Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

його конкурентам вдалось якимось чином виблагати в муніципалітеті концесію на одну-єдину лінію на Південній стороні, але вона не має стосунку до території, яку обслуговує пан Ковпервуд, а та, інша лінія, яку прокладає «Загальночиказька міська», поки що зовсім нічого не варта. Минуть роки перед тим, як вона почне приносити прибутки. А до того часу Ковпервуд, імовірно, прибере її до рук, якщо вважатиме це за потрібне. Через два роки в Чикаґо будуть нові вибори, І, хто зна, можливо, нове самоврядування виявиться поступливішим. Та й навіть за допомогою теперішнього муніципалітету ворогам пана Ковпервуда не вдалося напаскудити йому так, як їм хотілося б.

— Так. Одначе його висуванці провалилися на виборах.

— Правильно, але це ще не означає, що вони зазнають поразки на наступних і не будуть обрані у майбутньому.

— Усе ж маю вам зауважити, — Сіммонс знову таємниче стишив голос, — що пана Ковпервуда постановили будь-що вижити з міста. Шрайхарт, Генд, Меррил, Арніл — всі проти нього, а це — дуже впливові люди. Генд, кажуть, хизувався, що Ковпервудові більше ніколи не подовжать концесій, а якщо й подовжать, то на таких умовах, що він втратить усе. Отже, незабаром тут у нас буде хороша бійка, наскільки я петраю, — урочисто резюмував пан Сіммонс.

— Не вірте ви цим байкам, — презирливо озвався Едісон. — І Генд, і Шрайхарт, і Арніл — ще не Чикаґо. У пана Ковпервуда є голова на плечах. Не думайте, що його так легко вибити з сідла. Ви знаєте, якою є справжня причина всієї цієї ненависті до нього?

— Так, чув дещо, — пробурмотів Сіммонс.

— Ви, можливо, вважаєте, що це не так?

— Навіть не знаю. Та ні, чому ж, усе може бути. Тільки вважаю, що це не має прямого стосунку до справи. Заздрять його багатству, ось і все. І кожен готовий перегризти йому горлянку. А Генд — впливова сила.

Незабаром після цієї розмови Френк, зайшовши у кабінет директора «Чиказької кредитної спілки», спитав:

— Ну, Джуде, як ідуть справи з акціями «Північно-західної естакадної»?

— Та так, як я і припускав, — обережно відповів Едісон. — Доведеться пошукати грошей десь за межами Чикаґо. Генд та Арніл зі своєю зграєю готові нас загризти. Зрозуміло, що це — їхні підступи. Не знаю, що їх так розлютило, але вони наче з ланцюга зірвалися. Можливо, якусь роль зіграв і мій відхід. Словом, всі банки, де у них є рука, відмовилися прийняти наше забезпечення — всі як один. Для перевірки я навіть навідався до нашого старого знайомого — у «Третій національний», а потім зайшов і в «Торгово-скотопромисловий» на Сорок сьомій вулиці. Там зараз працює Чарлі Воллін. Коли я ще був директором «Лейк-сіті Нейшнл», цей дрібнолюдок вічно оббивав у мене пороги, й я робив йому різні послуги. Тепер він зізнався, що отримав від своїх директорів розпорядження не вступати з нами в жодні стосунки. Те ж саме і в інших банках — всі бояться. Я спитав Волліна, в чому річ? Чому його директора так налаштували проти «Чиказької кредитної спілки» й особисто проти вас? Він, природно, заявив, що нічого не знає. А потім пообіцяв зайти якось поснідати зі мною. Коротко кажучи, це просто купка старих, божевільних маразматиків, котрі, наче страуси, ховають голову в пісок. Ну, не дадуть вони нам позики, то отримаємо її в іншому місці! Нехай собі сидять у своїх запліснявілих банках і граються в цяцьки, якщо вже ні на що інше не здатні. А я поїду в Нью-Йорк, і через дві доби отримаємо позику хоч і двадцять мільйонів!

Едісон розпалився. Вперше йому доводилося стикатися з таким тупоумством. Ковпервуд тільки презирливо скривив губи і задумливо покрутив кінчики вусів.

— Гаразд, не хвилюйтеся, — сказав він. — Ви хочете самі їхати в Нью-Йорк, чи, може, краще з’їздити мені?

Врешті-решт, вони вирішили, що поїде Едісон. Однак, прибувши в Нью-Йорк, той, на свій подив, виявив, що чиказькі ненависники Френка встигли якимось таємничим чином поширити свій шкідливий вплив і на Нью-Йорк.

— Бачите, в чому справа, любий мій, — сказав Едісону Джозеф Гекелмаєр, глава міжнародного банкірського дому «Гекелмаєр, Готлеб і Ко», маленький, товстенький чоловічок, схожий на жирного самовдоволеного кота. — До нас добігають дивні чутки щодо пана Ковпервуда. Одні кажуть, що він цілком платоспроможний, інші запевняють, що це далеко не так. Йому вдалося досягти непоганих концесій, я знаю, що мережа його міських залізниць покриває добру половину Чикаґо. Але ж ці концесії видано всього лиш на двадцять років, і до тисяча дев’ятсот третього року їхній термін сплине. Наскільки я розумію, він там усіх налаштував проти себе, в тому числі і осіб вельми впливових, тож йому тепер буде дуже нелегко подовжити свої концесії. Я, зазвичай, не живу в Чикаґо і не особливо добре знаю тамтешні справи, але цю інформацію одержав від нашого представника в західних штатах. Пан Ковпервуд, мабуть, дуже здібний і розумний діяч, але якщо всі ці панове виступають проти нього, то зможуть завдати йому ще чимало клопотів. Порушити проти нього громадську думку зараз — справа простісінька.

— Ви дуже несправедливі до цього метикуватого й активного підприємця, пане Гекелмаєр, — заперечив Едісон. — Майте на увазі, що успіх у справах майже завжди супроводжує заздрість. Особи, імена котрих ви зволили згадати, хочуть розпоряджатися в Чикаґо, як у себе на плантації. Вони, мабуть, вважають це місто своєю власністю. А вже якщо на те пішло, то не вони створили Чикаґо, а Чикаґо створив їх.

Пан Гекелмаєр підняв брови і склав на округлому, що випирає з-під жилета, черевці пещені, пухкі ручки з короткими пальцями.

— Прихильність суспільства — важливий фактор у таких справах, — зітхнув він. — Як вам відомо, багатство людини наполовину полягає в його умінні ладнати з потрібними людьми. Дуже може бути, що пан Ковпервуд достатньо сильний, щоб здолати всі ці перешкоди. Не знаю, не знаю. Мені з ним зустрічатися не доводилося. Я кажу тільки те, що чув.

Стримано-манірний стиль пана Гекелмаєра віщував несприятливу для Френка погоду. Цей банкір був непристойно багатий. Фірма «Гекелмаєр, Готлеб і Ко» контролювала цілий ряд залізничних магістралей і найвпливовіші банки країни. Думкою цих людей нехтувати не годилося.

Поширення в Нью-Йорку таких небезпечних для Ковпервуда чуток могло призвести до того, що банківські установи — великі фінансові установи в усілякому разі —