Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

Стіна позаду Логно була блискучою, вікна ліворуч від неї виходили на балкон, звідки відкривалася далека панорама Перехрестя. Видно було рух військ і озброєнь. Вона розпізнала на відстані Теґа, фігурку на плечах дорослої людини, але ніяк не видала, наче побачила щось незвичайне. Продов­жила своє повільне вивчення. Двері для переходу в іншу нуль-трубу, частково видиму у відокремленому просторі ліворуч від неї. Там на підлозі було більше зеленої плитки. Це приміщення мало різні функції.

Зненацька за стіною вибухнув шквал звуків. Одраде розпізнала частину з них. Характерний тупіт солдатських чобіт по плитці. Шелест екзотичної тканини. Голоси. Вона розібрала акцент Всечесних Матрон, які шоковано перемовлялися.

«Ми перемагаємо!»

Від непереможних, яких пригнобили, і слід було очікувати шоку. Одраде вивчала Логно. Вона в розпачі?

«Якщо так, я можу вижити».

Роль Мурбелли може змінитися. Що ж, це могло почекати. Сестер поінформовано, що робити в разі перемоги. Ні вони, ні будь-хто інший із сил нападу не міг грубо торкнутися Всечесної Матрони — еротично чи якось інакше. Дункан підготував чоловіків, детально поінформувавши їх про небезпеки, пов’язані із сексуальними пастками.

«Не ризикуйте поневоленням. Не розпалюйте нових антагонізмів».

Нова Павуча Королева виявилася ще дивнішою, ніж підо­зрювала Одраде. Логно покинула свою консоль і на крок підступила до Одраде.

— Ви перемогли в цій битві. Ми — ваші полонянки.

У її очах не було оранжевої барви. Одраде оббігла поглядом жінок, які її вартували. Порожні обличчя, чисті очі. Так вони виявляли відчай? Це не здавалося правильним. Логно та інші не демонстрували жодних очікуваних емоційних реакцій.

«Усе під покривалом?»

Події останніх годин мали б викликати емоційну кризу. Логно ніяк цього не виказала. Не здригнувся ні нерв, ні м’яз. Можливо, виявила незначну стурбованість, і все.

«Бене-ґессеритська маска!»

Це мусило бути щось підсвідоме, щось автоматично викликане поразкою. Тож насправді вони не прийняли своєї поразки.

«Ми все ще там із ними. Приховані, латентні… але присутні! Не дивно, що Мурбелла ледь не померла. Зіткнулася з власним генетичним минулим як із найвищою забороною».

— Мої супутниці, — сказала Одраде. — Три жінки, що прибули зі мною. Де вони?

— Мертві. — Голос Логно був так само мертвим, як це слово.

Одраде придушила біль від втрати Суйпол. Там і Дортуйла прожили довге й корисне життя, але Суйпол… мертва і не зазнала Поділу.

«Втрачено ще одну добру людину. Хіба ж це не гіркий урок!»

— Я розшукаю винуватих, якщо ти прагнеш помсти, — сказала Логно.

«Другий урок».

— Помста для дітей та емоційно відсталих.

Дрібне повернення оранжевої барви в очах Логно.

Одраде нагадала собі, що людська самоомана прибирає численних форм. Усвідомлюючи, що Розсіяння творитиме несподіване, вона належно укріпила себе, вдавшись до захисної відстороненості, яка дасть простір для оцінки нових місць, нових речей і нових людей. Знала, що змушена буде розподілити багато речей за різними категоріями, аби вони їй служили чи відбивали загрози. Одраде визнала, що поведінка Логно загрозлива.

— Ти не здаєшся стурбованою, Велика Всечесна Матроно.

— Інші помстяться за мене. — Рівний голос, повний самовладання.

Слова були ще дивнішими, ніж її холоднокровність. Вона тримала все під непроникним покривалом, шматочки й уривки проявлялися тепер у порухах, викликаних пильним поглядом Одраде. Почуття та думки глибокі й інтенсивні, але приховані. Усе всередині замасковане, як замаскувала б Превелебна Мати. На вигляд Логно не мала жодної влади, а все ж говорила так, наче нічого суттєво не змінилося.

«Я твоя бранка, але це нічого не міняє».

Чи була вона справді безсилою? Ні! Але це було враження, яке вона хотіла справити, а всі інші Всечесні Матрони довкола неї віддзеркалювали ту саму реакцію.

«Бачиш нас? Ми безсилі, якщо не рахувати вірності наших Сестер і наших послідовників, що пов’язали себе з нами».

Невже Всечесні Матрони аж так довіряли своїм мстивим легіонам? Можливо, якщо тільки ніколи досі вони не зазнавали такої поразки. А все-таки хтось загнав їх назад до Старої Імперії. До Мільйона Планет.

Теґ знайшов Одраде та її бранок, шукаючи місця для оцінки перемоги. Битва завжди потребувала аналітичного обмірковування наслідків, особливо від командира-ментата. Ця битва вимагала від нього порівняльного тесту більше, ніж будь-яка інша в його кар’єрі. Цей конфлікт не буде поміщено у пам’ять, доки його не оцінять і не зроблять якомога доступнішим для тих, хто покладався на Теґа. Такою була незмінна схема, і йому байдуже, що це каже про нього. Розірви ланцюг поєднаних інтересів — і можеш готуватися до поразки.

«Мені потрібно спокійне місце, щоб зібрати разом нитки цієї битви і підбити попередні підсумки».

На його думку, найскладнішим було вести битву так, щоб не давати при цьому волі людській дикості. Максима Бене Ґессерит. Битву слід вести так, щоб видобути найкраще з тих, хто вціліє. Найтяжче завдання, а часом взагалі неможливе. Що далі солдат від кривавої м’ясорубки, то складніше. Це одна з причин, чому Теґ завжди намагався потрапити на поле бою та особисто його вивчити. Якщо не бачиш болю, легко можеш викликати більший біль, не надто замислюючись. Такою була схема дій Всечесних Матрон. Та от біль принесено до їхнього дому. Що вони з цим зроблять?

Він обмірковував це питання, коли зі своїми помічниками вийшов з труби ліфта та побачив Одраде навпроти групи Всечесних Матрон.

— Ось наш командир, башар Майлс, — сказала Одраде, супроводячи слова жестом.

Всечесні Матрони зиркнули на Теґа.

«Дитя верхи на плечах дорослого? Це їхній командир?»

— Гхола, — пробурмотіла Логно.

Одраде заговорила до Гакера:

— Заберіть цих полонених у якесь місце поблизу, де їм буде зручно.

Гакер не ворухнувся, доки Теґ не кивнув йому, а тоді чемно показав полоненим йти попереду нього до викладеного плиткою обширу ліворуч від них. Теґове домінування не уникло уваги Всечесних Матрон. Вони спопеляли його поглядом, підкоряючись запрошенню Гакера.

«Чоловіки наказують жінкам!»

Теґ торкнув коліном шию Стреггі, і вони разом із Одраде вийшли на балкон. У цій сцені було щось дивне, і він відразу це розпізнав. Він бачив багато полів битви з висоти, переважно з розвідника-’топтера. Цей же балкон був підвішений у просторі так, що дав йому відчуття безпосереднього доступу. Вони стояли на приблизно стометровій висоті над ботанічними садами, де й відбувалася більшість затятих конфліктів. Численні мертві тіла лежали порозкидувані, наче ляльки, покинуті дітьми. Він розпізнав однострої частини своїх військ і відчув укол гострого болю.

«Міг я щось зробити,