Читати книгу - "Таврований"

Федя Карпенко слухав командира разом з Сашею Ленкіним. Йому чогось не вистачало.

— Стою, Федя, і думаю, що мені не вистачає, — радився з Карпом Саша.

— Нас звуть стєпя. Ти не уявляєш, вийдемо на рівнину і навіть вмирати не страшно.

— Ні, Федя. Я не про те. Мені не вистачає переконливого слова Семена Васильовича.

Почалося нерадісне прощання.

Групи йшли кожна по своєму маршруту. І прощалися так, ніби бачилися востаннє.

Тимофій Амросієвич отримував із Сумського з’єднання партизанських загонів тривожні вісті. Сигнали біди. Слово «SOS» він читав між рядків в кожній радіограмі. Партизани оточені силами досвідченого генерала Крігера. І, по всій видимості, цей досвідчений вояка доведе розпочате до кінця. Він знищить групу.

Постійно тримав на столі радіограму: «Веду важкі бої. Щодня бомбардування авіацією. Снаряди, міни всі витрачені, гармати і міномети знищені. Противник кинув проти нас 4,12, 13 і 26 полки поліції СС, батальйон бельгійців, три полки мадяр… Просимо бомбардувати Ділятин, Надвірну, Станіслав, Львів».

Тимофій Амросієвич дав відповідь, що їх радіограму з проханням бомбити він відправив товаришеві Сталіну. Про прийняте рішення обіцяв повідомити. Він радив командуванню з ’єднання відриватися від противника, уникати боїв. Зберігати особовий склад.

Строкач розумів, що просити ставку Верховного головнокомандування, коли почалася битва на Курській дузі, марно. Там зараз вирішується доля держави. Туди кидаються всі засоби. Але він вишукував всі можливості, щоб хоч чимось допомогти сумчанам. Зібрав фахівців партизанського руху, кращих льотчиків Валентини Гризодубової. Всім ставив питання: як допомогти партизанам у глибокому тилу ворога.

Дискусії ні до чого не привели. Літаки за одну літню ніч не могли долетіти до Карпат. Вирішили виділити їм проміжні аеродроми в розпорядженні з’єднань Субурова і Федорова. Але жоден пілот не міг посадити машину в горах. Всі зійшлися на тому, що сумчанам потрібно терміново виходити на рівнину.

У штабі партизанського руху дивувалися, як це голодні, обірвані люди продовжують рухатися, все тягнути на собі, днями не їсти, чинити опір добре озброєному ворогу з танками, гарматами, машинами, автоматичною зброєю, якого зверху підтримувала авіація.

Строкач радив партизанам уникати боїв, але він не розумів всього трагізму обстановки, яка склалася. З’єднання не могло уникати боїв, бо ворог обклав його, переслідував по п’ятах. Тільки неймовірна сила волі і загартованість бійців, віра в своїх командирів дозволяла з’єднанню вириватися з численних оточень.

Радіограма в штаб була криком про допомогу. Загін перебував на межі повного знищення.

Уже тиждень зв’язок з прославленим партизанським з’єднанням був нестійким. Після значної перерви Тимофій Амросієвич отримав копію наказу № 405, що комісар з’єднання в бою пропав без вісті. Цей наказ було видано на другий день після зникнення Руднєва. На третій партизани розбіглися в різні боки.

Рейдом Сумського з’єднання партизанських загонів постійно цікавився Верховний головнокомандувач Йосип Віссаріонович Сталін, перший секретар ЦК Компартії України Микита Сергійович Хрущов. ЦК КП (б) У, апарат уряду України займали кілька приміщень на Тверському бульварі, 18. Там же знаходився в окремому двоповерховому особняку УШПР.

Микита Сергійович часто викликав до себе Тимофія Амросієвича для доповіді. Особливо цікавився рейдом сумських партизан в Карпати. Робив він це, крім усього іншого, заради того, щоб при зустрічі зі Сталіним конкретно і кваліфіковано проінформувати вождя про з’єднання, яке вийшло до кордонів з Польщею, Румунією, Чехословаччиною та Угорщиною.

Йосип Віссаріонович за столом на своїй ближній дачі смакував розповіді Микити Сергійовича, як сумські партизани паралізували рух поїздів на Західній Україні в період підготовки битви на Курській дузі.

— Вони гнали ешелони через Західну Україну. Десятки потягів на годину.

Сталін погладжував вуса, підливав у келих улюблене грузинське вино.

— Адольфа трохи кондражка не хватила? — Перепитав Микиту Сергійовича.

— Оголосили траур по всій Німеччині. Тепер змушені посилати потяги через Румунію.

— Ви там попрацюйте з командирами. Нехай посилять диверсії в інших регіонах.

На наступний день Микита Сергійович викликав Строкача. Високий, стрункий генерал зайшов в кабінет секретаря ЦК КП (б) У. Хрущов розповів про зустріч з Верховним і зажадав від Тимофія Амросієвича посилити диверсійну роботу в тилу ворога.

Всі ці наркоми, секретарі ЦК знали, що успіх війни залежить від тих, хто взяв на себе основний удар, перебував на передовій, б’ється з ворогами в тилу. Вони всіляко допомагали їм. Але в той же час тримали ніс за вітром. Намагалися не опустити себе перед Верховним, бути в курсі подій, приймати вигідні не тільки для фронту, а й для себе рішення.

Варто було тільки оступитися, піти проти течії, тебе відразу зметуть з шляху, змішають з брудом. Тому Тимофій Амросієвич стелився перед секретарем ЦК Компартії України Д. С. Коротченко, той — перед Хрущовим, а всі разом вони тремтіли перед Верховним, який особисто вирішував все в цій величезній країні.

Не тільки в силу своєї спокійної натури Строкач багато що спускав партизанським ватажкам, терпів їх хамство, необґрунтовані вимоги і обурення, пияцтво, відкрите співжиття одружених командирів з жінками. Він, як і інші керівники країни, розумів: поки вони б’ють ворога, їм доведеться багато чого прощати.

Якщо Семен Васильович Руднєв вважав, що після війни він може багатьом позривати погони, поставити на місце знахабнілих високих командирів, то тут, у Москві, думали навпаки. Коли закінчиться війна і вони будуть у безпеці, можна поставити на місце всіх, хто зараз вважає себе героєм.

З’єднання сумських партизан несло великі втрати. Але воно викликало у всіх захоплення. Воно вийшло на кордони Радянського Союзу, і німці не можуть нічого вдіяти з партизанами. Ці дії в тилу ворога піднімали