Читати книгу - "Бот, Максим Іванович Дідрук"

Наблизившись, Джеймі здивувався ще більше. Двоє чоловіків (один — здоровий, як слон) і дівчина. Подорожні виявилися нетутешніми, і виглядали так, наче вчора ввечері їх страшно били в якомусь із барів Аріки[130], після чого вони всю ніч трюхикали пішака аж до Антофагасти. Дівчина примотала праву руку ганчір’ям до тулуба. Її плече неприродно витикалося вгору і вперед. Обличчя страхітливо попалене. У ґевала наполовину заплило ліве око. А лице русявого було роздряпане, наче його тягали мордою по асфальту.

Макака обігнав подорожніх і спинився. Щось кольнуло його прямісінько в серце.

— Buenos días, vagabundos[131], — стягуючи шолом, привітався він з незнайомцями.

Від них страшенно смерділо потом. Хоча після вчорашніх перемовин з Господом про Джеймі теж не можна було сказати, що він пахтить трояндами.

«Чого став? — вороже зиркнув на коротуна Тимур. Погляд промовисто виражав його думки. — З твого велосипеда нам користі ніякої», — хлопець почувався змореним і злим.

— Може, попросимо його, нехай подзвонить комусь із родичів? У нього ж має бути мобільний. Раптом вони нас… — Лаура заглухла, не закінчивши думку. Ніхто з них — ні вона сама, ні Тимур, ні Хедхантер — не знали іспанської. Тимур міг читати, але з розмовною мовою у хлопця були нелади.

Джеймі спостерігав за ними зі змішаним почуттям співчуття та огиди. Кляті ґрінго! Пришкандибали бозна-звідки, нахапалися проблем, а тепер плентаються у свої посольства, жалітись про те, які погані чилійці. Саме так! А як інакше? Як іще вони можуть опинитися посеред пустелі та ще й у такому задовбаному вигляді? Макака люто насупився.

Та наступної миті мавпячий вишкір зійшов з його лиця. Він вкотре згадав гарячі очі над океаном і дану Всевишньому обіцянку. Ця трійця тут неспроста. Це знак. Стопудово знак. Господь почув його клятву і відразу взявся перевіряти її на міцність. Мавпяче лице набуло підлабузницько-благочестивого виразу. «Всі ми діти Господні, — куцан подумки наказав собі триматися. Хай як буде важко — не грішити навіть у думках. — Ти сумніваєшся в мені, Отче? Хочеш перевірити, чи вартий я того, щоб поповнити ряди твоєї пастви? О, я Тебе розумію. Я покажу Тобі, — Джеймі розправив куці плічка, — покажу, на що я здатен». Він стягнув наплічник зі спини, зліз із дирчика і підійшов до незнайомців.

Ріно сторожко зирив на недоростка. Попри скромні габарити, здоров’як безпомилково розпізнав у пігмеєві колегу по цеху. Щось підказувало: вельми небезпечного колегу. Джеймі тим часом підступив упритул, занурив руку в рюкзак і витягнув звідти… чотири товстенних пачки з грошима.

— Es un regalo… hay para todos[132], — смиренно, і разом з тим урочисто проказав він, ткнувши гроші Тимуру.

Хлопець збентежився від несподіванки.

— No entiendo, señor[133], — відповів єдине, що спромігся згадати, програміст, мнучи пачки пальцями. Він був шокований. Коротун видавався йому казковим ельфом.

— Ентьєндо, ентьєндо, — встрянув Хедхантер. Розчепіривши пальці, поклав м’язисту долоню на гроші, аби Тимур не здумав їх повернути.

— Ми не можемо взяти бабло, — прошепотів хлопець. — Це якось…

— Заткни хавало! — рикнув на нього Ріно.

Заледве стримуючи набуті за роки кримінальної практики рефлекси, заглушуючи знавіснілих демонів у голові, Джеймі відступив кілька кроків назад і жестом ще раз показав: беріть. Трохи нервовим вийшов той жест. При цьому його погляд не відривався від чотирьох пухкеньких пачечок. Макака багато чого чинив за життя, але такого геройства, такого безкомпромісного самозречення — ще ніколи. Він аж спітнів.

— Muchas gracias, chica![134] — кинув услід Хедхантер.

Карлик похолов. Це йому почулось чи переросток справді обізвав його дівахою? Джеймі запе́кло, виклично вп’явся у гіганта. Ніздрі роздулись, мов кратери. Думки про Бога зі свистом повилітали крізь вуха. Таких дебелих і нахабних гівнюків він ще не зустрічав (на вигляд Ріно був чи не втричі більшим за куцана). Ви тільки гляньте, скотина яка: йому дають купу грошей, а він… гр-р-р! У Макаки від збудження почала смикатись щелепа. Він пожирав амбала хижим поглядом, уявляючи, як дістає з рюкзака «гармату», повільно наводить дуло на здорованя і відстрілює його слонячу цюцюрку аж ген до тих пагорбів.

Але ні. Ні! Він же дав слово Господу!

Така вона доля всіх ревних служителів Бога. Ти робиш добро, а тобі серуть в обличчя. Джеймі рвучко розвернувся, заскочив на мопед, сяк-так напнув на голову шолом і погнав геть, благаючи Господа більше не випробовувати так його терпіння.

Чоловіки та дівчина лишились самі при дорозі.

— Ти чого його чикою назвав? — піднявши брову, спитав Тимур.

— Ну, це ж по-їхньому чувак чи друзяка, — ґевал кинув питальний погляд на хлопця: — Хіба ні, фелла?

— Ти безнадійний, Хедхантере, — махнув рукою програміст. Він не підозрював, що південноафриканець кілька секунд тому перебував на волосинку від смерті.

— Скільки там? — дивлячись услід дирчику, поцікавився Ріно.

— Три пачки з банкнотами номіналом 5000 песо, — перераховував Тимур, — і одна з купюрами по 10 000, загалом це… два з половиною мільйони песо.

— Точніше, фелла. У нормальній валюті.

— Приблизно п’ять тисяч доларів, Ріно.

Хедхантер розтягнув кутики губ і підморгнув:

— От вам і гроші на дорогу додому, хлопці.

Лаура, яка довго була під враженням від чилійської щедрості, нарешті очуняла:

— Цей ліліпут… на мопеді… він же смердів гівном. Чи то мені приверзлося? І взагалі, що це було? Чому він віддав нам свої гроші? Я не розумію, ми його не просили…

— Пішли, дівко, — Ріно торкнувся її здорового плеча, — вічно ти лізеш зі своїми філософськими штучками… — Для повного щастя Хедхантеру не вистачало лиш одного — закурити.

Через двадцять хвилин їх підібрав директор археологічного музею з Калами, який котив до Антофагасти, вирішивши на деякий час забратися з міста. Подалі від проблем.

Пізніше того ж дня, скориставшись послугами авіакомпанії «LAN Chile», Ріно, Лаура та Тимур вилетіли вечірнім рейсом до Сантьяго. О 22:01 їхній літак успішно приземлився в аеропорту чилійської столиці.

CXXIX

Здійснивши перший у своєму житті акт доброчинності і почуваючись реально крутим філантропом, Макака без пригод доїхав до Антофагасти. По дорозі він не порушив жодного правила дорожнього руху.

За чверть до третьої пополудні коротун, не криючись, прибув у головне