Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

- Ти ду…

Але язик раптом підвів генерала, переставши нормально слухатися. Чоловік здивовано завмер, спробував сказати ще щось, але з горла вирвався лише хрип. Тієї ж миті я відчула, що тиск на шию поменшав, лезо невпевнено тремтіло, а рука, що притискала мене до боку Оттавіо, ослабла.

Швидше підняла руки та щосили відштовхнула від себе кинджал. Паралізовані пальці не втримали клинок і він полетів на підлогу, а я вирвалася з хватки генерала і метнулася вбік. Коли обернулася, то побачила, як Оттавіо осідає на підлогу. На брязкіт металу в кімнату вбігла королівська варта. Як раз вчасно…

- Він живий? - діловито уточнив Торгнір, жестом показуючи воїнам, що з ним усе гаразд. Асгейр лише оглянув генерала, але одразу кинувся до мене. Зазирнув у обличчя, прискіпливо оглядаючи щоку та порізану губу.

- Все гаразд, - спробувала запевнити, але голос тремтів так, що я б собі не повірила.

- Живий, - підтвердив Болдр, гидливо обминаючи генерала. Він попрямував до мене, іронічно помітивши: - Я ж не Кат, щоб вбивати всіх, хто мені не сподобається. Брате, залиш невістку на мене, розберися з цим сміттям.

Асгейр невпевнено глянув на брата, який зупинився збоку, а потім знову зазирнув мені в очі.

- Іди, мені більше ніхто не загрожує, - прошепотіла, більше не намагаючись упоратися з голосом. Маршал кивнув і відпустив мене.

Болдр запропонував лікоть, і подався геть із вітальні. На ходу повчально помітивши:

- Ви даремно не прийняли мій подарунок, - він підняв руку, красуючись знайомим кільцем. Посмішка з'явилася на обличчі сама собою. Все ж таки до Гунарів можна звикнути.

- Надалі обіцяю приймати всі ваші подарунки, - пообіцяла щиро, коли ми зупинилися в сусідній кімнаті. Болдр зацікавлено оглянув мене, і задумливо наморщив носа.

- Краще не всі, - вирішив він. - Не обіцяю, що не спробую вас колись отруїти.

Мені залишалося лише гадати, наскільки цього разу другий принц був серйозним у власному висловлюванні.

Через кілька хвилин варта винесла з вітальні тіло, загорнуте в тканину. Я не стала уточнювати чи живий ще генерал, просто відчужено зазначила, що кров на підлогу не стікає. Вийшли Торгнір з Асгейром.

Болдр гордовито посміхнувся:

- Брат, здається, я повернув тобі борг за вепра!

Маршал, підходячи до мене, просто без слів схилив голову на знак подяки. Схаменувшись, я теж присіла в шанобливому реверансі. Все ж таки другий принц врятував саме моє життя, а я так злякалася, що навіть нічого не сказала.