Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

Англійські відпустки, особливо літні, підпорядковуються тим самим правилам культурної ремісії, які діють в час свят та гулянок. Слово «відпустка», достоту як і слово «свято», наділене магією. Та культурна ремісія тут, як і в ситуації із святкуваннями, аж ніяк не означає неконтрольованої, бурхливої свободи всіх від усього, це радше врегульований підвид безчинства, вибіркова спонтанність, на час якої певні заборони можна переступити — у заздалегідь визначений спосіб, ясна річ.

Певне, що на вакаціях наша англійськість нікуди не щезає. І наші характерні риси теж нікуди не зникають: наша поведінка й надалі підпорядковується намертво вмонтованим правилам гумору, лукавства, скромності, класової зацикленості, чесної гри, «соціальної не-дужості» і т. д. Та ми трохи припіднімаємо забрало. Культурна ремісія на час відпустки якщо й не зцілює нас від соціальних недугів, то точно пом’якшує симптоми на час «ремісії».

Дива не стається, і ми, звісно, не стаємо більш вправними у спілкуванні, та охочіші до спілкування — ми стаємо більш відкритими та розкутими. Це не завжди добре, та й дивитися на це не завжди легко, як засвідчать місцеві жителі облюбованих нами заморських курортів. Деякі особини навіть миліші, якщо не відкидають поведінкових приписів та заборон заодно зі штанами, ліфчиками, вмістом шлунків та гідністю. Я не втомлююсь повторювати, що наша славнозвісна стримана ґречність та таке ж горезвісне хамство — це сторони однієї медалі. Деякі з нас, на превеликий жаль, зачувши магічне слово «відпустка» миттю обертають медаль реверсом!

Добре це чи зле, але лімінальні закони свят та відпусток діють і в межах другорядних календарних вихідних, як-от у банківські неробочі дні та навіть під час вікендів. (Деякі члени немейнстрімних субкультур, наприклад, можуть натішитись «альтернативним» вбранням, стилем поведінки та й взагалі альтернативною особистістю лише на час межових станів. Віддані альтернативщики чи просто щасливчики, які можуть повсякчас бути в ролі неформала, зневажливо ставляться до «недільних готів» чи «недільних байкерів».) Вечори та обідні перерви — це теж міні-ремісії, та навіть перерви на каву-чай (Що там в нас менше за міні? Нано?) — це нано-ремісії. Маленькі оази свободи; крихітні, майже гомеопатичні дози лікувальної лімінальності.

Після відпустки ми «повертаємося до реальності» чи «до справжнього світу». Частково відпустка й покликана, щоб допомогти нам чіткіше окреслити межі «справжнього світу». Відпустки та міні-ремісії не підривають та не переінакшують норми та закони, які іноді послаблюються та скасовуються на час вакацій, навіть навпаки — відпустка посилює та підкреслює значимість цих правил. Називаючи відпустку «іншим», «особливим» та «несправжнім» світом, ми нагадуємо самі собі, що є «справжній» та «правильний» світ. Свідомо та послідовно переступаючи через правила, ми вмикаємо сплячий режим контролю, а щойно повертаємося «в реальний» час, то в дію вступає звичний режим. Кожного року, підписуючись під обіцянкою «повернутись до реальності», наші відпочивальники втішаються мудрими словами: «Звісно, якби відпустка була кожного дня, ми би їй так не раділи і не цінували». Щира правда. Та не забуваймо про інший бік медалі: відпустка допомагає належно оцінити впорядкованість та стабільність — і навіть обмеження — «справжнього» життя на щодень. Англійцям шкодять великі дози лімінальності. Під кінець відпустки ми вже ситі розкошами та попустами, нам вже хочеться трохи поміркованості!

Інші ритуали зміни стану — особисті ритуали та неправильні дієслова

Ювілеї та річниці весіль, новосілля, прощальні вечірки, вечірки з нагоди виходу на пенсію зазвичай святкують з меншим розмахом. Це приватні свята, яким не дорівняти до знакових подій життєвого циклу, про які ми говорили вище. Однак деякі з них можуть мати не менше значення для самих винуватців свят.

Оскільки ці ритуали переходу заведено святкувати приватно, в колі сім’ї та близьких друзів, вони не такі виснажливі в соціальному плані, а тому там ми поводимося не так неоковирно і штивно, як на важливих обрядах, на кшталт весіль та похоронів. У вузькому колі, в товаристві добре знайомих людей, ми вміємо бути відкритими, чуйними та сердечними, ми спроможні видавати увесь спектр емоцій, які незмінно асоціюються із дружніми та сімейними стосунками. Хтось із нас більш відкритий та сердечний, хтось менш, та це залежить від особистих рис і не має жодного стосунку до ментальності.

Винятками є святкування з нагоди виходу на пенсію та прощальні вечірки, які переважно відбуваються на роботі: серед гостей можуть бути не лише близькі друзі того чи тієї, хто покидає колектив. Тому цим ритуалам зміни стану характерні звичні ознаки англійськості: симптоми «соціальної не-дужості» глушать гумором та алкоголем; класову зацикленість маскують ввічливим егалітаризмом; скромні, самознецінюючі промови рясніють прихованими хвастощами; панує хмільне «розкріпачення»; неоковирні рукостискання, незграбні поплескування по плечу та недоладні обійми.

Насправді домашні свята, які влаштовують лише для близьких — хай це будуть дні народження, річниці, новосілля та вечірки з нагоди виходу на пенсію, — не розписані по нотах. Там можуть дотримуватися загальноприйнятих традицій (торт, кульки, пісні, особливі страви, напої, тости), але їх зазвичай одомашнюють і інтерпретують по-своєму. Також поведінка гостей буде дуже різною, і це залежатиме не лише від того, до якого класу вони належать чи якого вони віку, але ще й від особистих факторів — характеру, настрою, «мух», «коників» та мотивації. Все це вже зі сфери інтересів клінічних психологів та психіатрів, а не соціологів.

До певної міри все це стосується і більш формальних, не таких інтимних, ритуалів зміни стану — навіть на світських подіях наша індивідуальність нікуди не вивітрюється і ми не перебираємо подобу роботів, які роблять тільки те, що їм велить кодекс англійськості.

Я, не маючи наміру заперечити нашу індивідуальність, все ж певна, що в загальних рисах наша поведінка на офіційних, не домашніх заходах є передбачуваною і вписується в рамки основ «граматичних» правил нашої культури. Щоб уникнути непорозумінь скажу, що наша менш передбачувана поведінка на домашніх святах від цього не стає «помилковою». Ці події дуже скидаються на неправильні дієслова: в них свої правила, які уможливлюють вищий, аніж той, що ми собі дозволяємо на щодень, градус душевного тепла, спонтанності та відкритості. Ми не «ламаємо правила» на домашніх святах. Просто там, в колі людей, яких добре знаємо і яким довіряємо, ми можемо поводитися більш-менш як нормальні люди. Це дозволено правилами англійськості.

Класові правила 

На такій зворушливій оптимістичній ноті я, однак, не завершу розмову, а візьмуся за обговорення класового питання. Знову. Ви ж бо не подумали, що цей розділ обійдеться всього декількома побіжними згадками про класи?

Та ви вже й самі можете ґрунтовно проаналізувати класову диференціацію. Ну ж бо,