Читати книгу - "Антологія української готичної прози. Том 1"

ґендель». І зайняв одну «крамницю» якийсь дивний купець, і сидів він у ній, не маючи ніякого товару, і через якийсь час виходив із неї, і ставав посеред дороги і ніби говорив із кимось невидимим. І це було дивно всім нашим купцям, великим і малим, славним і простим, і навіть факторам і носіям. І почали всі вони говорити про дивного купця: або це «мішіґінер», або це щось дивне. І у всіх того року були гарні ґешефти і великі зиски, і лишень в одного нього не було ніяких справ. І пойняло всіх зворушення, і всі почали запитувати один одного:

– Що воно таке?

І коли не могли розплутати, пішли до рабина і сказали йому. І був на той час у Бердичеві знаменитий рабин, і знав він багато, і довго обміркував кожну справу. І почав рабин думати, що воно таке, і шукати відповіді в талмуді, і нічого не придумав, і нічого не знайшов. І підвівся рабин з місця свого, і позвав прислужників своїх, і пішов до «крамниць». І прийшов рабин до того дивного купця, і сказав йому:

– Шолом-алейхем!

І почув у відповідь:

– Алейхем-шолом!

І запитав рабин у дивного купця:

– Ви торгуєте?

І відказує йому дивний купець:

– Торгую.

– І я не бачу вашого товару, – каже рабин. І підвівся тоді реб Лейб-Сурес, бо це був він в образі дивного купця, і мовив:

– Ось мій товар.

І бачить рабин: мимо ребе біжить якийсь єврейчик… І сказав реб Лейб-Сурес рабину:

– Дивіться!

І рабин дивився. І зупинив реб єврейчика, і запитував у нього:

– Куди ти біжиш?

– Біжу робити ґендель, – відповідав єврейчик.

І підійшов тоді реб до єврейчика, і взяв поли його капота, і розгорнув їх, і сказав рабину:

– Дивіться.

І подивився рабин, і побачив під капотом саван, і зрозумів, хто перед ним, і злякався, і хотів було закричати, але, почувши грізне «ша!», злякався і змовк. І сказав тоді реб тому єврейчику:

– Ти мрець! Іди на спочинок!..

І був прийнятий мрець на місце вічного спочинку.

І знаєте ви, що це було? Чимало з народу нашого вдаються в марноту, і не дбають про духовне життя, і забувають про добрі справи, виконання найсвятіших велінь божественної книги – талмуда, і не виконують сабашів, бо проводять празники поза своїми домівками, в розлуці з жонами своїми, і дізнають вони за це великих мук: не знаходять місця вічного спочинку після смерті своєї.

І вболівав за них реб Лейб-Сурес, і просив за них Бога Вишнього, Бога Ізраїлевого, і ублагав його. І дана була найсвятішому цадику велика сила – давати мертвим спокій. І заспокоїв він у той час усіх нещасних синів народу нашого.

І було: рознеслася по всьому прекрасному місту Бердичеву чутка про ребе Лейб-Суреса, і всі, багаті й бідні, знатні й прості, сходилися до нього, і приносили йому дари. І не брав нічого найсвятіший реб Лейб-Сурес. І це було дивне й незрозуміле. І був поголос такий в народі нашому.

IX

Реб Лейб-Сурес володів усіма ангелами, і кожен із них, по своєму роду, достачав усе преславному цадику. І вам це не дивно: ви знаєте, що й тепер є такі цадики, які володіють ангелами. І це так: володіють. І що з того виходить, що володіють? І реб Мотиле володів ангелами, і бажав скористатися послугами ангелів. І заглибився реб Мотиле в думки, і почав думати над книгою книг, найсвятішим талмудом, і думав довго, і захотів пити. І покликав реб Мотиле ангела, і помилився в його імені. І з’явився той ангел, який завідує вогнем, і приніс його до ребе Мотиле у великій кількості. І була в містечку велика пожежа, і страшне нещастя, бо згоріли будинки і «крамниці», постелі й «бебехи», речі й гроші, і збідніло все «місто», і не збільшилася того року кількість народу нашого, бо в тому «місті» не було потім дітородінь і зачать. І бояться тепер цадики, і тремтять, і не кличуть для послуг ангелів, і обходяться послугами «габоїм», прислужників своїх, і приносинами наших єдиновірців, що приходять до цадиків. І ці цадики, і реб Лейб-Сурес!.. Вай-вай!.. Вони – злоті, він – червінець!.. Теперішнім цадикам несуть гроші і хліб, масло і яйця, курей і рибу, і всяку живність. Реб Лейб-Сурес сам роздавав гроші бідним єдиновірцям нашим… І багато грошей було у ребе Лейб-Суреса: злоті і гроші, червінці, карбованці і копійки, дукати і пфеніги, луїдори і сантими… І їх приносили ангели, ніхто інший! І велика слава була про ребе Лейб-Суреса! І поширилась слава із Бердичева по всіх містах і містечках, селах, по нашій землі і чужій… І всі йшли до дивного цадика, найсвятішого ребе Лейб-Суреса, і йшли поодинці, і йшли кагалом. І реб усім допомагав і творив великі чудеса.

І був тоді великий розбрат у нашому краї: пани воювали самі з собою. І було безвладдя велике й безлад страшний. І прийшли війська московські і стали в нашому краї, і зайняли міста і містечка, села і селища. І одне військо стало в містечку, а воно було суспіль єврейське. І тяжко було нашим тримати москалів у домівках своїх. І заплакав кагал містечка того до ребе Лейб-Суреса, і благав його врятувати від московського постою. І зглянувся реб на плач і стогін, зойки і сльози, і сказав:

– Заспокойтеся!

І заспокоїлись ходаки, і зраділи‚ і розвеселились. І була велика радість у містечку, і всі очікували скорого і чудесного порятунку. І він не забарився. Поїхав наш пречудесний реб до московського генерала і просив його вивести військо своє із хат єдиновірців наших і поставити в хати гоїв. І не зглянувся генерал на делікатне прохання нашого преславного заступника, і повернувся до нього спиною, і сказав своїм прислужникам:

– Виженіть цього пархатого жида!

Вай-вай!.. Так учинити з ребом Лейб-Суресом!.. І повернувся тоді наш дивний реб до московського генерала, і підняв голову догори, і сказав: «Пс-с!» І вийшов. І коли він вийшов, плюнув на землю і розтер ногою свій плювок. І з’явилося сонце, і послало свій промінь на плювок ребе, і висушило його. І здійнявся вихор, і розметав порох із плювка ребе по всьому містечку, і посипався порох на москалів, на всіх, від старшого до молодшого. І наслав реб з тим порохом хворобу на москалів. І через невеликий час вийшли москалі з наших хат і почали жити між гоями. І жителі того склали дяку найсвятішому Лейб-Суресу за порятунок від москалів. І не