Читати книгу - "Том 12"

__Твоя Леся

Десь у мене щезло те число «Молодої України», де казка Гоголя, — пробі, пришли його, а то я страх сокру-шаюся! Певне, десь лишилось у тій хаті, де мої речі стояли.

210. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

20 червня 1911 р. Кутаїсі 7/VI 1911

Любая ЛілеєнькоІ

Пробач, що я досі не обізвалась до тебе,—от якось не було енергії з приїзду. Хоча я маюся досить добре і сей раз не простудилась на пароході, як се чомусь майже завжди трапляється зо мною на чорноморській лінії. Дома застала всіх здоровими. Себто Кльоня, очевидно, перетомлений і через те погано спить, а часом і їсть погано, але горло йому неначе поправилось, гучніше говорить і менше томиться голос, з боку легких гаразд — не рипить так при диханні, як то було ще зимою перед моїм виїздом. Через місяць від сьогодні дадуть йому одпуск (всього на місяць), тоді поїдемо десь трошки в гори, бо тут, якщо буде гаряче (а вже ж в іюлі не може бути інакше), він не відпочине — в спеку він перестає їсти м’ясо і взагалі мало що їсть і мало що спить і тим дуже виснажується. З переїздом у «Грузинські Атени» (Хоні) справа ще не скінчена, але, може, скінчиться до повороту з одпуску. Дехто тії Хоні дуже хвалить, а дехто лякає, що там вогко і малярично. Та се може залежати і від того, де саме хату найняти, чи на горі, чи в долині; будем, звісно, старатись, де ліпше. Сонячного лічення я тут ще не починала — спочатку треба було відпочити, а тепер четвертий день іде дощ (перед тим було гаряче) і сонця нема. Ну, та ще надолужу. Учора було велике «событие» — я пішла в театр! (Літ з 5, либонь, не бувала, коли не лічити школи Лисенка торік). Се тому, що заїжджа трупа російська (дуже порядна) ставила «Антігону» Софокла, а я маю пасію до сих матерій. Враження було прекрасне, але я все ж утомилась і трошки чучвірила цілий день, тільки оце ввечері прийшла до пам’яті.

Спасибі, Лілеєнько, за гроші і за листа. Я тільки боюся, що тебе стісняють такі великі відсилки (по 50 р.)» коли хочеш, то посилай меншими ратами.

У нас до якоїсь міри «спокій в краю», навіть до значної міри, хоч би й завжди так. з приємністю завважаю, що у Марусі вирівнявся і злагіднів характер. Значить, єсть якась надія на легше життя.

Як Ви там живете? Як Михальова шийка? А тютінь-ка-малютка як мається? Цілую міцно вас всіх. Кльоня теж вас вітає. Будь здорова, моя золотая! Як все-таки славно, що ми побачились,— я досі радуюся! Цілую ще раз.

Твоя Леся

211. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

16 липня 1911 р. Кутаїсі 3/VII 1911

Люба мамочко!

Що може значити, що ти н і р а з у до мене не обізвалась? Тільки друковане від тебе маю, а писаного ні літери! Я знаю, ти зайнята, але все ж... «Пиш мені, сонце біле». Я собі маюся, як і в Києві, потроху «просвічаюся», але без виразних скутків. Кльоня затягся роботою, і я вже жду не дождуся того «одпуска» — оце вже 7-го мають дати. Я вагаюся, чи їхати й собі з ним у гори,— мало у нас грошей, а ще ж і про зиму треба дбати, на всякий случай, крім того, боюся далеко їхати кіньми (в гори інакше не дістатись), та й зуби можуть задержати — я це саме заходилась їх пломбувати, бо вже крайня пора. Все-таки не знаю, може, й поїду. Чи не можна б тепер звести рахунки з Степ[аненком] за півріччя, може б, мені там щось капнуло? Я була б тобі дуже вдячна. Взялась я до нової уліти — фантастичної на сей раз — voila!1 Кримський мого клаптя не присилає — от біда!

Міцно цілую тебе і кланяюся тим, що з тобою.

Кльоня тобі кланяється.

Твоя Леся

Щось-то мені «Вісника» не шлють (VI книги), може, ти не зібралась передплатити його для мене? Так се ж «ласочка» може. Через місяців 1Ѵа—2 знов «перекочуєм»— таки в Хоні («Грузинські Атени»), бо вже є певна звістка, що Кльоня туди назначений. Я з того дуже рада, бо я певна, що тутешня служба вже незабаром довела б Кльоню до великого і, може, непоправимого лиха, а так ще, може, якось мине тая чаша. Для Марусі там нема гімназії (єсть прогімназія на 4 класи, а Маруся вже в 5-му), прийдеться її тут десь помістити. А може, Феоктиста Семенівна ізнов до Києва з нею забереться (про се виразно не говориться, але, здається, «в уме держится»). Ну, се вже як там прийдеться, а не пропадати ж ради тих гімназій — доволі вже тих жертов. У хаті лад тепер ліпший, ніж торік, либонь, через твердіше поводіння з нашого боку.

212. ДО Ф. П. ПЕТРУНЕНКА

Липень 1911 р. Кутаїсі

... А тепер просьба пріватіссіма: напишіть, з ласки Вашої, що робиться з моєю родиною? З самого виїзду не маю від мами ні слова. Ліля раз тільки обізвалась спочатку, а тепер мовчить, і так я догадуюсь тільки про існування моєї родини з факту присилки «Рідного краю», але це все ж звістка тільки приблизна і неповна, бо там же ніякої персонали нема. На листи мої відповіді теж не маю. Знаючи Вашу добрість, а при тім точність, не сумніваюся, що Ви мені черкнете пару слівець, не дуже відкладаючи.

А що робиться з Вашим збірником віршів? Чи вже Друкується? Я б дуже хотіла, щоб він вийшов.

Я мало до сього часу робила, бо перше все відпочивала після дороги та трохи домашніми справами треба було зайнятись, а потім, як полили чогось великі дощі, то я поганенько почувалась і була ні до чого. Однак дещо старе підкінчила, дещо нове почала, як на таку робітницю, то й то добре.

В справі «відкопування» — пам’ятаєте вірші Джона Рафаеля Россеті?— хутко Вам напишу, але то чималий клопіт, і тому не знаю, чи одважусь.

Ще одно, але се вже не для мене тільки: може, Ви могли б запитати відомих Вам поетів, особливо ж Вороного і Коваленка (не дивуйтесь!), чи нема у їх друкованих і