Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Поки що нічого? — запитала вона.

Венс похитав головою.

— Після цього заходу нам доведеться забратися звідси на один день. — Він подивився в далечінь і набрав повні груди морського повітря. — Втім, я не переймаюся. Ще три дні — і ми покриємо всю ділянку пошуку. — Венс повернувся до неї і на його обличчі з'явилася посмішка. — Ми знайдемо його. Він десь тут. Просто треба добряче постаратися.

Раптом Венс почув якесь далеке слабке дзижчання. Він примружив очі і почав пильно вдивлятися в обрій, а коли помітив джерело цього звуку, то між його бровами пролягла глибока зморшка занепокоєння. Тес прослідкувала його погляд і теж побачила, звідкіля виходив звук: маленька червона цяточка гелікоптера мчала над самісінькою поверхнею моря майже паралельним курсом за декілька миль від їхнього судна. Тес та Венс не зводили з нього очей, доки він не звернув з прямого курсу і за кілька секунд щез із виду.

— Це що, за нами? — спитала Тес. — Хтось явно нас шукає.

— Тут вони мало що зможуть вдіяти, ми — в міжнародних водах, — знизав плечима Венс. — Хоча до цього вони теж були не надто схильні дотримуватися правил, еге ж? — Він поглянув на капітанський місток, де моторист саме заходив до стернової рубки. — Знаєш, що цікавого в цій ситуації?

— І гадки не маю, — сухо відповіла Тес.

— Їх — семеро, нас — двоє, а всього — дев'ятеро, — розмірковував Венс. — Дев'ятеро. Точно як Гуго де Пайєн і його банда. Поетично, чи не так?

Тес зробила непевну гримасу, не в змозі узріти щось хоч віддалено поетичне в тому, чим вони зараз тут займалися:

— Навряд чи їх мучили ті ж самі сумніви.

Венс різко підвів голову і витріщився на неї, здивовано вигнувши брови:

— Ти що, у чомусь сумніваєшся?

— А хіба ти не сумніваєшся? — Вона відчула тремтіння в голосі й помітила, що воно не пройшло повз уваги Венса. — Те, що ми тут робимо, те, що можемо знайти... хіба це тебе зовсім не турбує?

— Турбує?

— Ти чудово розумієш, про що я кажу. Невже тобі байдуже, до якого хаосу та потрясіння це може призвести?

Венс презирливо пирхнув.

— Тес, людина — жалюгідна істота. Їй увесь час потрібно когось або щось обожнювати, і вона робить це не самотужки, ні! У цьому обожнюванні мусять брати участь усі, скрізь, і за будь-яку ціну. Це прокляття висіло над родом людським з сивої давнини... І тебе лякають можливі наслідки? Щодо мене, то навпаки — я цього прагну! Я прагну звільнити мільйони людей від принизливої брехні. Те, що ми робимо, — це цілком природний крок уперед у духовній еволюції людини. Це стане початком нової епохи.

— Ти говориш так, наче на честь нашої знахідки влаштовуватимуть паради та святкові феєрверки, але буде зовсім навпаки, і ти прекрасно це розумієш. Це вже траплялося раніше. Від Сасанідів до інків, історія знала чимало цивілізацій, що впали відразу після того, як зазнали дискредитації їхні божества.

Сказане не справило на Венса ніякого враження.

— Це були цивілізації, засновані на брехні, на сипучих пісках — так само, як і наша. Та не переймайся так сильно! Часи змінилися. Сьогоднішній світ є складнішим, ніж тогочасний.

— Але ж то були найпередовіші цивілізації своєї епохи.

— Не думай так погано про бідолашних християн, Тес. Так — удар буде болючим, але... вони витримають його, ось побачиш.

— А що, коли не витримають?

Він розвів руками, роблячи жест удаваної безнадії, але нічого іронічного в цьому жесті не було; навпаки — Венс був надзвичайно серйозний.

— Значить, чому бути, того не минути.

На якусь мить Тес прикипіла поглядом до його очей, а потім відвернулася і стала відсторонено спостерігати за обрієм. Пасма сірих хмарин з'являлися наче нізвідкіля, а вдалині ще недавно одноманітно-темна поверхня моря вкрилася цяточками білих бурунчиків. Венс обперся біля неї на поручні.

— Я багато про це розмірковував, Тес, і тому загалом не сумніваюся, що ми чинимо правильно. У глибині душі ти знаєш, що я маю рацію.

Тес була впевнена, що Венс багато про це думав, бо знала, що тема ця поглинула його як в академічному сенсі, так і в особистому. Але вона знала також, що професор завжди дивився на проблему зі спотвореної точки зору, через призму, пошкоджену трагічною смертю його близьких.

— Ти ж знаєш — вони чинитимуть опір, — з неочікуваною для самої себе надією в голосі мовила Тес. — Вони залучать для дискредитації експертів, що, як клопи, повиповзають із усіх шпарин, вдадуться до усіх ймовірних прийомів, щоб довести: це — всього лише підробка, а якщо взяти до уваги твою історію... — І тут їй стало незручно за те, що вона згадала цю тему.

Венс кивнув головою.

— Та отож, — спокійно погодився він. — Ось саме через це я і хочу, щоб ти стала тією людиною, яка презентує знахідку широкому загалу.

Тес аж сіпнулася