Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Лист 156

Від Сесілі Воланж до кавалера Дансені

(Прикладений до попереднього)

Як це вийшло, милий друже мій, що я перестала бачити вас, коли бажати цього не перестаю? Чи вам уже хочеться цього не так, як мені? Ах, ось тепер-то мені і стає сумно. Набагато сумніше, ніж коли ми були зовсім розлучені. Горе, яке мені раніше завдавали інші, тепер заподіюєте ви, і від цього мені ще болючіше.

Ось уже декілька днів, як мама зовсім не буває вдома, – ви це чудово знаєте, – і я сподівалася, що ви спробуєте скористатися свободою, що випала нам випадково. Але ви про мене навіть і не думаєте. Я дуже нещасна! А ви ще запевняли мене, що з нас двох я люблю менше! Я ж бо знала, що справа йде якраз навпаки, і ось тому доказ. Якби ви прийшли побачитися зі мною, то й побачилися б, бо я ж не така, як ви, – я думаю лише про те, як би нам бути разом. Ви заслуговуєте, щоб я не сказала вам ні слова про все, що я для цього зробила і яких зусиль мені це коштувало. Але я вас занадто люблю, і мені до того хочеться бачити вас, що я не можу не сказати вам цього. Потім-то я вже зможу переконатися, чи любите ви мене по-справжньому.

Я постаралася переманити на наш бік швейцара, – він обіцяв мені, що кожного разу, як ви приходитимете, він впускатиме вас так, немов і не бачить, і ми можемо цілком довіритися йому, – він людина дуже чесна. Значить, тепер треба тільки постаратися, щоб ніхто не побачив вас у домі, а це зовсім не важко, якщо приходити тільки ввечері й коли можна не побоюватися, що з ким-небудь зустрінешся. Ось, наприклад, мама: відколи вона щодня йде з дому, вона лягає спати завжди об одинадцятій годині; часу в нас вистачатиме.

Швейцар сказав мені, що, коли ви захочете прийти таким чином, вам потрібно буде, замість того щоб стукнути у двері, постукати у віконце, і він вам одразу ж дасть відповідь. Далі ви вже самі знайдете бічні сходи, а оскільки вам не можна буде мати при собі свічки, я залишу двері своєї кімнати прочиненими – це трохи освітить вам дорогу. Будьте обережні, не шуміть, особливо проходячи повз маленькі двері в мамину кімнату. Біля кімнати моєї покоївки це не так важливо; вона обіцяла мені не прокидатися; вона теж славна дівчина! Повертатиметеся так само. Тепер подивимося, чи прийдете ви до мене.

Боже, чому в мене так б’ється серце, коли я вам пишу! Невже зі мною трапиться яка-небудь біда; чи мене схвилювала надія побачити вас? Але одне я відчуваю: ніколи ще я вас так сильно не любила і ніколи ще так сильно не хотіла сказати вам це. Приходьте ж, мій друже, мій милий друже, щоб я сто разів повторила вам, що люблю вас, обожнюю, що ніколи нікого, окрім вас, не полюблю.

Мені вдалося дати знати панові де Вальмону, що мені треба йому дещо сказати, і він такий хороший друг, що, напевно, завтра прийде, і я попрошу його негайно ж передати вам мого листа. Отже, я чекатиму вас завтра ввечері, а ви неодмінно прийдете, якщо не хочете, щоб ваша Сесіль дуже страждала.

Прощавайте, милий друже, цілую вас від щирого серця.

Париж, 4 грудня 17… ввечері.

Лист 157

Від кавалера Дансені до віконта де Вальмона

Не сумнівайтеся, ласкавий віконте, ні в моєму почутті, ні в моїх вчинках: як міг би я встояти перед бажанням моєї Сесілі? Ах, її й тільки її люблю я по-справжньому. Простодушність і ніжність її сповнені для мене чарівності, від якої по слабкості я міг відволіктись, але якої ніщо ніколи не затьмарить. Сам того не помітивши, якщо можна так висловитись, я захопився іншою пригодою, але спогад про Сесіль часто бентежив мене у хвилини солодких втіх. І, можливо, серце моє ніколи не було сповнене більш справжнього почуття до неї, ніж у ту саму мить, коли я зрадив її. Проте, друже мій, пощадимо чутливість моєї Сесілі та приховаємо від неї мої гріхи, не для того, щоб ввести її в оману, а для того, щоб не засмутити. Щастя Сесілі – найполум’яніше моє бажання, ніколи не пробачив би я собі жодної провини, яка коштувала б їй хоч однієї сльозинки.

Розумію, що цілком заслужив на ваші жарти з приводу того, що ви називаєте моїми новими правилами, але можете мені повірити: не ними керуюсь я в цей момент і вирішив із завтрашнього ж дня доводити це. Я прийду до тієї, хто стала причиною моєї омани і сама розділила її, покаюся перед нею, скажу їй: «Читайте в моєму серці: воно сповнене до вас ніжною дружбою, а дружба у поєднанні з бажанням така схожа на любов!.. Обоє ми помилились; але якщо я можу впасти в оману, то не здатний на віроломство». Я знаю свого друга: вона так само щира, як і поблажлива, вона не лише погодиться зі мною, вона мені пробачить. Вона сама часто докоряла собі за те, що зрадила дружбу, часто педантичність її відлякувала любов; більш навчена, ніж я, вона зміцнить у моєму серці рятівний страх, який я відважно прагнув заглушити в нім. Я завдячуватиму їй тим, що стану кращим, як вам завдячуватиму тим, що стану щасливішим. О друже мій! Розділіть мою вдячність. Думка, що за своє щастя я у боргу перед вами, збільшує для мене його цінність.

Прощавайте, дорогий віконте. Надмір радості не заважає мені думати про ваші страждання і співчувати вам. Чому не судилося мені допомогти вам? Невже пані де Турвель залишається невблаганною? Кажуть також, що вона тяжко хвора. Боже, як мені вас шкода! Хай повернеться до неї розум, і здоров’я, і поблажливість, хай зробить вона вас навіки щасливим! Це побажання дружби. Смію сподіватися, що здійснить їх любов.

Я хотів би довше поговорити з вами, але час не терпить: можливо, Сесіль уже мене чекає.

Париж, 5 грудня 17…

Лист 158

Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей

(Вручений при її пробудженні)

Ну, як вам,