Читати книгу - "Відродження Нації"

частин Російської Совітської Республіки. Тому ваша ультімативна вимога припинення нами військової акції проти Директорії й виводу російських військ з України являється безпредметовою. Ваше твердження, що на вас наступають лотиші, мадьяри й китайці, завербовані на кошти Російського Совітського Правительства, являється повторенням того наклепу, який розповсюджує проти нас уже на протязі року імперіалістична й контрреволюційна преса, що бажає цим знесилити й скомпромітувати удачну революційну оборону, яку Совітська Росія веде проти всіх білоґвардійських фронтів і ви не можете не знати, що серед українського совітського війська, яке бореться проти вас, нема ані китайців, ані мадьяр, ані лотишів.

Які елементи б'ються проти Директорії, вам чудово відомо хоча б з того факту, що по большевицьки настроєні селяне Київської, Полтавської й Чернигівської ґуберній, котрі повстали ще минулого літа в період панування гетьмана й німецької окупації, билися цілими місяцями за гасла совітської влади. Горожанська війна, котра йде тепер на Україні, не є ділом якихсь аґентів Совітської влади, але є природним результатом тої внутрішньої боротьби, яка ведеться на Україні поміж робітництвом і бідним селянством з одного боку й українською буржуазією з другого.

Ваші спроби представити прихильників совітської влади складеними тільки з одного мійського пролетаріату України, при чому ви протиставляєте йому ціле селянство, яке буцім то ставиться прихильно до Директорії, є в протиріччю з загально-відомим фактом, що український повстанський рух, який боровся за совітську владу на Україні, переважно відбувався по селах, у той час, як у містах мав місце страйковий рух.

Ми з обуренням протестуємо проти ваших спроб представити мійський та промисловий пролетаріат на Україні, працею котрого утворена вся українська промисловість, як збірку приходьків, які борються не за своє політичне та економичне визволення, але являються провідниками російського імперіалізму, в якому ви обвинувачуєте й Совітську владу Росії. Тоді, як тільки совітська форма влади, яка одчиняє широко дорогу самостійности робітництву та селянству, встані забезпечити справжнє національне самовизначення трудового люду на Україні. Ваші зусилля виставити ту горожанську війну, що є зараз на Україні, як війну поміж Україною та військами Руського Правительства, розбиваються вже через самий той факт, що представники й члени вашого Уряду, рахуючись з впливом Української Комуністичної партії, який весь час збільшується, й з успіхом військ українського Совітського Уряду, не один раз виявляли бажання згоди з обома, при чому робилися заяви, що, на випадок установлення парламентарних відносин, представники Української комуністичної партії зможуть, ви гадаєте, ввійти в склад уряду. Така спроба з вашого боку є доказом того, що ви вважаєте українську комуністичну партію реальним представником українського робітництва та селянства.

Ми повинні одночасно протестувати проти вашого стремління представити Совітську владу на Україні, як диктатуру незначної кількости мійського пролетаріату, бо Совітська влада репрезентує не тільки промисловий пролетаріат, але й усе трудове селянство.

З огляду на виявлене з боку Директорії бажання полагодити всі суперечні питання шляхом офіціальних та міжпартійних переговорів, ми пропонуємо вашим делеґатам прибути в Москву, не дивлячись на те, що вашою останньою телеґрамою, замісць того щоб іти назустріч нашій пропозіції, погрожуєте нам оголошенням війни, ми лишаємось при нашій пропозіції, яка має на меті усунення сутички між Совітською Росією та Україною. Підходящим місцем для переговорів ми вважаємо Москву, звідки ваші делеґації, користуючись звичайною недоторканостю й екстеріторіальностю, матимуть змогу зноситись по прямому дроту з Директорією.

Народній Комісар закордонних справ: Чічерін.

З цих двох документів виразно видно, яку прінціпіальну (а не фактичну) позіцію займала Директорія й як на те відповідала Рада Народніх Комісарів.

І дальші події та факти цілком підтвердили побоювання Директорії, а саме, що на Україні буде диктатура незначної частини пролетаріату (руського) над другою частиною пролетаріату (українською) й над усім українським селянством; що вся Україна стане колонією Росії й що навіть буде скасовано її державність та понівечено національні здобутки. Вся політика Пятакова й Ко. на Україні як найкраще побили хороші слова Ради Народніх Комісарів про те, що ті ради, які вони заводили, будуть представлять "не тільки промисловий пролетаріат, але й усе трудове селянство". Іменно так і вийшло, як боялась Директорія: як раз того селянства й не було в радах. (Про це докладніще далі).

Словом, це були такі самі хороші наміри й заяви Ради Народніх Комісарів, що топталися реальною діяльностю пятаковщини, як були хороші заяви й декларації Директорії, що топталися діяльностю отаманщини.

3. З одного боку - пятаковщина.

Але з цих нот знов таки видно, що обидві сторони мали щирий намір прийти до якогось порозуміння й залагодити справу миром. І коли б не було тих злих сил, - з одного боку пятаковщини, а з другого отаманщини, - то дуже можливо, що дійсно скінчилось би якимсь порозумінням.

На це є такі докази.

Щиро прагнучи спинити війну з Росією, Директорія вислала на пропозіцію Ради Народніх Комісарів свою мирову "надзвичайну дипльоматичну" місію на чолі з С. Мазуренком до Москви. Уважний і щирий прийом, зроблений місії Московським Урядом, свідчив, що в його також було бажання знайти шлях мирного порозуміння.

Директорія дала С. Мазуренкові наказ обстоювати три головніщі пункти: нейтралітет України, оборона проти контрреволюції й наступу Антанти й сістема совітської влади в формі трудових рад.

Протоколи засідань показують, що С. Мазуренко ці пункти обстоював енерґічно й з великим тактом. Російському Урядові, репрезентованому в цих переговорах Д. Мануїльським, конче хотілося, щоб Україна виповіла війну Антанті. Але С. Мазуренко не уступився з своєї позіції й добився згоди на нейтралітет. Підписаний нарешті обома сторонами мировий договір признавав нейтралітет України з активною обороною проти Денікіна, Краснова, Антанти й Польщи, а так само прінціп радянської влади, не зазначаючи точно, в яких саме формах; це мало вирішитися при детальніших переговорах, при чому зарані приймалося, що це будуть трудові ради, се-б-то з відповідним представництвом трудового селянства в них.

На жаль і ця мирова конференція теж була й лишилася тільки хорошим наміром. Бо в дійсности фактично діяли й рішали пятаковщина й отаманщина.

Пятаковщина перш усього дуже гальмувала переговори, які тяглись майже місяць (від половини січня аж до 4 лютого, коли Директорія вже здала Київ). Вона виступала рішучим противником якого будь порозуміння з Директорією. Російському Совітському Урядові довелось навіть пригрозити обійтися й без неї, коли вона буде сперечатись. (І всі переговори в Москві й оця загроза чудесно доказують, хто саме воював з нами).

Руські націоналісти-комуністи настоювали на тому, що Директорія ніяких сил не