Читати книгу - "Драматичні твори"

Маюфес. Давайте розписку, що в случае покупки імє-нія ви мені платите п’ятсот рублів, і я вас повезу в імєніе. Ай імєніє, ай імєніє! Ето што-нібудь особенного!

Вбігає парубок.

Парубок, Феноген і Маю фе С, а потім Марія Іванов на

і Соня.

Парубок. Феноген Петрович, нещастя!

Феноген. Що там таке, хто-кебудь повісився знову? Парубок. Хазяїн пробі кричать. Упали і не можуть піднятись. Побіжу рятувать.

Феноген. На килим! Беріть ті носилки, що гній викосять з конюшні, і бігом туди, я зараз.

Парубок вийшов.

(У двері.) Марія Івановна, Софія ТерентьевнаГ (До Маюфе-са.) Зайдіть, будь ласка, у контору, я вас покличу.

Мі а ю ф е с. Можна. (Пішов.)

Феноген. О господи, що за феральний день!

Входять Марія Івановна і Софія Терентьевна.

Марія Івановна. Що тут сталось?

. С о н я. Де тато?

Феноген. Поїхали копи оглядать та на царині, кажуть, упали, не можуть встать. Люде побігли вже туди, а я зараз послав носилки й сам піду.

Марія Івановна. О господи, що це таке?

Соня (до Феиогена). Мерщій ідіть і ви до татка!

Фено г е н пішов, і Марія Івановна за ним.

Треба зараз у город дослать за лікарем. Може, ногу зламав. Напишу Івану Миколайовичу записку, щоб зараз лікар приїхав. (У двері.) Мишка! Скажи, щоб запрягли шарабан.

Входе Марія Івановна.

Марія Івановна. Не видко!.. О господи! Що з ним трапилось, хоч би довідатись... Що ти там, доню, пишеш?

С о п я. Послать треба за лікарем, а поки виявиться, що там, та поки коні запряжуть, записка буде готова; тут кожна хвилина дорога, може, перелом, нехай бог боронить.

Входе Фелоген.

Ну, що?

Феноген. Несуть. Стогнуть тяжко!

Мі а р і я Івановна. Що з ним, що? Не чув? Феноген. Вони поїхали полюбоватись на копи і отут, зараз за ровом, побачили біля кіп чиїхсь гусей, що смикали копу; прудко під’їхали до гусей, схопились з бігунків

і погналися за гусьми, та спіткнулись через ритвипу і сильно упали.

Чуть стогін: «Ой, ой!»

С о її я (до Феногена). Нате записку, зараз за лікарем.

Феноген вийшов. Входить Пузир, опираючись на двох робітників.

ЯВА XVII

Пузир, Марія Івановна і Соня, а потім Феноген.

Марія Івановна і Соня помагають Пузиреві.

Пузир. Ой, ой! Тихо! Ой! Мабуть, щось всередині порвалось. Ой, ой! Як дихну, неначе ножем ріже по животу, ой!!

Соня. Я посилаю зараз за лікарем, тату!

Пузир. Не треба. Фельшара краще... Ой... фельшара, лікаря не треба.

Садять на диван. Входе Феноген. До СонГ тихо: «Послав». Робітники

вийшли.

Феноген, ой! Я бачив, що у двір їхав Маюфес, де він? Феноген. Тут.

Пузир. Посадили? .

Ф е н о г е н. Не питав.

Пузир. Поклич... Покли... ой! Поклич!

Феноген. Хоч одпочиньте.

Соня. Таточку, нехай потім, вам важко говорить. Пузир. Поклич!

Феноген (іде). Що його робить? Григорій Мойсєєвич ще гірше розтривоже... Треба самому сказать. (Вертається.)

Пузир (через сльози). Чого ж не йдеш? Не муч, клич! Феноген (про себе). Що буде, то буде — однаково, скажу... Та я сам все знаю!

