Читати книгу - "Вовк-тотем"

Вони підійшли до річки. Старий Біліґ відв’язав від сідла моток шкіряної мотузки і зробив з неї рухому петлю. Чень Чжень зняв чоботи, підкотив холоші штанів і пішов у воду, щоб накинути цю рухому петлю на шию дзерена, після чого Старий Біліґ і Улзій витягли рогатого на берег і сплутали йому ноги, притиснувши до землі. Потім вони так само витягли із забрудненої кров’ю води ще одного дзерена, після чого вибрали чисте місце на моріжку, щоб розвести вогонь. Старий сказав:

— Одного з’їмо тут самі, одного заберемо з собою.

Улзій витягнув свого ножа й зарізав дзерена, а Старий, оглянувши навколишні схили, повів із собою Ченя у гори збирати хмиз.

Вони поїхали верхи до глибокої ущелини в північно-західних горах. Усі схили тут заросли диким абрикосом, причому більшість дерев були живими, а їхні стовбури сягали заввишки більше метра, однак на землі лежало чимало сухого галуззя, придатного для розпалу вогнища. Абрикоси щойно відцвіли, тому земля скрізь була устелена крилечками їхніх квітів, а в повітрі линув гіркуватий запах. На самому дні ущелини накопичився товстий шар гнилих абрикосових кісточок. Вони зібрали кожний по великому оберемку сухого галуззя і міцно зв’язали його шкіряною мотузкою, щоб потягти за конем до місця «бенкету на природі». Улзій на той час уже оббілував дзерена й обрізав більшу половину м’яса, а також назбирав у воді декілька жмутиків дикої цибулі та цибулі-порея. Чень Чжень відзначив, що на новому пасовищі стебла порея дуже товсті.

Тепер вони зняли сідла й вуздечки з коней, ті вільно обтрусилися і, не гаючи часу, знайшли собі положистий берег, щоб спуститися до води й напитись.

— Гарна водичка! Гарна! — примовляв Біліґ. — Коли обираєш місце для літнього пасовища, насамперед слід подбати, щоб там була гарна вода!

Коні відняли голови від води аж тоді, коли їм розперло животи, і тоді вони повільно повернулися на трав’яний схил пожувати молодої травички; своє задоволення вони виявляли постійним форканням.

На моріжку запалала ватра, і в чистому повітрі над берегом лебединого озера вперше рознісся запах смаженої козлятини, а також пішов чад із домішками запахів солі і спецій — цибулі, порею й перцю. Вони були дуже близько від озера, однак стіна очерету — і старого, що не згорів під час пожежі, і нового — заввишки вже більше за зріст людини — затуляла водну поверхню, тож Чень не міг, споживаючи м’ясо й горілку, водночас милуватися лебедями й озером. Він постійно перевертав нанизані на гілки дерев «шашлики» із дзеренятини; м’ясо було таким свіжим, що навіть ще посмикувалося. Оскільки вони встали ще вдосвіта, то, поки доїхали сюди, зголодніли, й у животах у них вже гурчало. Наминаючи низку за низкою шашликів із дзеренятини з дикою цибулею, приправлених сіллю й перцем, та прикладаючись, ковток за ковтком, до плаского чайника з горілкою, що привіз Старий Біліґ, Чень остаточно сп’янів, захоплений і чарівним смаком їжі, відібраної у вовків, і чарівним пейзажем навколо. Він сказав:

— Це я вже вдруге споживаю їжу, впольовану вовками, і можу сказати, що вона — найсмачніша в світі. Тим більше якщо їсти її прямо на місці полювання вовків. Не дивно, що в давні часи так багато імператорів полюбляли приїздити в Монголію на полювання.

Старий Біліґ і Улзій крутили прямо над вогнем цілу козячу ногу, і коли певний шар м’яса просмажувався, вони бралися за ножі, зрізали його пластинками і їли, потім у сирому м’ясі прорізали невеликі отвори, в які закладали сіль, пір’я цибулі та трохи перцю, й продовжували його підсмажувати. У Старого прокинувся апетит, тож, з’ївши черговий шар просмаженого м’яса, він урешті ковтнув горілки, закинувши голову, й сказав:

— Якщо ця зграя вовків уперед нас нагледіла це пасовище, тоді я спокійний. Тож днів за двадцять, коли ягнята зможуть самостійно здолати велику відстань, усією бригадою переїдемо сюди. Вирішено!

— А вся бригада піде за тобою? — спитав Улзій, відкусивши шматок від рулета, який щойно спорудив, закрутивши в пластинку м’яса декілька стебельців дикої цибулі.

— Дзерени й вовки вже прийшли, а люди не прийдуть? Якби трава була поганою — дзерени б не прийшли. Якби дзеренів було небагато — вовки б не прийшли. Завтра я зберу в себе вдома засідання бригадного керівництва й пригощу всіх баоцзами з м’яса того дзерена, якого ми сьогодні з собою заберемо. А коли вони дізнаються, що тут ще й гарна вода, проточна, вони почнуть сваритися між собою, чия група першою сюди прийде. Адже на літньому пасовищі не тільки трава має бути гарною, а ще й вода. Улітку найбільше слід боятися стоячої води й боліт, адже коли води мало і вона брудна, худоба може захворіти, п’ючи її. Крім того, худоба нагулює влітку лій завдяки воді, а якщо вода погана, звідки тоді візьметься лій?

— Якщо хтось буде проти, тоді я ще раз приїду сюди і візьму його з собою, нехай самі все побачать, — сказав Улзій.

— Це не знадобиться, — розсміявся Старий, — адже я у них голова, тож якщо я піду сюди, то й вони всі підуть за мною. Адже якщо підеш за ватажком, ніколи не будеш у збитках. — Потім, подивившись на Ченя, він запитав: — От ти стільки разів ходив за мною, і що — хоч раз зазнав збитків?

— За Батьком — як за вовчим ватажком, завжди отримаєш щось смачне! — розсміявся Чень. — Ян Ке й інші сперечаються за право піти кудись із вами!

— Ну тоді вирішено! — сказав Улзій. — Я повернуся до Комітету й зберу засідання, щоб спланувати кочівлю. Останнім часом зверху дають такі завдання, що мені незабаром ніяк буде дихати, а якщо ми освоїмо це нове пасовище, то нам буде полегшення років на чотири-п’ять.