Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

От у цій баштовій короні і криється, як на нас, розгадка Діви-Обиди. Діва зображається з короною, її називають «Богиня з короною». У зв’язку з чим привертає увагу санскр. apida — «корона», «вінець», «діадема», «вінок» (СРС, 92). Вінок-вінець, зокрема, неодмінний атрибут і Діоніса, і Баладеви з Крішною. Вінки — неодмінний атрибут і хороводів пастушок-ґопі довкола Крішни, і купальських обрядів. Тож простежується прямий зв’язок гіпербореянки Опіди, Діви-Обиди «Слова» й санскр. корони-апіди. Із цим компонентом є важливі індійські імена, зокрема, Чандрапіда, Тарапіда, Сур’япіда. Останнє ім’я означає «Діадема Сонця» або «Сонячна корона» — його мав син Парікшіта. Парікшіт в індійському епосі — внук Арджуна, убитий демоном у материнському лоні, але Крішна повернув його до життя. Після війни, описаної в «Махабгараті», він сів на царський престол у столиці кауравів Хастінапурі. Руїни міста збереглись і досі, за 106 км на північний схід від Делі, давньої Індрапрастхи (досл. «Престол Індри»).

Синонімами до apida є санскр. shekhara й mukuta. Поширене в індійській міфології й сучасному іменнику ім’я Чандрашекхара — «Місяцекоронний», «З півмісяцем у короні» на означення Шіви має синоніми Чандрамукута й Чандрапіда (чандра «Місяць»+апіда). Так само ім’я Тарапіда — «Зіркокоронний» (тара «зірка»+апіда) має своїх двійників Тарашекхара й Тарамукута, які вживаються на означення Місяця. Бо Місяць — чоловік зірок і їхній володар. «Океан сказань» кашмірського поета Со<341>мадеви (ХІ ст.) знає два персонажі на ім’я Чандрапіда — царя і царевича. Цей твір частково перекладений й українською, причому тут має місце цікавий збіг. Ім’я Сомадева теж означає «Місяць-бог», а перекладав твір українською письменник Олег Микитенко. Прізвище це, як на нас, споріднене з санскр. mukuta — «корона», «вінець», яке наявне в іменах Тарамукута, Чандрамукута й багатьох інших і є синонімом до санскр. apida й shekhara. Останнє, в свою чергу, споріднене з українським прізвищем Шекера та його похідних, досить рясно засвідчених і в запорозьких козаків, і в сучасних українців.

Санскр. shekhara — «корона», «вінець», «діадема», а також «вершина», «ватажок», «найкращий» може виступати й окремо як чоловіче ім’я Shekhara. Так само окремим чоловічим іменем може виступати й санскр. mukuta. Санскритське u в словах відповідає українському и: tu — ти, shula — шило, musha — миша, sunu — син, dhuma — дим, chatura — чотири, rudate — ридати, kupyate — кипіти тощо. Тож є підстави вважати, що індійське ім’я Мукута тотожне українському імені Микита, від якого утворені українські прізвища Микита, Микитко, Микитин, Микитчук, Микитюк, Микитась, Микитський, Микитовський, Микитенко, Микитченко тощо. Вони й собі винятково поширені як у запорозьких козаків, так і в сучасних українців.

Тож цілком можливо, що існував не лише термін апіда — «корона», царський атрибут високої соціальної значимості, а було й ім’я чи епітет на означення божества — Апіда. Воно цілком могло відбитися в загадковому композиті Діва-Обида. Тоді Діва-Обида мусило мати первісну форму Деві/Діва-Апіда, Дівапіда й означати Деві/Діва-з-Короною. Бо в «Слові о полку Ігоревім» Діва-Обида згадується в ситуації, коли русичі провадили воєнні дії, тобто були в стані війни. А богиня-воїтелька Діва зображалася в зубчастій короні в час найважчих випробувань для тих, хто поклонявся їй і підносив пожертви, хто потребував її захисту й допомоги. Діва, тобто Богиня-з-Короною, була Покровителькою, Берегинею насамперед руського воїнства — русичів. Вона гарантувала їм своє заступництво, допомогу й успіх у битві. <342>

Помітну роль в історії Київської Русі відігравав Вишгород, зараз районний центр на правому березі Дніпра, за 18 км від Києва. Разом із Каневом, Білгородом і Васильковом він входив до мережі фортець, які боронили південні кордони Київської Русі від кочових племен. Розташований на високому пагорбі, Вишгород захищав Київ з півночі. Біля нього переправлялися через Дніпро по дорозі з Чернігова до Києва і навпаки, аби не переходити Десни.

Уперше Вишгород згадується в «Повісті врем’яних літ» під 946 роком — літописець мовить, що деревляни платили данину Києву й Вишгороду. Вишгород був резиденцією княгині Ольги, через що й називався «Град Ольжин». Княгиня доклала чимало зусиль і коштів на облаштування свого удільного міста. Давньоруський літопис у 980 році згадує, що у Вишгороді тримав своїх наложниць князь Володимир.

В ХІ — ХІІІ століттях Вишгород — центр удільного князівства, під мурами якого відбулося чимало битв. Його тричі прагнули здобути половці — у 1093, 1136 й 1141 роках. 1240 року Вишгород зруйнували татаро-монголи, і в документах ХV–XVI ст. він згадується як село. Про Вишгород у формі Вусеград згадує в трактаті «Про управління імперією» візантійський імператор та історик Костянтин Багрянородний (Х ст.); про нього самого деякі джерела мовлять, нібито він охрестив Ольгу, а деякі — що навіть пропонував Ользі стати його дружиною. У «Сказанні про Бориса й Гліба», християнській писемній пам’ятці, міститься «Похвала Вишегороду», де назва міста переосмислюється через те, що у Вишгороді поховані вбиті «окаянним» Святополком його брати Борис і Гліб: «Немає рівного йому в усьому світі. По праву названий Вишеградом — вище й найвище всіх міст: другий Солунь явився в Руській землі».

Вишгородів у слов’янському світі багато. Є Вишгород московський, новгородський і рязанський, є Вишгородок волинський і псковський. Вишгороди є в Польщі, Чехії, Болгарії, Югославії, Угорщині, Естонії. Вішапури, Бішапури, Бішкенти є в Середній Азії, Ірані й Індії. У «Шахнаме» Фірдоусі згадується місто Вісегерд, причому в одному ряду з такими славними <345> колись містами як Бухара, Самарканд, Термез.

Що ж означає назва Вишгород і як вона постала?.

На перший погляд, значення назви нібито цілком прозоре й зрозуміле — Високе, Вишнє місто. Насправді ж ця простота позірна, хоча все дещо складніше. І саме до цієї оманливої простоти сходять обидві