Пузир. Говори... Посадили?

Ф е н о г е н. Посадили!

Пузир. О-о-о!

. Марія Івановна. Боже мій! Що з тобою?

Пузир. Ох, погано!

Завіса.

Кімната та ж.

ЯВА І

.Соня, Феноген, Марія Івановна і Пузир.

Соня (одчинивши обидві половини дверей, стоїть на порозі. Після паузи). Помалу, помалу...

Марія Івановна і Феноген ведуть Пузиря під руки і садовлять у крісло, обложивши подушками;

Таточку, голубчику, краще б ви лежали. Лікар говорив, що вам потрібен спокій, щоб вас ніщо ані крапельки не тривожило!

П у з и р. Хазяйство, дочко, не можна лежать.

Соня. Здоров’я дорожче хазяйства.

Пузир. Мені легше.

Соня. То й добре, а як розтривожите себе ділами, то знову буде гірше. ‘

Пузир. Поки не зроблю всіх розпорядків по хазяйству, то ще гірше тривожусь... Я не довго... Побалакаю об важнім ділі і ляжу. Доню! Напиши Петру Петровичу, щоб приїхав. Він сердиться на мене, а ти напиши: при смерті, хоче помириться.

Соня. Я вже, тату, написала.

Пузир. Хіба ти думаєш, що я справді помру?

Марія Івановна. Господь з тобою... Ніхто не думає. Що ж з нами, сиротами, станеться, а з хазяйством? Краще нехай я помру.

Пузир. Годі, стара! Я так спитав. Я й сам знаю, що не вмру. Рано ще, рано — хазяйство не пускає.

Соня. Я, тату, і сама нічого такого не думала, а просто догадалась, що вам би хотілось бачитись з Петром Петровичем, і написала.

П у з и р. Іди сюди.

Соня підходить. Пузир гладить її по голові.

Розумна головка. Я не вмру, не бійтеся — чого я буду умирать? Завтра або післязавтра поїду з Феногеном вівці купо-вать... Феноген! Поклич Маюфеса.

Феноген вийшов.

Капосна хвороба причалила мене до ліжка, а тепер кормів нема, можна купить по сімдесят п’ять копійок... вівцю... ох...

Марія Івановна. Бог з ирши, старий, з тими вівцями!

11 у з и р. Що ти тямиш! Феноген купив три тисячі по карбонам ио, а Куртца’й досі нема... Вони переплачують... Я б купин по сімдесят п’ять копійок!

Марія Івановна. Бог дасть, поправишся, тоді й сам поїдеш та й купиш, скілько хочеш.

Пузир. Пропустимо гарячий час, і Чобіт все скупить; а коли ти діждешся, щоб вівця була сімдесят п’ять копійок? При такій ціні два карбованці чистої пользи на штуці.

Марія Івановна. А може; й па той рік буде недород.

Соня. Ох, як тяжко слухать таку розмову і мовчать.

Пузир. Ой!!

Соня. Лягли б ви краще, тату.

Входе М а ю ф е с.

Пузир. От побалакаю з чоловіком і ляжу. А ви йдіть.

Марія Івановна. Ходім, дочко!

Вийшли.

ЯВА II

Пузир, Маюфес і Фе по'ге и.

Пузир (до Маюфеса). Ну що? Кажи коротко, я. нездужаю, довго не можу сидіть.

Маюфес. Ваше заявления слідователь уже одібрав з почти. Писар його мені казав, що, поки на слідствії не буде доказано, що вівці тілько на випас, заявления не поможе!

Пузир. Ох! Як страшенно заболіло у спині, мов огнем пече? Ну?

Маюфес. Всі кажуть, що треба адвоката, а без адвоката — швах 37!

Пузир. Ох! А скілько адвокат візьме?

Маюфес. Я ходив до найкращого, діло він знає.

Пузир. Ну і скілько ж?

М а ю ф с с. Десять тисяч!

II у з