Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

поступлива, млява, вся у владі насолод. Ту половину, яка не терпить вуздечки, та все-таки кращу і, без сумніву, сильнішу й гіднішу мужа, чомусь залишають без уваги, а необхідною для блаженного життя вважають іншу — безсилу й ницу — половину. /9/ Розумові звеліли, щоб саме їй прислуговував, а найвище благо найблагороднішої істоти зробили чимось низьким і безславним, до того ж потворно неодностайним — складеним із різних, анітрохи не відповідних один до одного членів, щось на подобу Сцилли, як описує її наш Вергілій:

Діва з обличчя вона, та й груди розкішні у неї;

Далі — потворної риби подоба, живіт — волохатий,

Мовби у вовка, а низ її — хвіст велетенський дельфіна[345].

До тієї Сцилли приточено принаймні хижих, страшних та рвучких звірів. А з яких же дивоглядів дехто творить мудрість? /10/ Перше мистецтво людини — сама доброчесність. Їй довіряють марне, плинне тіло, здатне, за словами Посидонія, хіба що перетравлювати їжу. Отже, божественна доброчесність закінчується чимось ковзким, а до верхньої частини, що причетна до неба й гідна високої шани, приплітають бездіяльне, хирляве створіння. Спокій, хоч він іде після доброчесності, сам по собі нічого не дає душі, хіба що усуває перешкоди. Насолода ж розпускає її, послаблює будь-яку твердість. Чи може бути якесь інше поєднання настільки незгідливих між собою частин? До наймогутнішого хочуть припасувати найнедолугіше, до найповажнішого — нікчемне, до найцнотливішого — розгнуздане аж до сороміцького.

/11/ «То що, коли доброчесності нітрохи не заважають ні міцне здоров’я, ні спокій, ані відсутність болю, то не будеш їх домагатися?» — Чому ж ні! Домагатимусь, але не тому, що вони блага, а тому, що йдуть у ногу з природою і я вибираю їх, керуючись здоровим глуздом. Що в них у такому разі є від блага? Єдине те, що вони належно вибрані. Бо коли я добираю собі одяг, який мені личить, коли прогулююся, скільки потрібно, коли обідаю, як мені догідно, то благами є не обід, не прогулянка й не одяг, а моє ставлення до всіх тих речей, згідна з розумом міра, якої дотримуюсь у кожному випадку. /12/ Ще раз кажу: людина повинна прагнути вибрати для себе чистий одяг, оскільки вона вже за своєю природою — створіння чисте й охайне. Отже, благо в цьому випадку — це не чистий одяг як такий, а вибір чистого одягу; іншими словами, благо — не в самій речі, а в тому, яким буде наш вибір. Чесними бувають наші вчинки, а не те, на що вони скеровані. /13/ Що я сказав про одяг, те саме, вважай, стосується й тіла. Бо й ним, мовби одягом, природа окрила душу: тіло — її окриття. А хто поціновує одяг виглядом скрині? Піхви не роблять меча ні гіршим, ані кращим. Те саме скажу тобі про тіло: якщо матиму вибір, то візьму, звісно, і силу, і здоров’я, але не вони будуть благом, а моя думка про них.

/14/ «Звісно, — кажуть, — мудрець блаженний, але вершини блаженства він сягає лише тоді, коли йому сприяють природні засоби. Отож, хто посідає доброчесність, той не може бути нещасним, але й до найвищого блаженства йому не дотягтись, якщо він не втішається здоров’ям та неушкодженістю тіла». /15/ Допускаючи начебто малоймовірне, — що й під час найгостріших, тривалих страждань можна не бути нещасним і навіть почуватися блаженним, — заперечуєш те, у що легше повірити: що блаженним можна бути найвищою мірою. Якщо завдяки доброчесності людина перестає бути нещасливою, то ще скоріше вона може стати найблаженнішою, — адже дорога від блаженства до найвищого блаженства коротша, ніж від нещастя до блаженства. Невже ж те, що здатне вирвати людину з лещат страждань і оселити її серед блаженних, не спроможеться на решту — не зробить її найблаженнішою? Невже ж ослабне за крок до вершини? /16/ У житті буває чимало і корисного для нас, і некорисного. Одне й інше — поза нами. Якщо доброчесна людина не стане нещасливою, хоч би скільки некорисного налягло на неї, то хіба можливо, щоб вона позбулася найвищого блаженства через брак якихось кількох корисних для неї речей? Як під вагою некорисного така людина не зігнеться настільки, щоб стати нещасливою, так і відсутність корисного не зведе її з вершини блаженства; одне слово, без усього корисного для себе вона відчуває найвище блаженство, а серед усього некорисного — не буває нещасливою. Інакше те блаженство взагалі можна відібрати, раз його можна применшити.

/17/ Щойно я говорив про те, що маленький вогник нічого не додасть до сонячного сяйва, адже в тому сяйві тоне все, що черпає світло не з його джерела. — «Але дещо, — кажуть, — стає на заваді й сонцю». — Одначе і серед тих завад сонця ніщо не вщерблює, і хоча між ним і нами стає якась перепона, що не дає нам змоги його побачити, все ж воно в дії, воно мчить своїм шляхом. Хоч би скільки разів заблиснуло серед хмар — бачимо, що й тоді воно аніскільки не менше, не повільніше, ніж буває при безхмарному небі. Є ж різниця — чи щось перешкоджає йому, чи просто його заступає. /18/ Так само з доброчесністю: через завади вона не стає меншою — просто менше блищить. Для нас, можливо, вона тоді не настільки очевидна, не така яскрава, але для себе, подібно до засланого млою сонця, вона залишається такою самою і виявляє свою силу навіть в укритті. Тож усілякі нещастя, втрати, кривди владні над доброчесністю не більше, ніж хмари над сонцем.

/19/ Зустрінеш і таких, які твердять, що мудрець, будучи не надто міцної будови тіла, не почувається ні нещасливим, ні блаженним. Але й тут бачимо помилку, адже чесноти прирівнюються до чогось випадкового, а чесним приписується те саме, що і тим, хто далекий від чесноти. А що може бути гидкішим, ганебнішим, ніж в один ряд ставити речі, гідні подиву, й ті, що варті зневаги? Бо справедливість, почуття обов’язку, вірність, мужність, розважність — усе це гідне подиву. І навпаки, нікчемним є все те, що випадає на долю найнікчемнішим людям: сильні руки й ноги, міцні, здорові зуби. /20/ І далі, якщо мудреця, у якого якісь клопоти з тілом, не будемо вважати ні нещасливим, ні блаженним, залишаючи йому серединне місце, то й такого життя не варто ані жадати, ані тікати від нього. А хіба це