Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Ні, — прошепотіла підопічна зі сльозами болю на очах.

— На цьому кораблі — як ти, можливо, помітила — є дві чудові каюти, що їх я винайняла для нас, заплативши чималі гроші, — промовив Яснин голос у них за спиною.

Тин вилаялася й, підскочивши, обернулася, шукаючи, хто це сказав. Фрактал, звісна річ. Шаллан навіть не озирнулася на нього, а одразу поповзла до стінки намету. Васа з рештою були десь там. Якщо тільки вона зможе…

Тин упіймала її за ногу й потягнула назад.

«Мені не втекти», — інстинктивно майнуло в гадці. Шаллан затопила паніка, а з нею і спогади про часи, коли вона була цілковито безсилою. Про батьків гнів, який ставав чимраз страшнішим. Про родину, яка розпадалася.

Безсилою.

Не втекти, не втекти, не втекти…

«Битися».

Шаллан висмикнула ногу з хвату жінки й, розвернувшись, кинулася на Тин. Вона більше не буде безсилою! Анізащо!

Тин охнула, коли дівчина атакувала її — люто, шалено, нестямно й нестримно. Але неефективно, бо вона майже не вміла битися і за лічені миті знову захрипіла від болю, коли кулак Тин зацідив їй у живіт.

Шаллан осіла навколішки, з очей покотилися сльози. Вона хапала повітря, але вдихнути ніяк не виходило. Тин стукнула її в скроню, і в очах побіліло.

— Що це було? — зажадала жінка.

Дівчина підвела погляд і закліпала. Перед очима пливло. Вона знову лежала долі. На щоці Тин пишалися криваві борозни від її нігтів. Жінка провела рукою по обличчю, і долоня почервоніла. Лице аферистки спохмурніло, й вона потяглася до столу, де лежав у піхвах її меч.

— Ну й безлад! Буря забирай! — буркнула Тин. — Треба покликати сюди Васу, й повісити все на нього.

Жінка оголила меча.

Шаллан через силу звелася навколішки, а відтак спробувала зіп’ястися на ноги, але ті не слухалися, й намет ходив ходором, наче палуба «Усолоди вітру».

— Фрактале? — прохрипіла вона. — Фрактале?

Знадвору щось долинуло. Крики?

— Шкода, що мені доведеться покласти край цій афері, — холодно промовила Тин. — У певному сенсі, я пишаюся тобою. Ти пошила мене в дурні. З тебе вийшла б неабияка шахрайка.

«Спокійно! — сказала собі Шаллан. — Зберігай спокій!»

Десять ударів серця.

Але хіба їх мало бути десять і для неї?

«Так. Інакше не буває. Час, мені потрібен час!»

У рукаві лежали сфери. Коли Тин підійшла, Шаллан різко вдихнула. Всередині, наче несамовитий ураган, забушувало Буресвітло, й вона здійняла руку, посилаючи Світловий імпульс. Матеріалізувати його в що-небудь дівчина не могла — бо поки не вміла — але в ньому на мить прозирнула її збрижена постать — горда, мов у придворної дами.

Забачивши таку проєкцію світла й кольору, Тин різко спинилася і змахнула перед собою мечем. Світло пішло брижами й розсіялося завитками диму.

— Я, певне, божеволію, — промовила жінка. — Мені вчуваються голоси, ввижаються примари. Гадаю, частина мого єства не хоче цього робити. — Вона підступала, заносячи зброю. — Мені шкода, що цей урок ти засвоюєш на власному прикладі. Дитино, іноді ми мусимо робити те, що нам не до вподоби. І це непросто.

Шаллан заричала, виставляючи перед собою руки. В них заклубочилися завитки імли, матеріалізуючись у блискучого, сріблястого Сколкозбройця, який проштрикнув груди Тин. Жінка не встигла й охнути від подиву, як у її очницях вигоріли очі.

Труп зісковзнув із леза й лантухом повалився додолу.

