Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна.

435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:

436] «Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить

437] В час, коли б'ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу,

438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись!

439] То починай же. Ти - віком молодший. Мені ж починати

440] Буде негарно - й родивсь я раніш, і досвідчений більше.

441] Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути

442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона,

443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса

444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися

445] За договірну платню, й він почав нам накази давати.

446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста,

447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне.

448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих

449] Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди.

450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори

451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав

452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив.

453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати

454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю.

455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю.

456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися,

457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам.

458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш

459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни

460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини».

461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:

462] «Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним

463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних

464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно

465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами,

466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно

467] Зваду між ними оцю, - лай люди самі повоюють».

468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором

469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю.

470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів,

471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:

472] «Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу

473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу!

474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер?

475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі

476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних,

477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись».

478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.

479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,

480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:

481] «Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла

482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде,

483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю

484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив.

485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати,

486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись.

487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки

488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною».

489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила

490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши

491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим.

492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі.

493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка,

494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши,

495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось,

496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши.

497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:

498] «В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно

499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає.

500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш,

501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала».

502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром

503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала.

504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася.

505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю

506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна,

507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу

508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:

509] «Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба

510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?»

511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:

512] «Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна

513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади».

514] Так між собою вони розмову провадили щиру.

515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну,

516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно,

517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї.

518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись,

519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми,

520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же

521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих.

522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке

523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,

524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, -

525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.

526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній.

527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали

528] Гнані жахом трояни, - тож опору більше чинити

529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко,

530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:

531] «Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки

532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько

533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні.

534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути,

535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори:

536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!»

537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, -

538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч

539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель.

540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті,

541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини

542] Мчали.