Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

Палицю ту помітили місцеві - на яскраву зірку, що впала з неба, збіглося подивитися усе село. Але ніхто не міг торкнутися її - першого, хто наважився зробити це голіруч, одразу ж поховали. Хто б не намагався забрати палицю за допомогою підручних засобів чекала та сама доля. Тож дуже швидко це місце назвали проклятим, й шлях туди було забуто й заборонено пригадувати.

Падіння другої половинки зірки не бачив ніхто. А коли пізніше повз місця її падіння проминав лісник, єдине,що він побачив, було ідеально кругле коло у снігу, і сліди людські, що віддалялися від кола. Лісник осінив себе знамен’ям Ір’є і покинув місцину якомога швидше.

Того дня Ніам вдруге побачив Алдіса. Чистокровний ельф, Заїнна, вправно рубав батогом наліво й направо, дресируючі цілий загін хітніків й вирдоляків. Ніам довго спостерігав за ельфом, аж поки той не склав батога й не почепив його собі на пояс. 

Він вказав на ельфа одним рухом підборіддя й звелів прислузі:

- Приведіть. 

Алдіс не здивувався тому, що по нього послали. Це ж він брав участь у визволенні лорда Ніама, знав ким той був насправді. Але здивувався тому, бо не знав як саме він міг послужити могутньому лорду. Втім, на його втомленому чолі не відбилося ні краплини подиву, лише спокій й готовність слухати.

Лорд Ніам чекав на нього на одній з засклених площадок, з якої розкидався пречудовий вид на кипляче море й на тренувальну арену, де за новим наказом лорда Лірхельма, Алдіс денно тренував загони напівдиких мертвяків з околиць Ашпилю. 

Щойно Алдіс ступив до приміщення, як відчув холод, від якого стиснулися всі нутрощі. Він не подав виду, хоча це змусило його подумки вилаятися.

- Ви послали по мене, мій лорде. 

- Ти знаєшся на тваринах. На живих й мертвих. Я спостерігав за тобою. Ти змусив вирдоляків слухатися й стати у стрій. А хітніків - замовкнути. Вражаюче. 

Алдіс мовчав, бо знав, його ще не запитали нічого. Тому, кращим що він міг зробити, було чекати на питання.

- Ти з роду Заїнна, з тих, хто колись жив у Південному Фореті. Чи не так?

- Так, мій лорде. 

- І ти один з тих, кого навчав сам Хьйоур. Один з його останніх учнів. 

Алдіс мовчав. Він пам’ятав, як неохоче Ніам дав їм передбачення в обмін на власну свободу і те, тільки після того як вони згадали ім’я магистра Хьйоура. Алдіс волів би, щоб сам магистр розкрив йому майбутнє, але задовго до того як Алдіс був готовий до цього, магистр зник. Востаннє його бачили незадовго до початку війни братів.  Ходили чутки, що магистр загинув під час форсування річки Ілентіль біля кордонів Далва, але як було насправді, ніхто достеменно не знав.

Ельф струсонув головою. Не час було поринати у спогади, особливо зараз, коли він стояв перед тим, хто міг знищити його одним рухом.

- Він навчав тебе як розумітися на рослинах й тваринах. А також розуміти їх. Я чув, ти був гарним учнем, й тепер я бачу що це суцільна правда. 

Алдіс подумки прикидав, від кого Ніам міг чути щось про його учнівство. Дійшов до думки, що то міг бути сам магистр Хьйоур й прислухався до лорда далі.

- Тренування немертвих не надто складніше за звичайних тварин. Чи людей. Чи не так? Але воно не гідне такого видатного майстра, як ти. В мене буде для тебе нова задача. Складніша, цікавіша. Видатніша.

 - Так, мій лорде. 

- По тебе скоро прийдуть. Поки що, повертайся до справ, ельфе. Знаю, ти мене не підведеш.

Лірхельм явився на світанку.  Ніам не забув про цей візит, але все гадав, чи вистачить у півкровки нахабства з’явитися перед його очі й вимагати. Той його не підвів.

- Мій лорде, ми втратили майже усі війська, що кинули на захват й знищення цього склавоського хліву. Але шлях до Гар-Зар й Гар-Їхла виявився складнішим, ніж ми очікували, Великий Шлях скомпрометовано як ви й казали, й ніхто не наважується ним користатися окрім нас, та це все будуть марні зусилля, якщо ви не допоможете нам. Ми маємо дістатися Східного горту, а на це потрібні нові війська, ціла армія. А ви…ви обіцяли нам допомогти силами, що ніхто не здолає. Ви так казали…

- Казав, - погодився Ніам. 

- Ми отримали останній ваш здобуток, кілька десятків вирдоляків. Але цього недостатньо.

- Твої апетити ростуть швидко, Лірхельм. Ще нещодавно ти казав, що тобі від мене нічого не потрібно. Окрім лояльності. 

До його честі, Лірхельм не відвів погляду, хоч щілини очей звузилися. 

- Так, мій лорде. 

- Чи це не ти надіслав майже усі загони до Другецю? Захопив місто, моя хвала. Але так і не спромігся вдертися до Прешену. 

- Місто в облозі, мій лорде. Але його нікому не взяти, бо ж воно з трьох боків оточене самісінькими скелями. А з четвертої - самісінький схил.

- Знаю. Це дурість намагатися його захопити, принаймні зараз. Хоч ти й намагався. Втім, мова не про те. У Прешені немає нічого такого, що знадобилося б нам. Інша справа, Віленберг.