Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Знову приїхав Отто Лемке і привіз листа від майстра Германа, переданого через Мюллера. В листі було багато натяків і незрозумілих фраз. Пильно вивчивши листа, Василь зрозумів: ідеться про німецьких генералів, які вважали, що Гітлер приведе Німеччину до катастрофи.

Німецькі генерали проти Гітлера! У цьому було щось нове, незвичайне. Ті відомості Василь мав негайно передати «батькові».

З «батькового» листа-відповіді було видно, що він правильно оцінив ситуацію, пропонуючи довідатися точніше, хто ці генерали, яку мету ставлять, чого добиваються. Якщо вони мають намір виступити, треба їх всіляко підтримувати, навіть там, де це здаватиметься неможливим.

Василеві за допомогою того ж всемогутнього обер-штурмбанфюрера довелося відрядити до Берліна Стамбулова, щоб той зустрівся там з керівниками підпілля і по змозі допоміг їм.

Стамбулов повернувся з Берліна дуже скоро. Йому вдалося з'ясувати, що в діло втрутилась американська розвідка. Довідавшись про існування групи невдоволених генералів і про їхній зв'язок з німецькими підпільниками-антифашистами, агенти американської розвідки в Берліні наважилися на нечувану провокацію: щоб мати можливість особисто спрямовувати дії невдоволених генералів у потрібному їм напрямку, вони віддали до рук гестапо групу Ганса Вебера. Про другу групу підпільників американські розвідники нічого не знали.

З тридцяти трьох підпільників урятувалися тільки четверо; двадцять дев'ять чоловік, а серед них і Вебера, було розстріляно без суду і слідства.

Коли остаточно з'ясувалося, що генеральським бунтом почала керувати американська розвідка, Василь дістав від «батька» вказівку не втручатися в справи невдоволених генералів…

Саме в цей час Василь дізнався, що німці через шведських представників вивідують, чи не погодиться Америка на сепаратні переговори з ними. Справді, незабаром до Женеви унадилися дуже чиновні німецькі військові в цивільному і «випадково» туди ж приїхав із Берна посол Сполучених Штатів Америки в Швейцарії. Василь за допомогою всюдисущого Стамбулова знав про кожен крок американського посла.

Потім у Женеву завітав сам містер Даллес-молодший, а з Берліна приїхали кілька німецьких генералів нібито як приватні особи.

Даллес привіз із собою цілу армію радників і десятків зо два здоровенних детективів. Вони зайняли цілий поверх у готелі «Савой» і нікого стороннього туди не пускали, навіть поміняли частину обслуги на поверсі. А втім, сам Даллес поводився скромно, нікуди не виходив, ні з ким не зустрічався.

Про те, чому Даллес приїхав до Женеви, ходили всякі чутки. Подейкували — і цьому сприяли самі американці, — що містер Даллес, стомившись від надто напруженої роботи, надумав відпочити біля Женевського озера. Цілком зрозуміло, ніхто не вірив у цю вигадку. Василь добре знав справжню мету приїзду в Швейцарію шефа американської розвідки. «Батько» теж не дрімав: ще задовго до приїзду Даллеса він попередив Василя про можливі сепаратні переговори за спиною союзників між представниками Німеччини й Америки. «Батько» наполегливо вимагав зробити все можливе, щоб знати не тільки всіх учасників переговорів, але й те, про що вони говоритимуть.

Легко сказати — «зробити все можливе!» А як це зробити, коли американці забарикадувалися на третьому поверсі готелю «Савой» і місцеві поліцейські пильно охороняють їх?

Передусім Василь почав вивчати оточення Даллеса і, на свій великий подив, натрапив серед його радників на француза — Жана-Поля Маріньє, давнього свого знайомого по паризькому тенісному клубу.

Спроба поговорити з ним по телефону не мала успіху: портьє готелю відмовився назвати номер його телефону. Тоді Василь залишив портьє свій телефон, попросивши передати його мосьє Маріньє.

Принагідно Василь довідався ще про одну цікаву обставину: охороняти німецьку делегацію в Женеві було доручено оберштурмбанфюрерові Отто Лемке та його помічникам.

Над усі сподівання, Маріньє подзвонив Василеві того ж дня ввечері додому і сказав, що хоче зустрітися з ним.

— Якщо не заперечуєте, ми могли б прогулятися з вами по набережній і поговорити, — сказав він.

Вони зустрілися о дев'ятій годині вечора біля човнової станції. Після того як вони обмінялися люб'язностями з нагоди зустрічі, Василь запропонував Маріньє покататися по озеру на човні.

— Так буде краще — далі від цікавих очей і нескромних вух, — додав він.

Маріньє погодився.

Від'їхавши од берега на чималу відстань, Василь перестав веслувати і звернувся до француза:

— Покладаючись на вашу скромність, я дозволю собі говорити з вами відверто — до цього мене змушують обставини. Я живу тут як американський громадянин — представляю інтереси нафтової компанії «Стандард ойл». Це моє офіційне становище. Головне ж полягає в тому, що я, як, мабуть, і ви, палко жадаю поразки Німеччині і звільнення моєї батьківщини. Не секрет, що сьогодні фактично воюють з гітлерівцями росіяни — вони наближають день остаточної перемоги над фашизмом. Проте, наскільки я знаю, американці, в особі містера Даллеса, збираються вести переговори з німцями за спиною Радянського Союзу.

— Звідки ви це знаєте? — перебив його Маріньє.

— Хіба це має значення і міняє суть справи? — і собі запитав Василь.

— Ні, звичайно… Я спитав тому, що місія Даллеса строго секретна.

— На світі не буває секретів, про які б не знали інші!.. Мені хотілося б почути вашу думку: чи чесно діють американці щодо своїх союзників, росіян?

— Ні! — коротко відповів француз.

— Тоді чи можу я сподіватися на вашу допомогу?

— Яку?

— Хочу дізнатися через вас про зміст цих переговорів.

— У мене теж є до вас запитання: чи не скажете ви, мосьє Кочеку, для чого вам це потрібно?

— Для користі справи!

— Кому буде передано ці відомості?

— Можу запевнити вас, що їх використають в ім'я справедливості! — ухильно відповів Василь.

Запанувала довга мовчанка. Василь розумів, що дуже ризикує, розмовляючи з Маріньє відверто. Але вже те, що Маріньє не відмовив йому одразу, дещо означало.

— Мені треба подумати, — нарешті відповів Маріньє.

— Я тільки прошу вас зважити при цьому, що йдеться про життя мільйонів, про свободу народів! — сказав Василь і взявся за весла.

Прощаючись з Василем на набережній, Маріньє обіцяв