Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

яку говорила велика мати з печери. Навіть Амага погоджувалася обміняти

Бекира на іншу дитину, головне знайти вмістилище для Тарга. Звільнитися від

духів, урятувати себе, а, може, і Ма. Хіба завелика ціна — життя незнайомої

йому дитини? Талавір зловив збентежений погляд Бекира й наказав Сімургу

здійнятися в небо. Правда була в тому, що він не хотів віддавати на поталу

джадалу жодну душу.

На землі, попри вітер, що дедалі посилювався, розгорілася суперечка.

Марш виснажив акинджиїв. Саша Бідний дозволяв зупинятися лише на кілька

годин. Скіф’янка щось кричала, розмахувала батогом і показувала в бік, куди

закликав іти Талавір. За її спиною щулився Ніязі.

Небо на півночі стало брудно-червоним. Наче величезна лапа, по землі

потяглася пилова хмара. З північного заходу почав витягуватися вихровий хвіст.

У його темному нутрі спалахнули перші блискавки. На голові Саші Бідного

здійнялися наелектризовані пасма. У носі защипало від пилу та суєру. Нарешті

акинджий наказав вирушати. Талавір побачив, як він махнув плямистою від

виразок рукою, і тільки тоді помітив, що Чорної Корови немає поряд із

Шейтаном. Він знизився, намагаючись роздивитися дівчинку. Шейтан закричав і

застрибав у сідлі, привертаючи увагу Чорної Корови, яка неспішно поверталася

від засохлого тамариску. Мабуть, дівчинка скористалася суперечкою, щоб

сходити до вітру. Але не розрахувала швидкість розгортання бурі. Чорна Корова

здивовано розвернулася до пилової стіни, мить остовпіло спостерігала за

хвостом бурі й нарешті під загальні крики побігла до тулпара. Ніхто на землі не

зауважив, як під її п’ятами зрушилася земля. Вона ледь устигла вмоститися

позаду Шейтана, коли за крок від тулпара здибився ракоскорп. Він виліз із землі

майже на весь корпус і загрозливо розвів клешні. Тулпар злякано сахнувся.

Шейтан потягнув за віжки, намагаючись приборкати тварину. Чорна Корова

вчепилася в його спину, намагаючись втриматися в сідлі. І раптом щось сталося

з її руками. З-під пальців закурився дим. Долоні охопив вогонь. Але на обличчі

Чорної Корови не було болю, лише розгубленість і почуття провини, як у дитини, що нашкодила в присутності дорослого. Шейтан здивовано розвернув голову.

Цей рух остаточно заплутав тулпара. Тварина не втримала рівноваги й

завалилася на бік. Крізь шум бурі Талавір почув крик Бекира. Хлопчик вирвався

з обіймів Саші Бідного, зістрибнув із сідла й уже біг на допомогу Чорній Корові.

Ракоскорп, наче тільки цього й чекав, ринувся напереріз Бекиру.

— Буря! — заволала Амага всередині Талавіра.

Від її крику голову пронизав біль, але для Талавіра більше не існувало

нічого, окрім рішучого обличчя Бекира та ракоскорпа, готового вчепитися в

хлопчика. Він спрямував Сімурга на земляного членистоногого. Бекир упав від

помаху крил і дивом не потрапив під гострі кігті птахолева. Хлопчик відповз, а

грифон кілька разів шарпнув по голові ракоскорпа. Вітер ставав усе сильнішим, Талавір ледве тримався на спині грифона, ракоскорп не став битися, а швидко

зарився в землю. Акинджиї підібрали дітей, закинули на тулпарів і щодуху

поскакали від бурі. Очі Талавіра забивав пісок. Він занадто пізно зрозумів, чому

вони тікали на південний схід, уздовж бурі. А коли побачив хвіст і наказав

грифону набирати висоту, уже було пізно. На нього впала стіна пилу й піску.

***

— Він прокинувся!

Талавір розплющив очі й побачив над собою Чорну Корову. Горло

зсередини наче пошкрябали кігтями. На язиці відчувався пісок. Голова

розколювалася, а губи вкрила соляна кірка. Дівчинка спантеличено подивилася

на бурдюк у своїх руках. Вона не могла зрозуміти, як він питиме із запечатаним

ротом. Долаючи біль, Талавір відірвав сіль і припав до отвору. Тепер їхня вода

буде з його кров’ю.

Акинджиї отаборилися біля древньої халупи, що була складена з невідь

звідки добутої скельної породи, а не з вапняку, як більшість руїн у Дешті, і може, тому ще досі витримувала бурі. Стіни вкривав наліт блискучого пилу, подекуди

в щілинах виднілися коріння та стебла давно зсохлих рослин, з кутків тягнуло

сечею і падлом. На долівці біліли припорошені кістки. У Дешті були місця на

кшталт пустельних оаз, які роками залишалися на місці, попри бурі, а тому

слугували захистом і тимчасовим пристановищем для подорожніх. Іноді біля них

розросталися селища, але частіше — кладовища. Може, тому суєрні бурі їх і не

чіпали: суєр не любив мертве.

Талавір прокашлявся і хрипко, вихаркуючи сіль, запитав:

— Як я тут опинився?

— Тебе приніс грифон. Просто в кігтях. Узяв і кинув нам під ноги, — з

готовністю відказала дівчинка, потім усміхнулася, вилила краплю води собі на

долоню, дістала з мішечка, що бовтався на поясі, дрібку порошку, щось замісила

й нанесла мазь на губи Талавіра. Холод доторку погасив біль.

— Твої руки? — Талавір перехопив її долоню, згадуючи, як на початку

бурі вони спалахнули. Слідів від опіків не було.

— Руки? А, так. Дар Учан-Су — Води Життя. Не переживай. Вони

спалахують, тільки коли мені дуже страшно або я дуже на когось гніваюся. —

Дівчинка нахилилася трошки нижче й знову всміхнулася. — Загалом я сама не

дуже знаю, як воно працює.

Знадвору потягло вареним м’ясом. І Талавір мимоволі проковтнув слину.

— Обід майже готовий, — радісно сказала Чорна Корова, спостерігаючи за

рухом його кадика, а потім несподівано схопилася на ноги й завмерла. У

провалля в стіні хтось зайшов.

— Ми не кинемо його тут, — сказав Бекир. Талавір не зразу зрозумів, до

кого він звертається, поки не побачив огрядну постать Саші Бідного. Вони не

помітили, що він прийшов до тями, а дівчинка зробила знак мовчати.

— Тулпар Шейтана заслаб, — прохрипів акинджий. — У нас немає місця.

— А куди ви поділи мого грифона? — Талавір звівся на ліктях, спостерігаючи за тим, як скиснуло обличчя акинджия. Він, мабуть, і не

сподівався, що