Читати книгу - "Сонячний Птах"

Тимон рвучко нахилив голову, подавши категоричну команду, й Селена, дівчина-рабиня, згідно кивнула. Коли Тимон покинув двір і через кухню пройшов у помешкання рабів, вона пішла за ним.

Він чекав на неї у своїй маленькій кімнатці з одним очеретяним матрацом і кількома вовняними килимками. Вона прийшла до нього без вагань і лягла, пригорнувшись до його великих твердих м’язів грудей, живота та стегон. Її круглі груди випинали крізь пурпурову туніку дому Барка, коли вона притиснулася до Тимона.

Вони наблизилися обличчям до обличчя, доторкаючись лагідно, але з великим жаданням до очей одне одного, губів і ніздрів, пригортаючись одне до одного у своїй потребі та бажанні.

– Коли я обіймаю тебе, я знову стаю царем венді, а не собакою-рабом, – прошепотів Тимон, і дівчина застогнала, притуляючись до нього у своєму коханні.

Його руки могли вибити життя з будь-якого чоловіка, але він послабив туніку дівчини й поніс її на свій матрац. Він поклав її на ложе й коли ліг на неї, то сказав:

– Ти будеш моєю першою дружиною. Моєю царицею і матір’ю моїх синів.

– Коли це буде? – запитала вона його, і її голос затремтів від емоцій, що нуртували в ній.

– Скоро, – пообіцяв він. – Тепер уже дуже скоро. Я маю те, заради чого я сюди прийшов, і я заберу тебе звідси назад за річку. Я стану найбільшим царем, якого будь-коли знали племена, й ти будеш моєю царицею.

– Я вірю тобі, – прошепотіла Селена.

– Мої царські повелителі й прекрасні дами! – Діти заверещали від радості, для них то був найвеселіший жарт, коли Гай звертався до них у такий спосіб. – Сьогодні я маю для вас особливий подарунок!

Знову вибухнув пандемоніум. Подарунки Гая завжди були чимось незвичайним.

– А що це? – запитала Імілца, затримавши дух.

– Сьогодні ввечері ви зустрінетеся з оракулом Опета, – оголосив Гай, і галас відразу вщух.

Малята не розуміли, про що йдеться, але однаково пройнялися врочистою стриманістю старших. Більші діти чули про пророчицю, їхні няньки часто погрожували покарати їх за непослух, називаючи її ім’я. А тепер, коли їм пообіцяли, що вони зустрінуться з цим міфічним створінням, атмосфера стала вкрай напруженою. Усім ввижалося, що до них підповзають якісь страхіття й привиди.

Анна заговорила за всіх, коли запитала приниженим і переляканим голосом:

– А вона нас не проковтне?

Коли Таніт прийшла, вона сіла посеред них і скинула з обличчя каптур плаща. Вона всміхнулася дітям і лагідно сказала:

– Я розповім вам одну історію. – Її усмішки та обіцянки вистачило, щоб зняти напругу, й вони попідсовувалися ближче до неї. – Це розповідь про одруження великого бога Ваала з богинею Астартою.

Таніт розповіла легенду з міфології, яка лежала в основі свята Родючості Землі, яке святкувалося кожні п’ять років. У 538 році від заснування Опета відбудеться сто шоста церемонія, й завтра мали розпочатися святкування, які триватимуть протягом десятьох днів.

Таніт тримала юну публіку в стані глибокого зачарування, бо говорила тим переконливим голосом, який так довго й так ретельно тренував у ній Гай, навчаючи її манірності та супровідних жестів. Гай дивився на неї з незвичайною сумішшю професійного схвалення й болісною пристрастю закоханого чоловіка.

За ці два роки вона втратила останні сліди розгубленості й непевності, хоч їй не виповнилося ще й двадцятьох років, вона набула внутрішнього спокою, ясності розуму й виразу, які личили її ролі провидиці та окультної порадниці для народу. І не мало значення, що її пророкування були ретельно підготовлені й відрепетирувані Гаєм Бен-Амоном, промовляла їх саме вона й промовляла вельми переконливо. Чимала частка матеріального успіху Гая за останні два роки походила від запитань про те, як керувати своїм майном, із якими зверталися до Таніт багаті купці та торговельні компанії Опета, і від її відповідей. Прохачі зазвичай були задоволені порадами Таніт, хоч вона завжди давала їх у неоднозначній формі, щоб не наразитися на звинувачення. Чи мало значення те, що й Гай Бен-Амон був також вельми задоволений?

У такий спосіб Гай, попри втрату царевої прихильності, тримав руку на кермі управління державою. Він не сумнівався в тому, що Ланнон Гіканус цілком усвідомлює, звідки походять поради й настанови, які він одержував від Таніт. Хай там як, а Ланнон навідував оракула регулярно в її святилищі у гроті біля тихого й зеленого басейну Астарти.

Завтра візит Ланнона до оракула стане першим офіційним актом до початку свята Родючості Землі. Це було справжньою причиною, чому Гай покликав Таніт до своєї резиденції. Він мусить ретельно підготувати її до відповідей, які вона завтра дасть на запитання царя. Гай знав із великою точністю, якими вони будуть, бо його інформатори перебували зовсім близько від царя, а до того ж Гай здогадувався, що Ланнон умисне давав знати про свої запитання, переконаний, що вони досягнуть Гая, і що його відповіді надійдуть йому з уст оракула.

Думки про Ланнона завжди вкидали його у стан глибокої меланхолії. Два роки Гай жив без радості, яку давала йому усмішка Ланнона, його поплескування по плечах та товариське ставлення – й протягом цього часу лезо його втрати не затуплювалося, а ставало дедалі гострішим. Він годинами чекав, коли йому пощастить бодай на мить побачити свого старого друга, він надокучав іншим, щоб вони розповідали йому про банкети в палаці, на які його не запрошували. На кожен день народження царя, а також на його тронний день Гай писав сонет і надсилав його разом із гарним подарунком до палацу. Подарунок нехтували, а сонет ніхто не співав – наскільки йому було відомо.

Гай примусив себе забути про свій поганий настрій і натомість подивився на кохану жінку. Діти тепер з’юрмилися навкруг неї, мовчазні, з великими очима й дуже уважні. Чотирирічний Ганнібал, названий на честь свого знаменитого предка, заліз на коліна Таніт і смоктав великий палець, задерши голову й дивлячись їй в обличчя.

Маска врочистості Таніт трохи зійшла з її обличчя, з дітьми вона сама здавалася дитиною, вираз її обличчя був жвавим, а голос збудженим. Бачити її такою – додавало нового виміру до Гаєвих почуттів до неї, і серце так збільшувалось, аж поки мало груди не луснули. Скільки ще йому доведеться чекати, думав він, і чого чекати? Знадобилося два ретельно розпланованих роки, щоб здобути її довіру, наскільки довше доведеться здобувати серце, а здобувши його, на що він може сподіватися – адже вона посвячена богині й ніколи не зможе належати смертному чоловікові.

Розповідь Таніт закінчилася, й діти стали просити, щоб