Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Ось ми з вами і зустрілися, — сказав він дещо з примусу, коли Береніс вийшла на веранду і, тільки зиркнувши на нього, недбало опустилася в плетене крісло. — Коли я бачив вас у Нью-Йорку, ви переймалися навчанням.

— Не стільки навчанням, скільки порушенням правил. Втім — це найлегша з усіх наук. Ролфе! — гукнула вона через плече, байдуже відвернувшись від Ковпервуда. — Глянь, там на траві валяється твій складаний ніж!

Френк, котрим явно нехтували, трохи помовчав.

— Хто ж із вас переміг у цій захоплюючій грі?

— Я, безумовно. Я завжди перемагаю в спіральбол.

— Он як! — промовив Ковпервуд.

— Ролфа, хочу сказати. Він зовсім погано грає.

Вона відвернулася і стала уважно роздивлятися дорогу, що підіймалася від Струдсбурґа.

— Присягаюся, що це — Геррі Кемп, — пробурмотіла вона ніби сама до себе. — Він, мабуть, захопив мої листи, якщо на пошті було для мене щось.

Юнка схопилася та зникла в будинку, але через кілька секунд з’явилася знову і, покинувши веранду, попрямувала до хвіртки, кроків за сто від будинку. Ковпервудові здалося, що вона не пройшла повз нього, а пропливла повітрям — такий легкий і пластичний був її крок. До хвіртки підкотилася ресорна бричка на високих колесах. У ній сидів чепуристий молодик у синій маринарці, білих штанях і білих черевиках.

— Вам два листи! — прокричав він високим фальцетом. — Дивно, що не вісім і не десять. Яка спека, еге ж?

У нього були зніжені і разом із тим розв’язні манери, і Френк тут же подумки обізвав його віслюком. Береніс узяла листи та подарувала Геррі Кемпу чарівну усмішку. Читаючи на ходу лист, вона пройшла повз Ковпервуда, навіть не глянувши на нього. І зараз же з дому долинув її голос:

— Мамо! Геґґерті запрошують мене до себе на кінець серпня. Я, ймовірно, прийму це запрошення і відмовлюся від Таксідо. Я дуже люблю Бессі Геґґерті.

— Тобі треба обміркувати це, дитинко. А де вони проводять літо: в Террітауні чи в Лун-Лейку?

— У Лун-Лейку, певна річ, — відгукнулася Береніс.

«Вона вже починає вести світський спосіб життя, — подумав Ковпервуд. — І починає непогано». Геґґерті були відомими багатіями, їм належали великі вугільні копальні в Пенсильванії. Статки Герріса Геґґерті, з дітьми котрого, так виглядало, товаришувала Береніс, оцінювалися в шість-вісім мільйонів доларів. Ця родина належала до світу обраних.

Після обіду всією компанією подалися в Садлер, у літній клуб «Садлерівський хутірець», де влаштовували танці та «шпацери під місяцем». Дорогою Ковпервуд вперше в житті з усією гостротою відчув свій вік. Можливо, саме відчуженість Береніс була тому причиною. Він був ще міцний і душею, і тілом, але все ж цього вечора думка про те, що йому вже виповнилося п’ятдесят два, а Береніс — ледь сімнадцять, не покидала його. Невже юність вічно буде тримати його в полоні своїх чар? Береніс була в білій сукні: з пишної хмари шовку та мережива визирали тендітні дівочі плечі та струнка, гордовита, немов виліплена з мармуру, шия. Френк дивився на її тонкі, ніжні руки та бачив приховану в них силу.

«Чи не занадто пізно? — казав він собі. — Я ж знаю, що вже старий». З пагорбів віяло прохолодою. В світлій місячній ночі лився якийсь смуток.

У Садлера, куди вони приїхали тільки о десятій годині, зібралися всі, хто був безтурботний, гарний і веселий, вся молодь з усієї округи. Пані Картер у блякло-рожевому бальному платті, обробленому сріблом, виглядала дуже ефектно і, мабуть, чекала, що Ковпервуд танцюватиме з нею. Він запрошував жінку і танцював, але погляд його невідступно стежив за Береніс, котра весь вечір навіть не присіла. Вона то кружляла у віденському вальсі з одним вирядженим молодиком, то танцювала шотландку з іншим. У моду тоді входив новий танок: спочатку всі весело та стрімко бігли вперед, потім, зупинившись, легко підстрибували на одній нозі, викидаючи вперед іншу, потім поверталися, бігли назад і знову підстрибували, після чого кружляли, ставши одне до одного спиною і з завзятим виглядом зазираючи через плече. Береніс, легка, ритмічна, видавалася живим втіленням духу танцю. Вона кружляла захоплено, забуваючи в ці миті про все. Немов якась давня богиня танців і веселощів зійшла на землю в образі молодої дівчини, щоб у співучій гармонії рухів вилити почуття, що переповнювали її. Френк був здивований і схвильований.

— Береніс, — зауважила пані Картер, коли в перерві між танцями панночка підійшла до неї.

Пані Картер сиділа з Ковпервудом у залитому місяцем саду, смакуючи нью-йоркські та кентуккійські плітки. — Невже ти не залишила хоча б одного танцю для пана Ковпервуда?

Френк, обурюючись нетактовністю пані Картер, подумки обізвавши її дурепою, поспішив заявити, що він більше не планує танцювати.

— Так, здається, у мене вже всі танці розписані, — байдуже промовила Береніс. — Можна, втім, комусь і відмовити.

— Тільки не заради мене, прошу вас, — благав Ковпервуд. — Я не хочу більше танцювати, красно дякую.

Бездушна кривляка! Він майже ненавидів її в цю мить. І все ж таки — ні, це було неможливо.

— Що з тобою, Беві? Як ти розмовляєш із паном Ковпервудом! Ти сьогодні просто нестерпна.

— Ні, ні, прошу вас, пані Картер, — доволі різко перебив її Френк. — Прошу вас, облиште. У мене немає анінайменшого бажання танцювати.

Береніс якось дивно поглянула на нього — це був миттєвий, але допитливий погляд.

— Але ж я пожартувала, — сказала вона м’яко. — Хіба ви не хочете потанцювати зі мною? У мене є один танець.

— Не смію відмовитися, — крижаним тоном відрубав Ковпервуд.

— Наступний танець, — попередила Береніс.

Вони стали танцювати, але Френк був роздратований, злий і не відразу зм’як. І тому в перші хвилини він почувався зв’язаним і незграбним. Цій дівчині вдалося вивести його з рівноваги, похитнути його повсякчасну самовпевненість. Але мало-помалу досконала краса її рухів розтопила кригу та підпорядкувала собі Ковпервуда. У нього раптом зникло відчуття скутості, її почуття ритму передалося чоловікові. Захоплена танцем, Береніс притулилася до партнера тісніше, й їхні рухи злилися в