Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

— А що, як варта принцеси Егрі здійме галас? — запитала Женя.

— Не здійме, — заспокоїла її Зоя. — Принаймні поки не пересвідчиться, що план удався і король помер.

Ніколаї жваво підвівся, наче рани більше не завдавали йому болю, наче жахіття кількох останніх днів випарувалися, наче нарешті вдалося перемогти демона, що оселився всередині.

— Ну, то хай живе король!

***

За дві години кількість гостей зменшилася до кількох радісних пияків, що виспівували пісні у фонтані з подвійним орлом. Інші вже повлягалися спати, добряче нагрішившись цього вечора, або знайшли собі затишний закапелок у садку, щоб іще трохи погріховодити.

Зоя з рештою повернулися до оранжереї, а незабаром до них приєднався Ніколаї, тягнучи за собою перелякану шуанську охоронницю. У дівчини було непоказне кирпате личко й довге чорне волосся, зібране вузлом, а вбрана вона була у форму Тавґхараду.

— Маю Кір-Каат, — здивувалася Тамар. — А вона що тут робить?

Побачивши на підлозі біля лимонних дерев тіло, охоронниця затремтіла.

— Але він… — почала була вона, витріщаючись на мертвого короля, а тоді знову на Ніколаї. — Але ви… а де принцеса?

— Яке захопливе запитання! — озвався Ніколаї. — Припускаю, ви маєте на увазі дівчину, котра протнула собі груди кинджалом за волосинку від аорти? Поталанило їй чи ні — вирішувати вам. Зараз вона одужує в руках наших Цілителів.

— Ви повинні повернути принцесу нам, щоб ми могли попіклуватися про неї, — обурилася охоронниця.

— Ніяка вона не принцеса, — урвав дівчину Ніколаї. — Час вашої брехні сплив. Сьогодні невинний чоловік загинув тому, що вам кортіло розв’язати війну.

— Він збирається нам щось пояснити? — прошепотіла Женя.

Зоя теж саме над цим розмірковувала.

— Залюбки, — відповів їй король. Він змахнув рукою в бік охоронниці. — Радий познайомити вас зі справжньою принцесою Егрі Кір-Табан, улюбленою донькою Шу Хана, другою в черзі на трон.

— Брехня, — просичала дівчина.

Ніколаї схопив її за руку.

— По-перше, жодна охоронниця з Тавґхараду не дозволить чоловікову хапати себе за зап’ясток, наче останню зацукровану сливу. — Дівчина із запізненням спробувала висмикнути руку. — По-друге, де в неї мозолі? У солдатів вони на долонях, як в Ісаака. А от у неї вони на пучках. Такі мозолі з’являються від гри на…

— Хатуурі, — закінчила його думку Зоя. — Вісімнадцятиструнному. Принцеса Егрі — справжній талант.

— Отже, вони підмінили принцесу найманою вбивцею, щоб підібратися ближче до короля, — підсумувала Тамар. — Але навіщо їй намагатися вбивати себе?

— Щоб кинути ще більше підозр на фієрданців? — припустила Женя.

— Так, — погодився Ніколаї. — А ще подарувати Шу Хану причину розпочати війну. Равканський монарх загинув, нащадницю шуанської королівської династії вбили. У Шу Хана з’явиться достатньо причин, щоб армія змогла спокійно промаршувати вглиб позбавленої лідера країни й улаштувати собі бази для нападу на південний кордон Фієрди. Сюди кинули б чималі сили, не готові відступати за жодної обставини.

Охоронниця — чи радше принцеса — заплющила очі, немов визнаючи свою поразку. Утім, вона не схлипнула і не затремтіла.

— А що мало статися з вами, принцесо? — поцікавився Ніколаї, відпускаючи її руку.

— Я б дістала нове ім’я і спокійне життя подалі від великого міста, — ледь чутно відповіла дівчина. — Політика й життя при дворі ніколи мене не цікавили. Я могла б займатися музикою й закохуватися в кого заманеться.

— Який чарівний образ ви нам намалювали, — похвалив її король. — Якби це не загрожувало майбутньому моєї країни, я б замилувався вашою простодушністю. Невже ви справді повірили, що сестра дозволить вам безтурботно жити в якомусь гірському селі? Невже ви справді повірили, що переживете цю змову?

— Мене ніколи не цікавила корона! Я не становлю загрози для своєї сестри.

— Вам варто замислитися, — кинула Зоя, втрачаючи терпець. — Ви користуєтеся популярністю, народ вас любить, саме цю доньку кожен хоче бачити на престолі. Ваша смерть згуртує цілий народ і поведе його на герць. Хіба ж може ваша сестра ризикувати, що її план розкриють, даруючи вам життя? Ви для неї суцільна перешкода.

Принцеса задерла гостре підборіддя.

— Я вам не вірю.

— Ми ізолювали ваших охоронниць, — повідомила Назяленскі. — Підозрюю, одній із них доручили попіклуватися про ваше зникнення ще до того, як ви усамітнитеся серед пасторальних краєвидів. Можете особисто їх допитати.

Егрі задерла підборіддя ще вище.

— На мене чекатиме суд чи одразу страта?

— Вам так не пощастило, — відповів Ніколаї. — Ні, я вже вигадав для вас значно гіршу долю.

— Візьмете мене в заручниці?

— У мене погана фантазія, коли йдеться про пестливі імена, але, якщо вам так заманеться…

— Ви справді збираєтеся утримувати мене тут?

— О, аякже. Але не в ролі бранки, а в ролі моєї королеви.

Зоя здивувалася, відчувши, що ці слова зачепили її за… за що? За живе? За гордість? Вона знала, що такий кінець неминучий. Вона ж сама була несамовитою поборницею цієї ідеї й просторікувала на її захист. То чому ж тепер почувається так, наче знову залишилася сама на полі бою?

— Наші заручини забезпечать мене розкішним посагом, — вів далі Ніколаї, — а народна любов завадить вашій сестрі посягати на равканські кордони.

— Я цього не зроблю, — розлютилася Егрі з виразом обличчя, що пасував справжній королеві.

— Або шлюб, або страта, голубонько. Подумайте про це з такого погляду: вас не повісять, але заплатити за це доведеться життям у розкоші та в моєму блискучому товаристві.

— Я б краще подумала про шибеницю, — порадила Зоя. — Швидко й не так боляче. — Приємно було піддражнити короля, поки ще можна.

Ніколаї кивнув Толі й Тамар.

— Відведіть принцесу назад до покоїв і не спускайте з неї очей. Поки ми не оголосили про королівські заручини, вона цілком може спробувати втекти або накласти на себе руки.

— А що робитимемо з пораненою дівчиною? — поцікавилася Женя, коли близнюки вивели Егрі з оранжереї й невдовзі повернулися.

— Ретельно охоронятимемо в Маленькому Палаці. Попри рани, вона однаково залишається охоронницею Тавґхараду. Не забуваймо про це.

— А справжня Маю достоту планувала перейти на інший бік?

— Гадаю, що так, — зізналася Тамар. — У неї є брат-близнюк. Схоже, його включили до програми підготовки кхерґуудів. Можливо, вона сподівалася, що їм обом удасться втекти з Шу Хану.

— Кеббен, — озвався Толя, обіймаючи сестру за плечі. Зоя цього слова не знала. — Якщо про її плани дізналися, можливо, вона пообіцяла віддати власне життя за братову свободу.

— На нас чекає цікава бесіда, коли вона опритомніє,