— Кажеш, непросто? — рикнула Шаллан. — О, так. Але я тобі, здається, вже казала, що давно засвоїла цей урок. Дякую.

І дівчина, похитуючись, через силу звелася на ноги.

Полог намету відкинули, й Шаллан обернулася, спрямувавши Сколкозбройця вістрям до входу. Стискаючи скривавлену зброю, там купою стояли Васа, Ґаз та ще кілька солдатів, переводячи погляд із дівчини на тіло з випаленими очима, що валялося на підлозі, а відтак знову на дівчину.

Шаллан заціпеніла. Їй кортіло відіслати Сколкозбройця, сховати його. Адже той був жахливий.

Але вона цього не зробила, а придушила в собі ці емоції, тамуючи їх глибоко всередині. Тієї миті їй треба було триматися за щось грізне, і меч придавався для такої мети. Навіть якщо Шаллан він був ненависний.

— Де люди Тин? — Невже це був її голос — такий крижаний і беземоційний?

— Прародителю бур! — видобув Васа, заходячи до намету. Він не зводив очей із меча й тримався рукою за серце. — Того вечора ви просили нашої допомоги, хоча могли перебити всіх — і нас, і розбійників. Самотужки…

— Де люди Тин?! — крикнула дівчина.

— Мертві, Ваша Світлосте, — відказав Руд. — Ми чули… чули якийсь голос. Він кликав нас до Вашої Світлості, а вони не пускали. Аж раптом залунали ваші крики, і…

— То був голос Усемогутнього? — пошепки спитав Васа.

— То був мій спрен, — пояснила Шаллан. — Це все, що вам треба знати. Обшукайте намет. Цю жінку найняли, щоб убити мене. — По-своєму, це була правда. — Десь у паперах може бути зазначено, хто її наймачі. Принесете мені всі записи, які знайдете.

Ті ринули всередину, беручись до роботи, а Шаллан опустилася на стільчик коло столу. Телестиль досі був активний і чекав, зависнувши над аркушем. Пристрій більше не мав де писати. Треба було замінити папір.

Дівчина відіслала Сколкозбройця.

— Не розповідайте решті про побачене тут, — звеліла вона Васі і його людям.

Ті вмить пообіцяли мовчати, але Шаллан сумнівалася, що їхньої обіцянки стане надовго. Сколкозбройці були замало не міфом — а тут жінка, що стискає такого меча? Розповзуться чутки. А їй саме цього й треба.

«Ти жива завдяки цій клятій штукенції, — подумала про себе Шаллан. — І то вже не вперше. Тож припини нарікати».

Вона забрала телестиль із планшета, замінила папір, а потім знову встановила кінчик пристрою у верхньому кутку. За мить далекий спільник Тин знову заходився писати:

«Ваші благодійники — ті, за чиїм дорученням ви діяли в Амидлатні, — хочуть зустрітися з Вами, — вивів телестиль. — Схоже, Примарокровні мають для Вас іще якусь роботу. Мені влаштувати Вам зустріч із ними у військових таборах?»

Телестиль застиг на місці, чекаючи відповіді. Що це там допіру писали? Наче ці люди — Примарокровні, благодійники Тин — знайшли потрібну їм інформацію… яка стосується міста.

Урітіру. Ті, хто вбив Ясну й погрожував родині Шаллан, також шукали це місто. Дівчина довгенько вдивлялася в написані на папері слова, а Васа і його люди тим часом стали витягувати зі скрині Тин убрання і простукувати її стінки, шукаючи схованок.

«Мені влаштувати Вам зустріч із ними…»

Шаллан узяла телестиль, перемкнула вмонтований самоцвіт і написала єдине слово:

«Так».

Кінець другої частини

ІНТЕРЛЮДІЇ

ЕШОНАЙ • ЗАГЕЛЬ • ТАЛН

І-5. Об’їждчик бур

У місті Нарак щільно задраювали вікна, бо близилася ніч і насувалася буря.