Читати книгу - "Житловий кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 05.05.2011 р"

4. У разі припинення сімейних відносин з власником колишні члени його сім'ї не позбавляються права користування житловим приміщенням. Водночас за відсутності у власника та колишніх членів сім'ї домовленості про безоплатне користування житлом останні мають вносити квартирну плату і оплачувати комунальні послуги на тих же засадах, що і наймач (ч. 3 ст. 162 ЖК). Очевидно, що на таких осіб законом не покладається обов'язок сплачувати ці суми повністю: конкретний обсяг зобов'язання щодо розрахунків за квартирну плату та комунальні послуги визначається за угодою між колишніми членами сім'ї та власником житла.

Доцільно підкреслити, що вибуття певної особи зі складу сім'ї власника житла із збереженням за нею права на користування житлом і появою обов'язку сплачувати зазначені платежі не перетворює її на наймача житла, адже відносини найму ґрунтуються на договорі, а права колишніх членів сім'ї - на законі. Зміст ч. 1 ст. 402 ЦК дає підстави стверджувати, що в даному випадку має місце сервітут, встановлений в силу закону.

5. Коло членів сім'ї власника житла, правовий статус яких визначається коментованою статтею, є аналогічним членам сім'ї наймача, які визначені ч. 2 ст. 64 ЖК. До них належать дружина (чоловік) наймача, діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

1. Ст. 157 ЖК встановлює, що виселення членів сім'ї власника житла здійснюється за рішенням суду на підставах, визначених ч. 1 ст. 116 ЖК, тобто на підставах, аналогічних виселенню членів сім'ї наймача. До таких підстав закон відносить: а) систематичне руйнування або псування житлового приміщення; б) систематичне порушення правил співжиття, що унеможливлює спільне проживання з порушниками інших осіб в одному житловому приміщенні. При цьому виселення допускається за умови, що вжиті заходи громадського впливу виявились безрезультатними.

2. В процесі тлумачення терміну "систематичність" як підстави для виселення ВСУ звертає увагу на те, що "при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення)" (пункт 17 постанови Пленуму ВСУ "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2).

3. Доцільно підкреслити, що відповідно до пункту 53 Правових позицій, висловлених судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році від 1 грудня 1997 року, а також відповідно до пункту 74 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право), викладених у листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року, випливає, що норми глави 2 розділу III ЖК, які регулюють користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, можуть застосовуватись до житлових відносин у приватному житловому фонді у випадках, коли у главі 6 ЖК є посилання на них, або коли схожі житлові відносини не врегульовані нормами глави 6 і застосування до них норм глави 2 не суперечить їх змісту.

Наведені роз'яснення дозволяють доповнити підстави для виселення членів сім'ї власника, зокрема, ч. 2 ст. 107 ЖК, за змістом якої член сім'ї наймача втрачає право на користування житлом з дня вибуття на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; ст. 114 ЖК, яка встановлює, що виселення громадян, позбавлених батьківських прав, які проживають спільно з дітьми, може бути проведено лише з наданням іншого жилого приміщення.

Разом з тим такою, що суперечить правовідносинам виселення з приватного житлового фонду на вимогу власника і тому не підлягає застосуванню, слід визнати норму ч. 2 ст. 116 ЖК УРСР, яка встановлює, що осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

4. Додаткову підставу для виселення членів сім'ї власника містить ЦК, згідно ч. 2 ст. 405 якого член сім'ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

5. Для з'ясування правового статусу членів сім'ї власника, які підлягають виселенню, важливе значення має той факт, чи були вони зареєстровані за вказаною адресою у житловому приміщенні. Якщо реєстрація відбулася, вони виселяються як члени сім'ї на підставі даної статті та інших норм, які регулюють виселення членів сім'ї; якщо вони зареєстровані за іншою адресою - вони вважаються тимчасовими мешканцями і підлягають виселенню у спрощеному порядку на вимогу власника або членів його сім'ї, зареєстрованих за даною адресою, відповідно до ч. 3 ст. 98 ЖК.