Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Далінар застиг. Що?

— Очевидно, твій власний сморід, Дотепнику, геть його перебив, — проказав привітний жіночий голос. — Це що ж, ніхто й досі не зробив моєму синові послуги — не вхопив тебе за шию і не скрутив в’язів?

— Ні, навіть не намагався, — весело відказав жартівник. — Адже всім відомо, що Дотепнику рота не зашиєш, язика не зав’яжеш і навіть дулі не скрутиш.

Приголомшений Далінар обернувся. Навані, матір короля, була величною жінкою з хитромудро заплетеним чорним волоссям. І її не мало бути серед присутніх.

— Ну годі вже, Дотепнику, — мовила вона. — Я гадала, що такий гумор нижче твоєї гідності.

— Як і ви, у суто технічному розумінні, — всміхаючись, відрізав закид зубоскал із верхівки свого довгоногого табурета.

Та закотила очі.

— На жаль, Ваша Світлосте, — зітхнувши, пояснив Дотепник, — я взяв собі за звичку формулювати власні óбрази таким чином, щоби ця шушваль їх розуміла. Але якщо це зробить вам приємність, я спробую підкоригувати свою манеру висловлюватись у бік більшої пишномовності, — він запнувся. — До речі, не підкажете рими до слова «обгидити»?

Навані просто відвернулася й перевела погляд своїх світло-фіолетових очей на Далінара. На ній була елегантна сукня, мерехтливу червону строгість якої не порушувала вишивка. Самоцвіти в її волоссі — його чорноту прокреслювали кілька сивих пасом — теж були червоними. Мати короля зажила слави однієї з найпривабливіших жінок Алеткару, хоча Далінар завжди вважав таку характеристику неадекватною, оскільки, поза всяким сумнівом, у цілому Рошарі не було красуні, яка могла би дорівнятися до неї.

«Недоумку, — подумав великий князь, насилу відриваючи від неї погляд. — Це вдова твого брата». Тепер, після смерті Ґавілара, він мав ставитися до неї як до сестри. А крім того, як бути з його власною дружиною? Так, вона вже десять років як мертва й стерта з пам’яті через його власну дурість. Та хоч він і не міг її пригадати, йому належало її шанувати.

Чому Навані повернулася? Доки інші жінки вигукували їй привітання, Далінар спішно пробрався до королівського столу. Щойно він зайняв своє місце, як до нього вмить підлетів слуга, несучи наповнену тарілку, — вони пам’ятали, що саме він любить.

На ній лежало паруюче, наперчене курча, порізане медальйонами й викладене поверх смажених кружалець тенему — м’якого, світло-оранжевого овочу. Далінар ухопив шматок перепічки та витягнув з піхов за халявою правого чобота обіднього ножа. Доки він їстиме, норми етикету не дозволять Навані підійти до нього.

Їжа була смачною. Власне, вона завжди бувала такою на цих Елгокарових бенкетах — у цьому син пішов у батька. Король кивнув Далінару зі свого краю столу, а тоді продовжив розмову з Садеасом. Великий князь Ройон сидів за кілька місць від нього. Через пару днів Далінар планував зустріч із ним — першим із великих князів, з яким вирішив перебалакати, щоби спробувати переконати в необхідності спільної вилазки на плато.

Жоден інший великий князь не сів біля Далінара. Лише вони — і ті, кому розсилалися спеціальні запрошення — мали право займати місця за королівським столом. Один із тих, кому пощастило отримати таке послання, сидів ліворуч від Елгокара, вочевидь вирішуючи, варто йому долучатися до розмови чи ні.

У струмку за спиною Далінара дзюрчала вода, а перед ним тривали веселощі. Надійшов час розслабитися, проте алеті були стриманим народом, принаймні порівняно зі значно темпераментнішими етносами на кшталт реші чи рогоїдів. Та все ж, коли порівнювати з тим, що він пам’ятав із днів дитинства, Далінарові одноплемінники стали більш схильними до розкошів і потурання своїм забаганкам. Вино лилося рікою, шкварчала запашна печеня. На першому острівці кілька молодиків зайшли в коло для спарингу, збираючись влаштувати товариську дуель. На бенкетах молодь нерідко знаходила привід скинути сюртуки й продемонструвати своє вміння орудувати мечем.

Жінки виявляли більшу скромність у демонстрації талантів, але теж не цуралися її. На помості, де сидів Далінар, кілька дам встановили мольберти й узялися робити ескізи, малювати чи вправлятися в каліграфії. Як і зазвичай, ліву руку кожної з них приховував рукав, а правиця творила вишукане мистецтво. Вони сиділи на високих табуретах, таких, як допіру Дотепник, — він, напевно, поцупив один із них для свого невеличкого спектаклю одного актора. Дехто з жінок зумів привабити спренів творення — крихітних постатей, що вертілися з верхнього краю їхніх мольбертів або столів.

Навані зібрала довкола себе групу впливових світлооких жінок. Перед Далінаром пройшов слуга, котрий ніс жінкам їжу. Йому здалося, що то теж була екзотична курятина, але перемішана з тушкованими фруктами меті й полита червонувато-коричневим соусом. Ще хлопчиком Далінар із цікавості крадькома куштував жіночу їжу. Вона здалася йому нудно-солодкою.

Навані поклала щось перед собою, якийсь шліфований латунний пристрій завбільшки з кулак із великим зарядженим рубіном у центрі. Червоне Буресвітло залило увесь стіл, кидаючи тіні на білосніжну скатертину. Навані взяла цю штукенцію та покрутила її в руках, показуючи своїм співтрапезницям схожі на ніжки виступи. У такому положенні вона чимось скидалася на ракоподібне.

«Ніколи ще не бачив такого фабріала». Далінар звів очі на її обличчя, милуючись контуром щік. Навані зажила слави неперевершеної Душезаклиначки. Можливо, цей пристрій був…

Навані кинула на нього погляд, і Далінар застиг. Вона послала йому скороминущу усмішку, завуальовану й усерозуміючу, а тоді відвернулася, перш ніж він зміг якось відреагувати. «Яка жінка, буря на мою голову!» — подумав великий князь, підкреслено зосереджуючи увагу на їжі.

Він був голодний і так захопився трапезою, що не одразу помітив, як до нього наближався Адолін. Білявий юнак привітав Елгокара, а тоді поспішливо зайняв одне з вільних місць коло Далінара.

— Батьку, — промовив Адолін приглушеним голосом, — ти чув, що вони говорять?

— Про що?

— Про тебе! Я вже бився на трьох дуелях проти тих, хто називав тебе — і весь наш рід — боягузами. Вони кажуть, ніби ти вмовляв короля відмовитися від Пакту помсти!

Далінар ухопився за стіл і ледь не