Читати книгу - "Вовк-тотем"

Оглядаючи таке зворушливо-прекрасне пасовище з лебедями, Чень Чжень глибоко замислився.

Старий загорнув у шкіру дзерена обрізане з нього м’ясо і зав’язав його ще в лантухи. Чень Чжень осідлав Старому коня, і той примостив один лантух позаду свого сідла, а інший віддав на коня Улзію. Вони закріпили лантухи шкіряними мотузками, приробленими до сідел.

Після цього троє вершників поїхали до табору своєї бригади.

Вони є схожими на вовка — предка-звіра гунів («тотема». — Рене Ґруссе).

Ми знаємо, що предком тюрко-монголів був вовк. Згідно з записами у «Таємній історії Монголів», міфічним предком монголів був сивий вовк; а в «Огузнаме» написано, що міфічним предком тюрків був сірий вовк: «Із пасма потужного світла з’явився величезний вовк із сірим хутром і сірою гривою».

Нарешті прийшло рішення вищих органів з приводу інциденту з табуном військових коней на підприємстві Булаґійн в Орхоні. Улзію як відповідальному за виробництво на всьому підприємстві винесли адміністративну догану і позбавили його членства в об’єднаній групі керівників 3-х підприємств та відправили на перевиховання працею до найнижчих прошарків трудівників. Бату, Саацерену та ще двом конопасам винесли догану, а в Бата ще й забрали посаду командира роти народного ополчення. Прийшов на пасовище і ще один наказ, згідно з яким Бао Шуньґуй, виконавши всі формальності про переведення на іншу роботу, призначався першою людиною в групу керівників пасовища і мав відповідати тепер за виробництво й революційну роботу в усьому скотгоспі.

Коли Улзій залишав Комітет пасовища, Бао Шуньґуй і Чжан Цзіюань поїхали супроводжувати його до бригади скотарів. З речей в Улзія була тільки сумка через плече — ще менше, ніж зазвичай беруть із собою мисливці на полювання. До «культурної революції» Улзію якраз подобалось, щоб кабінет голови пасовища був або на бригаді, або в групі скотарів, тому на бригаді зберігались його куртки й чоботи на всі чотири сезони — за ними доглядали й латали їх господині з кількох тутешніх юрт. Тож уже багато років він і так жив серед «низів», чи відправляли його туди на перевиховання, чи ні, і працював, незважаючи на те, була в нього посада, чи ні. Тож авторитет і вплив Улзія не зменшилися, однак цього разу він уполовину зменшив швидкість свого від’їзду: він виїхав на старому білому коні, що, як і всі старі коні, боявся пізнього весняного холоду, і ще до кінця не злиняв, тож був схожий на стариганя, який влітку натягнув кожуха, аби зігрітися.

Чжан Цзіюань хотів обмінятись із ним кіньми і віддати йому свого, швидкого, однак Улзій не погодився, а наказав йому їхати швидше й не затримуватися через нього. Чжан Цзіюань приїхав до Комітету пасовища взяти для конопасів на бригаді батарейки, а коли вже виходив з Комітету, то зустрів обох начальників — старого й нового і вирішив повертатися назад, супроводжуючи Улзія. Коли він дізнався, що Улзій мешкатиме в родині Старого Біліґа, він трохи заспокоївся.

Бао Шуньґуй їхав на колишньому «казенному» коні Улзія — високому й міцному строкатому скакуні, нова руда шерстка якого виблискувала на сонці, мов атлас. Бао Шуньґуй був вимушений постійно натягувати вуздечку, щоб Улзій не відставав. Однак рудий кінь гриз вудила, даючи зрозуміти, що не звик до таких методів керування, як стискання боків; іноді він навмисне уповільнював ходу, щоб мати змогу головою злегка потертися об колінце колишнього господаря, ще й видавав при цьому тихе жалібне іржання.

Бао Шуньґуй сказав до Улзія:

— Старина У, я зробив усе можливе, щоб тебе залишили в групі Керівників. Я не розуміюся на скотарстві — я ж виріс у селі, — однак за наполягань керівництва довелося взяти на себе відповідальність за таке велике господарство, проте я зовсім не впевнений у своїх силах.

Улзій постійно щосили стискав боки свого коня п’ятами, так що на чолі в нього вже аж виступив дрібний піт. Їхати на старому коні — завжди важка праця для людини: і вона втомлюється, і кінь стомлюється, тож Чжан Цзіюань допомагав Улзієві підганяти його коня своїм батогом, Улзій, простягнувши руку, поплескав по голові рудого скакуна, щоб той заспокоївся, і сказав до Бао Шуньґуя:

— Нинішнє розпорядження слід вважати за піклування про мене — пригоду кваліфікували тільки як виробничий випадок, а не прив’язували її до політичних питань. Проте розголос про неї все ж пішов значний, тож керівництво не знайшло б, чим пояснити свої дії, якби мене не зняло.

— Старина У, я вже майже рік тут і бачу, що наладнати скотарське господарство набагато складніше, ніж землеробське, — абсолютно щиро сказав Бао Шуньґуй, — ще одна-дві таких пригоди — і я теж довго не протримаюсь на посаді голови… Коли ж почали наполягати, щоб тебе неодмінно відправили в виробничу бригаду, я запропонував, щоб це була 2-га бригада: я бачу, що ти тямиш у скотарстві, тож коли ти будеш у Біліґа, у мене на душі буде спокійніше. А якщо десь станеться помилка, я завжди зможу тебе знайти й звернутися за порадою.

Обличчя Улзія значно проясніло, й він запитав:

— А ревком пасовища вже вирішив питання переміщення 2-ї бригади на нове пасовище?

— Вирішив, — сказав Бао Шуньґуй. — У Комітеті вирішили, що