Читати книгу - "Війна Калібана"

Якщо на правильному боці взагалі буде хоч якась історія, міркувала вона. Вона намагалася зметикувати ще щось що могло бути сказано, ще якісь аргументи, які здатні пробити шари старої деревини, що наросли на мізках генерального секретаря. Більш нічого не спадало а повторюватися у ритмі простих рим могло б здатися зневажливим. Вона зупинила запис, видалила останні секунди свого розпачливого погляду і надіслала з найвищим пріоритетом і з використанням дипломатичного шифрування.

Ось до чого вони дійшли. Вся людська цивілізація, від перших наскельних малюнків до вовтузення в гравітаційному колодязі і втискання в передпокій зірок зводилася до того, чи чоловік, найбільша претензія на славу якого зводилася до тюремного строку за погані вірші, має яйця аби відступитися від Еррінрайта. Корабель скоригував курс, посунувшись немов ліфт, що хитнувся при русі. Вона спробувала сісти, але шарнірне крісло ворухнулось. Йсусе, як вона ненавидить космічні подорожі.

- Це спрацює?

У одвірку стояв ботанік. Він був худющим, з головою яка лиш трохи була більшою, аби виглядати нормальною. Його статура не була схожа на неоковирну белтерську, але його ніколи не переплутати з тим, хто зростав до дорослого віку при повній гравітації. Стоячи в одвірку, не знаючи куди подіти руки, він виглядав незграбно, розгублено і дещо не від цього світу.

- Я не знаю, - відповіла жінка, - Якби я була там, то воно могло би повернутися в потрібний бік. Я могла б причавити декому тестікули, аж поки вони б не робили по-моєму. А звідси? Можливо. А можливо і ні.

- Я думав що ви можете з будь-ким говорити звідси, чи не так?

- Це не те саме.

Він кивнув, і поглядом заглибився в середину себе самого. Не зважаючи на різницю в кольорі шкіри і статурі чоловік раптово нагадав їй Мішеля-Жона. В ньому відчувалася така сама, на пів кроку, відстороненість від усього. Лише Майкл-Жонова межувала з аутизмом, а Праксідікі Менґ був на вигляд дещо сильніше зацікавлений в людях навколо.

- Вони дісталися Ніколи, - сказав він, - вони змусили її сказати ті всі речі про мене. Про Мей.

- Звісно вони так зробили. Так вони зазвичай і роблять. І якщо вони забажають то матимуть папери і поліційні звіти що підтверджуватимуть їх версію, на потрібні дати де б ти не жив.

- Я ненавиджу те що люди вважають що я так зробив.

Авасарала кивнула, потім знизала плечами.

- Репутація майже ніколи не має нічого спільного з реальністю, - відказала вона, - я можу назвати з півдесятка зразків доброчинства, які є жахливими, мілкодушними, злими людцями. І деякі з найкращих осіб, почувши імена яких ти б вискочив з кімнати. Ніхто не є самим собою на екрані.

- Голден, - навів приклад Менґ.

- Ну, він є виключенням.

Ботанік опустив очі та знову їх підвів. Його вираз був майже прохальним.

- Мей, можливо, мертва, - сказав він.

- Ти в це не віриш.

- Вже багато часу спливло. Якщо навіть вона приймала пігулки, вони могли перетворити її на одну з цих…речей.

- Ти все ще в це не віриш, - відказала літня леді. Вчений нахилився, скривившись немов вона підсунула йому задачу, що її неможливо миттєво розв’язати, - скажіть мені що бомбити Іо це нормально. Я можу зараз випустити тридцять ракет з ядерними зарядами. Вимкнути двигуни і нехай рухаються по балістичній траекторії. Поцілять не всі, але щось та й буде. Дай знак і я перетворю Іо на попіл ще до того як ми туди прибудемо.

- Ви праві, - мовив чоловік. І за мить додав, - чом би вам цього не зробити?

- Тобі справжню причину назвати, чи виправдовувальну?

- Як щодо обох?

- Я виправдовую це так: мені не відомо що в лабораторії. Я не впевнена що монстри є тільки там і якщо я знищу це місце то разом з ним буде знищено записи які дозволили б відшукати інших. Я не знаю всіх, хто замішаний в цьому а проти тих яких знаю в мене немає доказів. Вони можуть бути там. Я піду, я розберуся і постфактум перетворю лабораторію на радіоактивне скло.

- Це вагомі причини.

- Це вагоме виправдання. Я знаходжу його дуже вагомим.

- Але причина в тому що Мей може бути живою.

- Я не вбиваю дітей, - погодилася Крісьєн, - навіть коли це правильно. Ти б здивувався, якби знав як часто це шкодило моїй політичній кар’єрі. Люди мене вважають слабкою, думають що я вже не та, далебі ні: я та ще.

- Та ще.

- Ти можеш змусити їх почервоніти, вони вважатимуть тебе крутим, - вела вона далі. – Мій чоловік називає це маскою.

- Еге, - кивнув Пракс, - дякую.

Очікування було гіршим за переляк від бою. Її тіло бажало руху, аби забратися геть з крісла і пройтися знайомими коридорами. Її розум криком кричав про дію, рух, конфронтацію. Вона ходила кораблем від початку і до кінця а потім знову. Її думки сягали фактів про людей, що їх вона зустрічала в коридорах, маленькі осколки звітів розвідки, з якими вона ознайомлювалась. Амос Бертон, механік. Замішаний у декількох вбивствах, звинувачений, під судом не був. Здійснив планову вазектомію в той день, коли за віком набув такого права. Наомі Наґата, інженер. Дві вищі освіти. Отримала пропозицію повної докторської стипендії на станції Церера і відхилила її. Алекс Камаль, пілот. Сім п’яних заворушень, що припадали на його двадцяті роки. Мав сина на Марсі, про якого все ще не знав. Джеймс Голден, людина без секретів. Святий дурінь, який втягнув Сонячну систему у війну і абсолютно не помічав шкоди, що її накоїв. Ідеаліст. Найнебезпечніший тип людини який тільки міг бути. І справний чоловік на додачу.

Вона міркувала, чи грає це хоч якусь роль.

Єдиним реальним гравцем з яким можна було поспілкуватись без затримок, що обертали бесіду в переписку був Саутер. Позаяк на здогад він був на тому самому боці що й Нґуєн то зараз готував кораблі для бою з нею, тож її можливості були нечисельними і віддаленими.

- Ти щось чула? – запитав він з терміналу.

- Ні, я не знаю що змушує цього балабола так довго тягнути.

- Ти просиш його розвернутися спиною до людини, якій він найбільш довіряє.

- То скільки ж, йому