамперед веди.

Індійська Деві — богиня-воїтелька й дружина бога Шіви, який сам і його дружина зображаються з тризубом. Деві має друге ім’я — Махеші, «Велика богиня», а воно тотожне слов’янському Мокоша. Саме Діви-Мокоші стосується крилатий вислів про «Матір міст руських». Таври й руси — споріднені племена. Тож як Деві-Діва-Мокоша була Покровителькою, Берегинею, Матір’ю літописного Корсуня, так само вона була Матір’ю-Берегинею і стольного Києва. А також усіх інших міст Київської Русі.

Вкрай важливо, що Діва-Деві пов’язана з Кримом, давньою Тавридою, і що вона тотожна грецькій Артеміді. А що святилища Артеміди були в Криму, мовить іще Гомер. Під час Троянської війни ця богиня-воїтелька перенесла до Тавриди юну Іфігенію, доньку мікенського царя Агамемнона, який очолював грецьке військо в поході на Трою. Саме в Криму Іфігенія стала жрицею в таврському/руському храмі Діви-Артеміди.

А коли так, то витоки загадкової Діви-Обиди доцільно шукати в значно давніших пластах північнопричорноморської історії. У цьому плані красномовні свідчення подає Геродот у V ст. до н.е. У IV, «скіфській» книзі своєї славнозвісної «Історії» він, зокрема, пише:

«Значно більше про гіперборейців розповідають делосці. Вони кажуть, що гіпербореї посилають скіфам жертовні дари, загорнуті в пшеничну солому. Від скіфів дари приймають найближчі сусіди, і кожен народ завжди передає їх усе далі й далі аж до Адріатичного моря на крайньому заході… Отак, за розповідями делосців, ці священні дари прибувають на Делос. Уперше, кажуть делосці, гіпербореї послали з дарами двох дівчат на ім’я Гіпероха й Лаодіка. Разом із ними задля їхньої безпеки вирушили п’ятеро гіперборейців. Це ті, яких тепер називають перфереї і неабияк шанують на Делосі. Та коли посланці не повернулися, гіперборейців занепокоїло, що їхніх посланців щоразу спостигатиме нещастя і вони не вертатимуть додому. Тому ста<337>ли приносити священні дари, загорнуті в пшеничну солому, до межі своїх володінь і передавати сусідам із проханням відіслати їх іншим народам. І ось так, кажуть, дари передавалися й прибували зрештою на Делос. Мені самому відомо, що і в інших місцях відбувається щось подібне зі священними дарами. Так, фракійські й пеонійські жінки при жертвоприносинах Артеміді-Цариці приносять священні дари, загорнуті в пшеничну солому.

І я достеменно знаю, що вони так чинять. На честь цих гіперборейських дівчат, померлих на Делосі, тамтешні дівчата і юнаки обтинають собі волосся. Так, дівчата перед весіллям відрізають пасмо волосся, обвивають ним веретено й кладуть на могилу гіперборейок (могила ця в святилищі Артеміди, при вході ліворуч; біля могили росте маслина). Юнаки ж намотують своє пасмо на зелену гілку й так само кладуть на ту могилу. Отакі почесті віддають делосці цим гіперборейським дівчатам.

За розповідями делосців, раніше за Лаодіку й Гіпероху з країни гіперборейців через усі ті народи на Делос прибули дві молоді жінки — Арга і Опіда. Вони несли Іліфії священні дари, обіцяні за швидкі й легкі пологи. Як розповідають, Арга і Опіда прибули з гіперборейської країни разом із самими божествами (Аполлоном та Артемідою), і делосці їм також віддають шану. На їхню честь делоські жінки збирають дари. У величальній пісні, складеній лікійцем Оленом, жінки