Читати книгу - "Трістрам Шенді"

також і з незручностями, бо він завдав тодішній Англії не менше клопоту, ніж завдав нам згодом Дюнкерк. Таким чином, він цілком заслужено вважався ключем обох королівств, що, поза сумнівом, стало причиною стількох розбратів через те, кому він має належати; найпам’ятнішою з них була облога або, вірніше, блокада Кале (бо місто було замкнуте з суші і з моря), коли він цілий рік опирався всім зусиллям Едуарда ІІІ і під кінець здався тільки через голод і крайні злидні; хоробрість Есташа де Сен-Пьєра,[326] що великодушно запропонував себе в жертву заради порятунку своїх співгромадян, поставила ім’я його в ряд з іменами героїв. Оскільки це займе не більше п’ятдесяти сторінок, то було б несправедливо не дати читачеві детального опису цього романтичного подвигу, а також самої облоги в справжніх словах Рапена:

Розділ VІ

– Але підбадьорся, друже читачу! – я гребую такими речами – досить, щоб ти був у моїй владі, – зловживати ж перевагою, яку дає мені над тобою перо моє, було б занадто. – Ні! – присягаюся всемогутнім вогнем, який розпалює мізки фантазерів і осяває розум на химерних шляхах його! скоріше, ніж покладу на безпорадне створіння таку важку роботу і змушу тебе, бідолаху, заплатити за п’ятдесят сторінок, яких я не маю ніякого права продавати тобі, – я вважатиму за краще, хоч який я голяк, щипати траву на схилах гір і всміхатися північному вітру, який не принесе мені ні даху, ні вечері.

– Ну, вперед, хлопчино! постарайся привезти мене хутчіше в Булонь.

Розділ VІІ

– Булонь! – а! – ми тут усі разом – боржники та грішники перед небом; веселенька компанія – але я не можу залишитись і розпити з вами пляшку – за мною божевільна погоня, я буду наздогнаний перш, ніж устигну змінити коней. – Заради всього святого, квапся. – Це державний злочинець, – сказав маленький чоловічок ледве чутним шепотом, звертаючись до високого паруб’яги, що стояв поряд із ним. – Або вбивця, – сказав високий. – Спритний кидок: Шістка і Очко![327] – сказав я. – Ні, – мовив третій, – цей джентльмен зробив —

– Ah! ma chère fіlle![328] – сказав я, – коли вона проходила повз мене, повертаючись від утрені, – ви вся рожева, як ранок (сходило сонце, і комплімент мій виявився тим більше доречний). – Ні, тут щось не так, – сказав четвертий, – (вона зробила мені реверанс – я послав їй рукою поцілунок) він рятується від боргів, – вів далі він. – Авжеж, від боргів, – сказав п’ятий. – Я б не взявся заплатити борги цього джентльмена, – сказало Очко, – і за тисячу фунтів. – А я і за шість тисяч, – сказала Шістка. – Знову спритний кидок, Шістка і Очко! – сказав я; – але в мене немає інших боргів, окрім боргу Природі, нехай вона тільки потерпить, і я заплачу їй свій борг до останнього фартінга. – Як можете ви бути такою безсердечною, мадам? ви затримуєте бідолашного мандрівника, який їде у своїх законних справах, нікому не роблячи зла. Краще зупиніть цей скелет, цього довгоногого неробу, страхопуда грішників, який мчить за мною щодуху. – Він би за мною не гнався, якби не ви – дозвольте мені зробити з вами один-два перегони, благаю вас, мадам – Будь ласка, люб’язна дамо. —

– Жалкую, від щирого серця жалкую, – сказав мій хазяїн, ірландець, – стільки милощів пропало дарма; адже ця молода дама пішла так далеко, що нічого не чула. —

– Бевзь! – сказав я.

– Так у вас більше нічого немає в Булоні, а що варто було б подивитися?

– Присягаюсь Ісусом! у нас є чудова семінарія гуманітарних наук. —

– Кращої не може бути, – сказав я.

Розділ VІІІ

Коли нестримність ваших бажань жене ваші думки в дев’яносто разів швидше, ніж рухається ваш віз, – горе тоді істині! і горе возу з усім його оснащенням (хоч із якого б матеріалу його було зроблено), на яке ви виливаєте незадоволення душі своєї!

Оскільки в стані гніву я ніколи не роблю широких узагальнень ні про людей, ні про речі, то єдиним моїм висновком із події, коли вона сталася вперше, було: «поспішиш, людей насмішиш»; – вдруге, втретє, вчетверте і вп’яте я, як і раніше, тримався в рамках факту і, отже, винив за нього тільки другого, третього, четвертого і п’ятого поштаря, не спрямовуючи свого осуду далі; але коли нещастя повторилося зі мною після п’ятого вшосте, всьоме, увосьме, вдев’яте і вдесяте, без єдиного винятку, я не можу вже не охопити у своєму судженні всій нації, висловивши його так:

– У французької поштової карети завжди що-небудь не в порядку, коли вона рушає в дорогу.

Думку цю можна висловити ще й так:

– Французький поштар, не від’їхавши навіть трьохсот ярдів од міста, неодмінно повинен злізти з передка.

Яка там біда знову? – Dіable![329] – мотузок обірвався, вузол розв’язався! – скоба вискочила! – кілочок потрібно обстругати – цвях, гвинтик, важіль, ремінець, пряжка або шпеник у пряжки несправний.

Хоч як вірно все це, а ніколи я не вважаю, що маю право піддавати за такі нещастя відлученню карету або її кучера. – Мені й на думку не спадає присягатись ім’ям Бога живого, що я швидше десять тисяч разів пройду пішки (чи що нехай я буду проклятий), ніж коли-небудь сяду в таку колимагу. – Я спокійно сприймаю речі такими, як вони є, і завжди готовий до того, що раптом не вистачить цвяха, гвинтика, важеля, ремінця, пряжки або шпеника у пряжки, або ж вони виявляться в несправності. І це – хоч де б я подорожував – тому я ніколи не гарячусь і, незворушно сприймаючи все, що зустрічається мені на шляху, чи то погане, чи хороше, – я їду далі. – Дій і ти так, приятелю! – сказав я. – Втративши цілих п’ять хвилин на те, щоб злізти з передка й дістати засунутий ним у каретний ящик окраєць чорного хліба, він щойно піднявся на своє місце й їхав кроком, смакуючи свій сніданок. – Нумо, приятелю, хутчіше! – сказав я із жвавістю й найпереконливішим тоном, бо дзвякнув у переднє віконце монетою двадцять чотири су, потурбувавшись повернути її до нього широкою стороною, коли він озирнувся. Шельма зрозумів мене, тому що розтягнув рот від правого вуха до лівого й показав на своїй брудній пиці ряд таких перлинних зубів, що інша королева віддала б за них усі свої коштовності! —

Праведне небо! -

Який жувальний апарат!

Який хліб! —

Коли він проковтнув останній шматок, ми в’їхали в місто Монтрей.

Розділ ІX