Читати книгу - "Темнота"

— Думав — Мороз сволота, а диви помилився. Спробую, спробую! Ще раз спробую… — І спробував. І був бухгальтером, і служив Морозові з собачою вірністю, і став його найкращим інформатором.

Не мало клопотів має Мороз із своїми корабельнями. Набудувалось їх у різних місцях, а толку мало. Корабельня Кожва другий рік дає самі зриви, а тоннажу потрібно до зарізу, на Воркуті гори вугілля, вся північ кричить за паливом.

Щоб помогти Кожві Мороз закупив сплав Ліспромхозу — три з половиною тисячі кубометрів, що випадково застряг три кілометри вище Кожви. Купив він його за безцін, але лихо — зима на носі, а до криги дерево мусить бути на сухому. Мороз кличе керівника корабельні Масльоху і каже:

— Товаришу Масльоха! Ти знаєш, що ми вчора закупили сплав. До криги має бути все те на березі. Завдання, як бачиш, ударне, виконаєш — нагороджу, не виконаєш — ти, Масльоха, людина з головою — сам розумієш.

Не спалось Масльосі тієї ночі, а вранці кличе він найстаршого свого прораба Князева і каже:

— Михайле Михайловичу — визволяй!

— Що там сталося? — каже Князев.

— До криги треба весь отой сплав висадити на берег.

— Здуріли! Не сьогодні-завтра вода стане, — каже Князев.

— Візьмись! Голубчику! Докажи! Визволь!

— Я вже доказував, — каже той. — На баркасах. Диви скільки фурункулів висипало.

— Твоє діло лише організувати. Руки і ноги знайдуться.

— Чорт з ним. Давай! Спробую! Лише знаєш: у мене свій метод роботи, не поскупись ларьком. На всі сто п'ятдесят процентів! — каже Князев.

— Що потребуєш? Вимагай!

Прораб подумав та й каже:

— Та що потребую? Ось лише розміркую. Зачекай! Ось мої вимоги: хліба чорного 300 кіло. Білого 50. Компоту 50. Масла 15. Цукру 25. Махорки 250 пачок.

— Розмахнувся! — каже Масльоха. — Та це ж половина місячного фонду всієї корабельні.

— Ваше діло. Своє я сказав, — розвів руками Князев.

Масльоха подумав і каже:

— Беру! На власне ризико і Морозову честь.

По трьох годинах Князев вже був на Кожві, зібрав усі свої шістдесят душ робсили — чоловіків і жінок, і почав до них мову: так і так, мовляв! От що друзі і друзячки! Я вам ні сват, ні брат, ні господар, ані туз партійний, але маю діло. І все честь-честю пояснив. І закінчив словами:

— Весь той чортів сплав, що обходить мене з вами не більше, ніж сніг торішній, мусить вилізти на берег, пищи-не-пищи (нецензурне слово), до криги.

— Ха-ха-ха! — загиржали на всі лади урки.

— Смійтесь! Ріжу вам голу правду! Маємо десять днів по триста кубів денно, і ми на сухому. Шістдесят таких героїв і четверо тягла — це забавка!

— Диви, знайшовся забавщик!

— Мовчи зубата! Натужишся трохи — не будеш каятись. Дістанеш виписку — рука не здрігне.

— Ха-ха-ха! Говорить, як піп, а в кітлі вітер.

— 3 котлом ідіть до Мороза, але з ларьковими виписками — держись. Вам і не снилось, сам Мороз за таке піде на викатку, ласуни наперед! Цукор — раз. Масло — два. Компот — три. Ей, ти там! Не слинь, а слухай! Поки дерево на воді — даремні мрії. Професор Булькин! Дорогу професору Булькину! Підходь Булькин! Ближче, ближче! Всі! Слухай! За викотку чотирьох кубів денно на рило: хліба чорного 500 грам, макаронів 200, махорки чверть пачки. За викотку семи кубів — увага! Хліба чорного 1000 грам. Тисячу! Кілограм! Білого 500! Макаронів 300. Масла 200. Цукру 300. Компоту 200. Махорки… Слухааай! Двііі! Дві пачки! Зрозуміли? Повторю ще раз. Увага, увага! За викотку…

— А коли розплата? Як рак свисне? — вирвались жадібні голоси.

— Ей, ти сушений! Не свисти даремно. Розплата з копита. Сьогодні викотив, сьогодні й получай. Вавилов! Показуй кишеню! Е, брат, з такою не сунься — лантух подавай! А вам, дівчатонька-красуноньки, особливі вигоди: двадцять процентів знижки норми. Мужик за 200 гм масла коти сім кубів, а ти п'ять з половиною. Ану, дівчатонька, потисніть, знаємо вашу силоньку, побували у ваших рученьках, нагортайте масличка з цукричком. А! — вдарився по потилиці Князев, — забув ще ось що: ланка, що найвищу викотить, дістає премію… А? Вгощає мене макаронами з маслом і цукром.

— От це мені премія! А за віщо?

— За віііщо? Розмазня. А за те, що мете! За те, що найщедрішого прораба маєш! Хто це тобі коли і де сипав до торби такі благодаті, га? І майже ні за що. Ні за що? Ей, ти слухай! Одарко. Невже ти мене із своїм Кузьмою та не почастуєш макарончиками? На віщо тобі їх стільки? Греблю гатити? Христини справляти? Не печи, не печи раків! Знаємо. Сам люблю в емтеесі на соломці покачатись. — Бригада на ціле горло гирже, і діло зроблене.

А ввечорі прораб контролює виконання.

— Текля? Чи ти сказилася? Три куби? То з тебе не лише Андрій — півень буде сміятись.

— Та ж нема часу!

— Нема часу! Розкажи! О першій вже картоплю вариш, корчиш ледаря, а дівка, як… кінь! Попереджую! Не підтягнешся — на всю зиму прощайсь з Андрієм. Мовчи! Знаю ті ваші рейди, ось запакую його Шегрінові на лісзаг, а тоді реви! Іди! Завтра побачимо!

— Серьожків — чортів сину! Думає, не знаю, чим промишляє. А хто то позавчора у директора сімдесят пільменів з воза стягнув? А хто то півня шановній куроводці Марті обезголовив? Більше: хочеш, підкажу, де пільмені і півень? Моя хата з краю, та коли і завтра твоя ланка не дасть по п'ять на круг — забудь і мою невтральність, і зирянку в Кожві, і навіть як сам звешся. Кур'єрським полетиш на лісзаг. Зваж! Йди!

На третій день прораб вигонить в середньому по чотири кубометри. Ні криків, ні нагаїв… Ледве світає, а ланки вже п'ють чай і стрімголов на викотку. Смеркає, ніч, а ланки працюють.

Сплав розтав на очах, ще день-два і дерево в штабелях, та не обійшлося без збитків. Прораб востаннє оглядає решту сплаву, аж диви? Хто це розв'язав,