Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

- То насправді хлопцям пастка не приготована? І це був лише привід витягнути мене за Грань? - З надією спитала я.

- Приготована! Вони всі помруть, – широко посміхаючись, відповів Олександр, а я зашипіла від страху та безсилля. - І заманити тебе за ґрати звісткою про їхню пастку - подвійне задоволення. Але не будемо марнувати час: Міра, починай!

Мордою Гострозуба промайнуло щось схоже на огиду, але звір слухняно підійшов до мого дракона і приготувався щось робити. Минула хвилина, інша, але нічого не відбувалося.

- Вибачте за затримку, - театрально скривився дядько, - ох вже ці нестикування в часі... А, ось зараз почнеться. Насте, дивись, не кожен може похвалитися, що бачив свою смерть!

Я зазирнула назад у реальність, до кімнати готелю, де залишилися наші з дядьком непритомні тіла, вже підозрюючи, що я там побачу. І мала рацію: до мене підходили два здорованя злочинної зовнішності, в руках одного блиснув ніж.

- Можеш навіть не намагатися повернутися  і битися з ними, ця клітка блокує будь-яку твою активність. До речі, дякую тобі за ідею, це Міра з твого щита створила...

От же ж Кузькіна мати! До речі, ось Кузю я покликала б, от тільки знову ж проклята клітка не дасть...

У цей час чоловік з ножем замахнувся над моїм тлінним тілом, але раптом другий мужик перехопив його руку, зупинивши вістря за сантиметр до моєї шиї. У мене підкосилися коліна, а в голові зашуміло - виявляється, весь цей час я не дихала. Невже той другий на нашому боці!?

Як би не так! Мій тимчасовий рятівник мерзотно посміхнувся і накрив моє обличчя подушкою.

- Не знав, що у Боба такі вподобання. Що ж, це займе трохи більше часу... Подумай про щось хороше, - зареготав Олекса, отримуючи ненормальне задоволення від ситуації. Псих кінчений.

Я ж видала жалюгідний стогін-плач, задовольняючи дядькове бажання драматизму, а сама тишком-нишком оглядала плетіння грат: не те що б я серйозно сподівалася на порятунок, але дивитися, як душать моє тіло була не в силах. Це і в реальності займає не так мало часу, а за Гранню цілком могло тягтися годинами.

І тут несподівано для себе я згадала одну деталь: дядько сказав, що Міра взяла за основу моє ж плетіння. А в ньому була одна майже непомітна вада, яку я все ніяк не знаходила часу виправити... Точно! Ось вона, є! Міра чи то не помітила її, чи то залишила навмисне... Так, якщо потягнути за цю ниточку, то...

Але я так і не побачила, що станеться, тому що в очах затанцювали плями, а з мого сонячного плетіння засяяли дві нитки: одна вела до дракона Акая, інша  йшла до Айсубуру. Міра тут же підготувалася ловити першу нитку, дядько ж чатував біля зв'язку з Айсубуру. От же бридкий стерв'ятник!

На землі тим часом чолов'яга забрав подушку  мого обличчя і штовхнув ногою моє бездиханне тіло. Заржав і дав "п'ять" своєму товаришеві.

У мене тут, за Гранню, залишилося ще трохи часу, поки біологічна смерть тіла не перетвориться в клінічну, тобто в смерть мозку. І в цей час могло статися диво, і в кімнату готелю міг би влетіти доктор Айболіт і розпочати серцево-легеневу реанімацію... Ех, правда: надія вмирає останньою.

Дивно, але мені страшно не було. Лише сумно. Я не побачу двійнят Галі, і навіть не попрощаюся з мамою, і не скажу, як я її люблю, а я ж так рідко їй це говорила... І більше не побачу Гліба, а зараз особливо гостро хотілося просто його поцілувати - і начхати на наше розставання. Прикро, знаєте, коли у казковій фразі "жили вони довго і щасливо і померли в один день" збувається лише друга частина.

Ні! Я мушу боротися і зробити все, щоб попередити Гліба! З цієї точки зору, ті п'ять-сім хвилин, протягом яких ще функціонуватиме мій мозок і я житиму за Гранню, - не так вже й мало!

Я зібрала останні сили і повернулася до плетіння клітки – і не повірила своїм очам! У мене вийшло! На місці висмикнутої нитки утворилася крихітна дірочка з нерівними краями, був би час, то можна і повністю розпустити... Але мені й цього достатньо: я пригорнулася губами до отвору і закричала на всю міць легень.

- Ку-у-узя!

В принципі, можна було так і не кричати, бо мій милий динозаврище був уже зовсім поряд: мабуть, Айсубуру переборола свій страх і, коли запахло смаженим, одразу вирушила на пошуки гострозуба. Я послала ірбісу повідомлення, щоб вона кинула все і відшукала вовка Гліба і якось передала йому повідомлення про пастку, але вредна кішка лише трохи смикнула хвостом, немов відмахнулася від мого наказу, як від настирливої ​​мушки. Вона вже намітила собі ціль і плавно наближалася до дракона Олександра. Кузя ж граціозно - і куди тільки поділася вся його підліткова незграбність та грайливість! - підкрадався до Міри.