Читати книгу - "Вовк-тотем"

— Ні, — сказав Улзій і його погляд потьмянів, — на півночі — вже кордон, на заході й півдні — інші скотгоспи. У північно-східному напрямку гори дуже стрімкі й здебільшого кам’янисті, я їздив туди двічі, але годящих для пасовища земель не знайшов.

— Що ж ми будемо потім робити? — спитав Чень.

— Доведеться тільки регулювати поголів’я худоби, підвищувати якість. Наприклад, розводити «удосконалених» уйгурських овець.

Вони дають вовни вдвічі більше, ніж місцеві, й кращої якості, крім того, вона й дорожча втричі за місцеву: один цзінь[103] вовни наших овець коштує трохи більше юаня, а уйгурських овець — більше чотирьох юанів! От і порахуй, яка тут різниця! А вовна ж є основним джерелом прибутку для нашого підприємства!

Коли ж Чень Чжень схвально відгукнувся на такий гарний вихід із ситуації, Улзій, все одно сумно зітхнувши, сказав:

— Китайців багато, тож я боюся, що через декілька років пасовищ у нашому підприємстві все одно не вистачатиме. А коли нинішні старі кадри вийдуть на пенсію, я взагалі не знаю, що ви далі робитимете!

Старий Біліґ сказав, дивлячись прямо на Улзія:

— Ти повинен частіше доповідати начальству про те, що не слід далі тиснути на скотарів нормами й показниками, інакше незабаром небо пожовтіє й земля перекинеться, а піски поховають людей.

— А хто мене буде слухати? — покачав головою Улзій. — Нині влада в руках у хліборобів, адже в їхніх кадрів рівень освіти вищий, ніж у кадрів із скотарських районів, і китайською вони говорять краще. Крім того, останнім часом наші кадри більше переймаються тим, щоб убити найбільше вовків і мати найбільше худоби, тому й вислужуються набагато швидше, хоча нічого не тямлять у законах степу.

Коні наїлися досхочу, витягли шиї, заплющили очі й задрімали. Повернувся Ерлан — увесь мокрий і з закривавленою мордою, живіт у нього був мов бочка. Він зупинився за десяток кроків від людей і став непорушно. Бар, схоже, зрозумів, що вчинив цей собака, тому витріщився на нього із сумнівом і заздрістю, а за мить вони вже кинулися душити один одного, тож Ченю і Старому Біліґу ледве вдалося їх розняти.

Улзій знову повів їх двох за собою оглядати ледь не половину всієї улоговини; в той же час він радився з Біліґом, як краще розташувати табором всі чотири групи його бригади. Чень Чжень усю дорогу невситимо милувався чарівними пейзажами, що відкривались у нього перед очима, і ніяк не міг вирішити — це він потрапив до Едему серед степу чи до степу серед Едему? Він не хотів звідси їхати.

Повернувшись на місце, де розводили ватру, вони приступили до зв’язаного барана — убили, оббілували його й обрізали м’ясо.

Дивлячись на закривавлені трупи дзеренів, що вкривали моріжок усередині цієї луковини, Чень Чжень раптом відчув, як стискається від жалю його серце, і весь спокійний, романтичний настрій, на який він налаштувався тільки-но ступивши на цю землю, раптом був ніби придушений чиїмись кривавими руками. Трохи поміркувавши над ситуацією, він не втримався й спитав у Старого:

— Узимку вовки вбивають багато кіз, щоб запастися на весну, але навіщо ж вони вбивають їх так багато влітку? Схоже, що в інших луковинах теж є чимало мертвих дзеренів, але ж за декілька днів їхнє м’ясо протухне, завоняється і його не можна буде їсти. Просто тому, що вовки такі охочі до вбивства?

— Ні, — відповів Старий. — Вовки вбивають так багато дзеренів не заради задоволення і не для того, щоб похвалитись, вони залишають цю їжу для старих, слабких і хворих вовків своєї зграї. Знаєш, чому тигри й леопарди не змогли закріпитися в монгольських степах? А вовки узурпували весь степ? Тому що вовки, на відміну від тигрів і леопардів, згуртовані й одностайні. Коли тигр уполює здобич, він з’їдає її сам, не дбаючи навіть про свою дружину, батьків чи дітей. Вовки не такі — уполювавши здобич, вони дбають і про себе, і про зграю, а також ще й про тих, хто за цією зграєю не встигає — старих вовків, скалічених — кульгавих чи сліпих, — або хворих, малих та вовчиць, які народжують чи годують молоком вовченят. Не дивись, що тут усе всіяне дзеренячими трупами — сьогодні ввечері, щойно ватажок подасть знак своїм виттям, тут зберуться вовки з половини Орхону і ще ті, які мають родинні чи дружні стосунки з цією зграєю, і за вечір вони з’їдять усе, що тут є. Коли один вовк дбає про іншого вовка, той, інший, також дбатиме про нього — тоді й виходить згуртована зграя. А коли згуртована зграя йде на війну — вона становить неабияку загрозу. Іноді ватажок тільки завиє, і відразу ж збере більше сотні вовків на спільний бій. Старі люди розповідали, що раніше в степу водилися тигри, але потім їх остаточно витіснили вовки. Вовки навіть дужче за людей дбають про родину, і вони міцніше згуртовані. — Старий із сумом зітхнув і продовжив: — Монголи як слід вивчились у вовків тільки в часи Чингісхана. Тоді різні монгольські племена згуртувалися, як спиці в колесі, або як стріли у сагайдаку, тож хоча людей у них було мало, однак сила — велика, і всі з радістю були готові віддати своє життя за мати-степ. А як же інакше вони могли завоювати півсвіту? І програли монголи потім тоді, коли роз’єдналися і братні племена Золотого роду[104] почали воювати між собою. Ці племена перетворились на розсіяні стріли, і їх — по одній — легко зламали. Людські серця не такі згуртовані, як вовчі, і якщо мистецтва